Сьомий матч фінальної серії НБА завершився перемогою тієї команди, яку багато хто розглядав як фаворита ще перед стартом сезону.
Оклахома-Сіті Тандер вперше у своїй сучасній історії стали володарями Кубка Ларрі О'Браєна, обігравши Індіану Пейсерс з рахунком 103:91.
Поки чемпіони святкують заслужений тріумф, ми підіб'ємо підсумки Фіналу і всього постсезону обох колективів, які подарували нам перше семиматчеве протистояння з 2016 року.
Рік тому молода, але недосвідчена команда Оклахоми вперше у своєму подібному вигляді штурмувала НБА. Вона відмінно впоралася в регулярному сезоні, ставши найкращою на Заході. Але Тандер не впоралися з тиском під час плейоф, не зумівши пройти Даллас Дончича та Ірвінга.
Так, тоді команду критикували, і було за що. Але при цьому всі розуміли, що їй не вистачає досвіду. Їй було необхідно набити ці гулі, щоб стати сильнішою. І саме це вона і зробила – вона стала сильнішою.
ОКС позбулися Джоша Гідді, вирішивши зробити ставку на вміння Алекса Карузо, і не прогадали. Кумедно, але саме "Лиса Мамба" вважається найдосвідченішим гравцем команди, провівши до цього в лізі всього сім сезонів. Це вкотре підкреслювало, наскільки ж це молодий колектив.
Керував цими молодими хлопцями не особливо досвідчений 40-річний Марк Дейно, якому теж було, що доводити, як баскетбольному світу, так і самому собі. І він теж впорався зі своїм завданням.
Незважаючи (скоріше навіть завдяки) на свій вік, Оклахома пролетіла по регулярці, постійно встановлюючи нові рекорди то за кількістю перемог, то за їхньою величиною, додаючи до цього середній вік команди (всього 24,2 роки).
Але, за великим рахунком, результати Тандер у регулярці нікого не цікавили, всі й так знали, що вони виграють Захід. Питання полягало лише в тому, що вони збираються робити в постсезоні, чи будуть у них торішні флешбеки і як вони з цим впораються.
Тепер, знаючи результат Фіналу, Оклахомі можна поставити за цей похід за титулом оцінку 5-. У Оклахоми було чотири серії, дві з яких вона пройшла максимально впевнено (Мемфіс 4-0 і Міннесота 4-1).
А ось із Денвером і особливо Індіаною виникли проблеми. Обидва протистояння ОКС закрили в семи матчах, які розкривали їхні проблеми. Причому Фінал був непередбачуваний настільки, що перед сьомою грою було максимально спрогнозувати переможця. І це при тому, що суперник був явно не той, якого розраховували там побачити.
Оклахома впоралася з усім і заслужено стала чемпіоном НБА, тут питань ніяких бути не може. Але є питання стосовно майбутнього команди: чи стане Оклахома справжнісінькою династією або ж вона розвалиться, не зумівши закріпити успіх?
Крім тренерського штабу, на це питання повинен буде відповісти генменеджер клубу Сем Престі, який таки дочекався заповітного титулу, заради якого він так довго і наполегливо працював. Адже саме він зібрав цю команду, колекціонуючи піки та реалізуючи їх у таких гравців, як Чет Холмгрен, Джейлен Вільямс та Аарон Віггінс. Плюс Престі знайшов Лу Дорта, якого навіть не задрафтували. Сем впорався зі своїм завданням, але тепер перед ним стоїть інше, складніше: як утримати Оклахому на вершині?
Sam Presti somewhere feeling like Thanos... winning a chip with a young squad and still having a ton of picks is insane. pic.twitter.com/VCBsqicR8C
Якби мені хтось перед стартом цього сезону сказав, що Індіана не просто дійде до Фіналу, а ще й заведе серію з Оклахомою в сьомий матч, я б покрутив пальцем біля скроні і запропонував цій людині проспатися. Але тепер проспатися треба мені і всім подібним скептикам.
Під час регулярки Пейсерс не були командою, здатною поборотися за титул. Так, це була хороша, міцна команда, яка не просто так фінішувала четвертою за Сході. Але це вже скоріше слабкість конференції, а не сила Індіани – сумніваюся, що на Заході вона була б так само високо.
Але по ходу плейоф команда Ріка Карлайла поступово почала переписувати наративи про себе, причому щоразу робила це дедалі гучніше і помітніше.
Серія з Мілуокі насправді не була для Індіани чимось особливим, вона і торік впоралася з "оленями". І обидва рази їй у цьому допомогли травми зірок: рік тому більшу частину серії пропустив Янніс Адетокумбо, а зараз зламався Деміан Ліллард.
Починаючи з другого раунду, Пейсерс поступово ставали тіньовим фаворитом на вихід у Фінал НБА. На жаль, саме по собі протистояння з Клівлендом (найкращою командою Сходу в регулярці, на хвилиночку) повністю розчарувало. Ми не отримали дуель двох цікавих команд через численні травми гравців Кавальєрс. Індіана ж у цей час продовжувала залишатися здоровою.
Нью-Йорк виявився єдиним супротивником, який зумів змусити Індіану попотіти, але й він зрештою капітулював, надавши Пейсерс шанс уперше в історії стати чемпіоном.
У Фіналі Індіана одразу ж пішла з козирів, видавши камбек у першій грі та завоювавши виїзну перемогу 111:110 – Оклахома втратила перевагу домашнього майданчика. Після очікуваної поразки в матчі №2 (107:123) Індіана готувалася здивувати за домашніх трибун – і їй це вдалося. Знову перемога, цього разу більш впевнена (116:107).
Наступні два поєдинки, втім, як і всю серію, дуже складно пояснити. Те, що відбувалося на паркеті, і як у підсумку завершувалися матчі, слабо піддаються логіці. Це абсолютно точно найбільш нелогічний фінал за останні роки. Але від цього він тільки виграв.
Не виграла тільки Індіана, яка спочатку примудрилася втратити домашню перемогу за рахунку 2-1 на свою користь, а потім втратила здорового Тайріза Халібертона в п'ятій грі. Замість цілком реальних 3-2 або навіть закритої серії 4-1 Пейсерс отримали 2-3.
Пейсерс виявилися притиснуті до стінки, їм нікуди було відступати. Шоста гра, яка проходила вдома, могла стати останньою, і гравці вийшли на неї, як на останню. Цього не можна сказати про їхніх суперників, які або не очікували такого настрою опонента, або просто не хотіли ставати чемпіонами на виїзді. Але факт залишається фактом, у шостому матчі Індіана навіть із травмованим Халібертоном на обмежених хвилинах зуміла шокувати всіх.
Ми були настільки шоковані, що все більше і більше людей починали вірити в перемогу Індіани в сьомому матчі, на майданчику Тандер, де в принципі мало хто перемагав. І старт цього поєдинку налаштовував на те, що диво можливе, Індіана ні в чому не поступалася. Але як травми суперників допомогли Пейсерс по ходу постсезону, так вони ж і забрали надію на титул. Настала черга Індіани втрачати свого лідера – Халібертон, найімовірніше, порвав ахіллове сухожилля.
Tyrese Haliburton went down with an injury in Game 7. pic.twitter.com/AZ1uk65dFg
Це був серйозний психологічний удар по команді. Вона хоч і намагалася триматися, що їй вдалося зробити за підсумком першої половини, але Оклахома, яка відчула запах крові, побігла добивати пораненого суперника і домоглася свого – Індіана була переможена.
Халібертон навряд чи може записати цілком фінальну серію собі в актив, він провалювався в матчах, де був відносно здоровий. Але він абсолютно точно довів усьому світові й самому собі, що він не найбільш переоцінений, яким його назвали його ж колеги по цеху.
Що буде з Індіаною і яким повернеться Халібертон? Складно передбачити. Під час міжсезоння фронт-офісу доведеться подумати, як вирішити проблему з травмою головної зірки, яка пропустить багато часу. Він точно повернеться, але невідомо, в якому стані. Лише Кевін Дюрант після такої травми демонстрував високоякісний баскетбол. Але навіть Кей Ді не зміг повноцінно повернутися на той рівень, на якому він виступав раніше.
"Free throw merchant!", – скандують фанати всіх команд-суперниць Оклахоми щоразу, коли Шай Гілджес-Александер стає на лінію штрафних. Не можна сказати, що це безпідставно, але він не винен, що арбітри свистять у моментах, де фол не завжди присутній.
Шай заробив собі репутацію гравця, за яким не те, щоб дуже цікаво спостерігати. Він грає в досить-таки олдскульний баскетбол, орієнтований на проходах під кільце і кидки з середньої дистанції. Здавалося б, в еру триочкового баскетболу це не може приносити результат, ДеМар ДеРозан не дасть збрехати, але Шаю начхати, він щойно зруйнував цей стереотип.
Вперше в кар'єрі канадець став найрезультативнішим гравцем регулярного сезону, набираючи по 32,7 очка в середньому за матч. І хоча паралельно з цим Нікола Йокич проводив історично свій найкращий сезон із трипл-даблом у середньому, саме ШГА отримав нагороду MVP регулярки. Не можна сказати, що незаслужено, але суперечки щодо цього залишимо для інших.
Смішно, що в плейоф Шай набирав у середньому найменшу кількість очок у серії проти Мемфіса. Так-так, того самого, якого ОКС свіпнули в першому раунді. Тоді ШГА набирав 27,8 очка. Але це легко пояснюється малою кількістю зіграних хвилин, адже часто Дейно не випускав його, коли питання про переможця матчу було вже закрите.
Можна з упевненістю заявити, що жоден із суперників Оклахоми так і не зрозумів, як можна стримати Гілджес-Александера на постійній основі. У кожній серії лідер Тандер провалював максимум один матч. Кожен постраждав від його проходів під кільце і середніх кидків, тільки з дальньої дистанції Шай не був дуже небезпечний. 29,9 очка, 5,3 підбирання, 6,5 передачі, 1,7 перехоплення і 0,9 блок-шота – з такою статистикою він завершив свій чемпіонський похід у плейоф.
Так, не можна заперечувати того факту, що часом судді в деякому сенсі допомагали йому, як це було особливо помітно в протистоянні з Міннесотою (меми в Інтернеті не дадуть збрехати). Але навіть без цього Гілджес-Александер, входячи у свій прайм, демонструє такий рівень гри, з яким він на найближчі років 5 має бути стабільно в трійці претендентів на MVP.
Сезон-2024/25 Шая Гілджес-Александера можна вважати одним із найкращих в історії в індивідуальному плані:
І спробуйте сказати, що не заслужив.
Ця команда Індіани назавжди увійшла в історію франшизи як одна з найкращих. І цей статус їй багато в чому принесли гравці, які не мають зіркового статусу.
Обмін Паскаля Сіакама не виглядав як той, який виведе Індіану на новий рівень до статусу контендера. Але коли у Халібертона не йшла гра, саме Паскаль виходив на передній план, ставши навіть головним претендентом від Пейсерс на MVP Фіналу.
Люди, які не те, щоб стабільно стежать за НБА, могли відкрити для себе таких виконавців, як Ендрю Нембхард, Аарон Несміт, Обі Топпін і Ті Джей МакКоннелл. А для тих, хто був із ними знайомий, ці баскетболісти стали свого роду одкровенням. Вони довели, що необов'язково будувати команду навколо кількох суперзірок, щоб боротися за чемпіонство.
Взагалі це справедливо і щодо подібних гравців у ростері Оклахоми, але рольові представники Індіани більше заслужили на визнання. Тандер весь свій шлях від першого раунду до титулу пройшли без кадрових втрат. Індіана ж втратила Халібертона, який спочатку втратив половину своєї ефективності, а потім і зовсім зламався остаточно.
Саме в цей момент було важливим те, як проявлять себе рольовики. І незважаючи на те, що титул від них все ж вислизнув, їх просто не можна не згадати.
В анонсі фінальної серії я протиставляв Індіану й Оклахому як протистояння нападу й оборони. І хоча обидві команди хороші в обох компонентах, найбільш сильна сторона Тандер перемогла.
Захист Оклахоми став уже свого роду візитною карткою команди Дейно: проти нього не люблять грати, на нього не люблять дивитися, але він дає результат, а тому немає жодного сенсу що-небудь змінювати в ньому або ж зовсім відмовлятися від нього.
У Фіналі проти Пейсерс новоспечені чемпіони змушували Халібертона раз у раз допускати втрати, чого з ним не траплялося протягом усього постсезону. При цьому варто визнати, що ОКС не завжди користувалися помилками суперника. Але коли користувалися, вони робили це з максимальним вихлопом у вигляді набору очок за рахунок перехоплень і швидких відривів.
У цьому плані командна робота Оклахоми заслуговує на всілякі похвали: у сьомій грі Алекс Карузо, Кейсон Воллес і Лу Дорт оформили по три перехоплення, а кожен гравець стартової п'ятірки зробив це щонайменше один раз. Додайте до цього рекордні для сьомого матчу п'ять блок-шотів від Чета Холмгрена, і отримаєте рецепт перемоги за рахунок гри в захисті.
Час поговорити про глобальні тренди. Усі помітили, що ніхто не може захистити статус чемпіона? Цю тенденцію помітили ще років зо три тому, але зараз вона набрала таких обертів, що наступного року можна знову очікувати на нового чемпіона.
Торонто (2019), Лейкерс (2020), Мілуокі (2021), Голден Стейт (2022), Денвер (2023), Бостон (2024), Оклахома (2025) – хороший список, але хто зможе його продовжити? Робіть ваші ставки.
Звичайно, Оклахома сильна, безперечно. Але чи не те ж саме ми говорили про торішній Бостон? І те, як у підсумку "кельти" розвалилися впродовж сезону і в плейоф, зайвий раз доводить, що в сучасній НБА нічого не можна загадувати – у цьому просто немає сенсу.
За котируваннями букмекерів Оклахома із запасом вважається головним фаворитом на чемпіонство у 2026 році. Але історія вже не раз довела, що одна травма може змінити все. І хто знає, що станеться з Тандер, якщо в самий невідповідний раптом зламається Шай.
Цей розділ поєднує в собі комбінацію попередніх, адже збільшена роль роль рольовиків – це дійсно старий-новий тренд сучасного баскетболу НБА.
Поки всякі Фінікси живуть за старими законами ліги, вибудовуючи команду навколо трьох зірок (що в підсумку призвело лише до провалу), наші фіналісти довели, що можна домогтися успіху перевіреним століттями способом.
Для цього беремо одну явну зірку (ШГА + Халібертон), трохи меншу зірку (Джей даб/Холмгрен + Сіакам), додаємо до них хороших, міцних ролевиків (Карузо, Дорт, Віггінс + Несміт, Нембхард, Топпін) і отримуємо команду-контендера.
Цей фінал довів, що часи суперзіркових тріо відходять у минуле. Зараз знову більш важливо мати глибоку ротацію, в якій є кілька чудових захисників гідного рівня, точні шутери з гарним відсотком влучань і впевнений розпасовщик.
Залишилося тільки подивитися, як швидко інші команди прийдуть до цього, а хто буде опиратися до кінця, намагаючись виправдати концепцію суперзіркового колективу.
