На фоні усіх криз, які зараз лише можливі в Україні: економічної, політичної, демографічної, військової, техногенної – список можна продовжувати, на жаль, довго та болісно, назріває ще одна у площині культури та освіти – криза книговидання. За офіційними даними Книжкової палати, у 2024 році видано 14,5 тисяч книжок та брошур загальним тиражем 31 мільйон 464 тисячі примірників.
Маємо розуміти й тримати в голові, що це лише ті, хто відзвітував офіційно, адже є ті, хто не надає дані. Власне, навіть у такому ключі, виглядає все наче непогано. Та, якщо повернемося до цифр шестирічної давнини, то у 2019 році було видано 24 тисячі 416 книг та брошур, а от тираж тоді складав 61 мільйон 250 тисяч примірників.
Тож, бачимо значне скорочення, фактично вдвічі. Як зміниться ситуація у 2025 році, сказати важко, адже ми живемо у часи турбулентності.
Головне, що маємо розуміти – за усіма цими цифрами стоять люди, спеціалісти своєї галузі, яких критично не вистачає в Україні: редакторів, перекладачів, коректорів, верстальників, дизайнерів, фахівців із піару та комунікацій, менеджерів, які б якісно працювали із дистрибуцією.
Факторів багато, про це є нещодавнє дослідження від медіа про книжки Читомо. Якщо коротко, то основна причина – це нерелевантна заробітна плата порівняно з навантаженням та кількістю обовʼязків, а відтак – і вигорання (37% працівників ідентифікували це у собі). Тобто вміти треба фактично все й, за потреби виконати роботу під ключ, а от оплата може залишатися лише, як за основні робочі обовʼязки. І ось тут ми маємо додаткову картину, коли спеціалістів переманюють на кращі умови, коли зарплата відповідає обовʼязкам та навантаженню. Тобто, той, хто має більший бюджет, має більше шансів отримати потрібного спеціаліста. Це закони бізнесу.
Серед інших причин дефіциту працівників: виїзд за кордон з подальшим звільненням за власним бажанням, релокація в межах країни, багато хто мобілізувався або мобілізований до лав ЗСУ. Знайти ж нових робітників вкрай складно.
Якщо дивитися оптимістично, я б могла сказати, що зараз навчаються молоді спеціалісти і вони вже можуть потроху інтегруватися у сферу. В Україні наразі зареєстровано понад 7 тисяч субʼєктів видавничої справи, з них активних близько 350.
Точну кількість сказати важко, адже нові розпочинають роботу, інші припиняють, ще щонайменше 63 видавці чекають з листопада 2024 року оновлень електронного реєстру видавців, аби отримати ліцензію на офіційну реєстрацію.
Утім, щотижня в Україні відкриваються нові видавництва або нові книгарні, і не лише в Києві. Відповідно відкривається і дуже багато вакансій у сфері, адже нові підприємства вимагають нових кадрів, і бажано відразу кваліфікованих.
Водночас я бачу і запит на нові професійні кадри у сфері, адже неформальна освіта підсвічує пробіли загальноосвітньої. І чую його понад 10 років, працюючи і розвиваючи нішу літературної освіти та письма. До нас в Litosvita приходять з побажаннями покращення навичок, а часом і перекваліфікації. І майже після кожного курсу, інтенсиву, лекції, моя команда отримує запити: а порадьте, де здобути профільну освіту, який ВНЗ краще.
Втім, навчання та освіта нового покоління фахівців не просто шкутильгають, їх підбивають з усіх боків, прикриваючи це красивим словом "реформування".
Приміром, ситуація із реорганізацією, а фактично – розформуванням Української академії друкарства (УАД) у Львові. Історія, коли один із профільних вишів країни, з-понад 90-річною історією та досвідом, перетворюють просто в інститут при Львівській Політехніці. І це з тим, що були проти й студенти, й викладачі, а вся ситуація мала величезний розголос у медіа. Видавці, які також завжди раді працівникам, які закінчили саме цей виш, також почали бити на сполох. Не допомогло.
Міністерство освіти та науки України прийняло рішення про "покращення", наголосивши, що це процес гармонізації навчально-освітнього процесу.
В реалії отримуємо зміщення навчального фокусу. Тобто, якщо раніше поліграфія та видавнича справа були основними профілями, то тепер – це лише окремі напрямки. Приєднання до іншого вишу – це не розширення складу викладачів, а скорочення, бо оптимізація на практиці передбачає, що однією людиною хочуть замінити декількох.
Навчальні програми, якщо їх "гармонізують", то значить, змінюють, і це доволі часто не про розширення.
Загалом, коли я задумувала цей матеріал, то шукала, де ж в Україні вчать комплексно спеціалістів, які потрібні сфері книговидання.
По факту, маємо багато різних державних ВНЗ в країні, які точково навчають потрібним професіям і випускають профільних спеціалістів: перекладачів, редакторів, коректорів, верстальників, операторів, технологів, дизайнерів, менеджерів, піарників, комунікаційників тощо.
Виділити один університет чи інститут я не можу, адже в кожному навчальному закладі є свої особливості. Географічно це зараз Київ, Львів, Чернівці, Харків, Вінниця, Одеса – список орієнтовний, бо деякі виші вимушені були релокуватися через повномасштабне вторгнення.
Фактично, не вистачає саме комплексного і масштабного підходу, де б майбутні спеціалісти не просто навчалися в одному виші, а вчилися взаємодіяти практично одне з одним.
Тобто, базово освіту здобути можна та треба, але вона не завжди релевантна з потребами ринку.
Технології постійно розвиваються, приміром зараз активно впроваджується штучний інтелект (ШІ), який допомагає автоматизовувати процеси. Втім, потрібно знати, як його навчати, які технічні завдання йому ставити, аби він став помічником.
Адже ШІ може розшифрувати запис тексту, але не розставить правильні акценти так, як редактор чи автор, не врахує специфіки жанру, термінології, певної лексики. Програма з перекладу не зможе передати повноцінно авторський стиль та пояснити суть задуму. Згенерувати картинку для обкладинки книги, приміром, теж можна, але це не буде ідеальним втіленням задуму конкретного твору, і часто буде вторинним за дизайном.
У сфері книговидання потрібно постійно бути в контексті, добре орієнтуватися у запитах аудиторії, і водночас мати хороший літературний бекграунд та бажання розвиватися. З досвіду скажу, приміром, що не кожен менеджер чи комунікаційник, який прийшов з іншого сегменту ринку, зможе працювати у культурній сфері.
З 2022 року книжковий ринок рятувала грантова підтримка і дотації. Так завдяки допомозі фонду американського мільярдера Говарда Баффета менше, ніж за рік після жахливого обстрілу російськими ракетами друкарні "Фактор-друк" у Харкові, її вдалося відновити.
У Litosvita ми декілька років поспіль оголошуємо грантову програму, де троє переможців отримують доступ на рік до всіх наших навчальних програм, а також флагманського проєкту "Річна програма письменницької майстерності". І ще 30 учасників отримують доступ до одного з курсів за обраним профілем.
Я теж подаюся на гранти, зокрема, змогли отримати підтримку від KSE Foundation, пройшла навчання в The Aspen Institute Kyiv. Це досвід, який допомагає посилити навички, розширити свою бульбашку та краще взаємодіяти зі спільнотою.
Якщо б на державному рівні було б більше грантів на підтримку незалежних видавництв та професійної освіти – це б допомогло. Ще одним варіантом бачу створення стипендіальних програм для студентів, які хочуть працювати у книговиданні. Це не лише заохочує, а й дає розуміння "ти потрібен у професійній сфері своїй країні".
Хороший варіант – це посилення співпраці з європейськими вишами, програми обміну досвідом. Адже розуміння тенденцій, варіантів взаємодії та вдосконалення – це точка зросту, яка необхідна у всьому, не лише у книговиданні.
Але тут тонка грань, коли обмін досвідом має спрацювати на посилення нашого ринку, а не відтік спеціалістів за кордон. Бо є дослідження Читомо, яке показує, що 17% опитаних респондентів вперше з 2022 року почали працювати із закордонними роботодавцями. Точкова співпраця і розвиток – це плюс, мінус, коли ці 17% не захочуть більше працювати із українськими роботодавцями.
Розвиток неформальної освіти, тобто розширення і збільшення профільних лекцій, курсів, інтенсивів з огляду на запит аудиторії та ринку. Власне, чим і займається Litosvita. Ми постійно комунікуємо з нашими лекторами та спільнотою, бачимо запит на теми, отримуємо пропозиції, так, приміром, зʼявилася лекція про "Тікток для авторів", адже розвиток особистого бренду письменника – це й проявлення себе у соцмережах.
Курс "Продуктивний читач" – це також поєднання нашого бажання популяризувати ще більше літературу і запит спільноти краще та глибше розбиратися у книжках. Курс "Редагування", який ми постійно оновлюємо та доповнюємо, і щоразу бачимо, без прикрас, великий попит.
Тому лише симбіоз різних освітніх напрямків та бажання розвиватися може допомогти вирішити кризові питання у сфері.
Марія Придьма, СЕО Litosvita та Cultosvita, спеціально для УП. Життя
Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.
