Казимир Малевич написав близько 350 полотен та заснував новий напрям авангардного мистецтва – супрематизм. Його найвідомішим твором є «Чорний квадрат» – це перший зразок безпредметного мистецтва, презентований 110 років тому. Всі наступні покоління митців обговорювали його ідеї і роботи. Натомість щодо національної ідентичності художника борються чотири країни – Україна, Росія, Білорусь і Польща.
Чому українці можуть сміливо називати Казимира Малевича українським митцем, МАН розповіла дослідниця його творчості і упорядниця книжок про художника, креативна директорка Українського інституту Тетяна Філевська.
Казимир Малевич народився в Києві. На цей час це була імперія, тому художник був тісно пов’язаний з різними культурами – українською, польською, російською, білоруською.
Однак Україна, її народ та культура мали для Малевича визначальне значення. Як зазначає дослідниця його біографії, у документах у графі «національність» він вказував «українець». І це був його свідомий вибір, національне самовизначення, адже тоді, на початку XX століття, громадяни могли самі вибирати, ким вони хочуть записатися. У листах, які Малевич писав українською, він теж називав себе українцем. Майбутній художник виріс в українських селах, де й почав формуватися як творча особистість. Його першими вчительками мистецтва були українські селянки.
Водночас батько Казимира був польським шляхтичем, а в родині розмовляли польською мовою. Більшість життя він провів у Росії та називав російські міста своїм домом. Деякий час він мешкав і в білоруському Вітебську. Тому його вважають засновником білоруського сучасного мистецтва.
«Треба сміливо говорити про те, що Малевич належить до покоління митців модерної доби, які жили у період високої мобільності та множинних ідентичностей. Немає сумніву, що українська ідентичність була для художника основною та визначальною, але він також є частиною мистецької спільноти інших, сусідніх держав», – переконана Тетяна Філевська.
У творчості Малевич осмислює українське село. Він пригадував, що його відчуття естетики в дитячі роки вразило українське народне мистецтво, яке він бачив на розписах в будинках односельців. У своїх роботах він часто зображає українські народні вироби – килими, писанки, вишивки.
Малевич відвідував рисувальну школу Мурашка. На нього сильне враження справив український художник Микола Пимоненко, він навіть рівнявся на нього. Деякі сюжети, наприклад, жінки, що жнуть, чи київську квіткарку, Малевич запозичив у нього. Малевич критикував митця Михайла Бойчука у своїх статтях. Натомість із живописцем Левом Крамаренком дружив.
Перші фарби батьки купили Казимиру в Києві, першу свою картину він продав у Конотопі. Він спілкувався з українськими колегами, викладав у Київському художньому інституті, де розвинув власну педагогічну систему. Саме в Україні надрукував останній цикл своїх теоретичних праць та провів останню персональну виставку.
Кожна дитина є особливою, і «Оптіма» це розуміє. Дистанційна школа забезпечує індивідуальний підхід до кожного учня, враховуючи особистий темп і бажаний спосіб навчання. Завдяки досвідченим педагогам та інноваційним технологіям діти отримують якісні знання, які залишаються з ними на все життя. «Оптіма» – надійний партнер у підготовці до успішного майбутнього!
Бібліотека українського мистецтва додає, що Казимир Малевич був єдиним українським художником, який зобразив Голодомор 1932-1933-х років. На малюнку олівцем «Де серп і молот, там смерть і голод» (цитата з популярної у ті часи народної пісні), зображені три фігури, обличчя у яких замінили серп і молот, хрест і труна.
У своїй педагогічній теорії Малевич порівнював мистецтво з медициною. «Він вважав, що кожен художник “заражений”, мов вірусом, схильністю до певного виду мистецтва. І завдання художньої школи, академії чи інституту – “діагностувати” це та “прописати” студентові лікування – навчання за відповідним напрямом. За версією Малевича, потрібно розвивати в людині закладений природою талант, а не перенавчати, скажімо, імпресіоніста на кубіста чи навпаки», – розповідає Тетяна Філевська.
Сучасники Малевича і любили, і ненавиділи. Він мав багато прихильників, учнів та близьких друзів, які вважали його генієм. Інші ж критикували художника та називали неуком і навіть шарлатаном. Не існує художників, які після 1915 року не сформували власної думки про «Чорний квадрат» Малевича, каже дослідниця його творчості.
«”Чорний квадрат” завершив кількатисячолітню історію міметичного мистецтва – такого, що відображає реальність. Малевич показав, що відтепер художник не має нічого наслідувати. Є форма, є колір – і ви вільні робити з ними все, що забажаєте, рамок немає. Це було дуже революційно. І тепер так чи інакше кожен художник формується, осмислюючи тези Малевича», – зазначає Тетяна Філевська.
Також його ідеї задали параметри для розвитку сучасних дизайну й архітектури.
На основі ідей Малевича розвивалися різні художники: від американця Марка Ротко до одеського концептуаліста Леоніда Войцехова. Загалом усе мистецтво XX-XXI століття можна назвати розмовою з Малевичем.
«Художник Казимир Малевич багато в чому випередив свій час, а деякі його ідеї мистецька спільнота обмірковує і досі, як-от мінімалізм чи концептуалізм. Митець недовго працював над цими течіями, залишив лиш кілька робіт, а зараз це цілі напрями у мистецтві», – каже Тетяна Філевська.
Дослідниця переконана, що новаторські ідеї Малевича досі не вичерпали себе. Він змінив парадигму мистецтва – ніхто з митців не зробив більше, ніж він.
