Щороку 1 липня в Україні відзначають День архітектури — професійне свято фахівців, що формують середовище нашого життя: архітекторів, містобудівників, реставраторів. Встановлений Указом Президента у 1995 році, цей день покликаний вшанувати як історичну спадщину, так і сучасні досягнення у сфері архітектурного проєктування.
З цієї нагоди «Вечірній Київ» згадує історію однієї з найвиразніших споруд столиці — будівлі Національного банку України.
Перші відділення Київської контори Державного банку містилися на Подолі — у діловому центрі міста XVIII–XIX століть. У 1845 році установа переїхала на Інститутську, 9 — до будинку колишнього Дворянського зібрання, збудованого у стилі класицизму.
На початку XX століття постала потреба у новому приміщенні, відповідному до завдань модерної фінансової установи. Був оголошений конкурс, у якому брали участь провідні архітектори Києва — Олександр Кобелєв, Владислав Городецький, Павло Голландський. Переміг проєкт Кобелєва, а фасадні елементи виконав молодий талановитий архітектор Олександр Вербицький.
Особливу роль у розробці архітектурної концепції відіграв директор банку Георгій Афанасьєв, який дослідив зразки банківської архітектури у Берліні, Парижі та інших європейських столицях, аби створити в Києві не лише функціональну, а й комфортну установу.
Будівельні роботи стартували восени 1902 року після знесення старих флігелів. Урочисту церемонію закладання першої цеглини провели 13 жовтня — за участю службовців у фраках, мундирах і сюртуках. Проєкт реалізовувала будівельна фірма Лева Гінзбурга, яка згодом збудувала й перший київський хмарочос. Уже до 1909 року будівництво завершилося.
Будівля стилістично поєднала елементи північноіталійської готики та раннього флорентійського Відродження. Особливого виразного ритму додають башти з крученими колонами, грифони, що охороняють фасад, та маскарони левів на балконах.
Над скульптурним оздобленням працювали брати Еліо та Еудженіо Сала — італійські майстри, які подарували будівлі емоційно насичений пластичний ряд. У внутрішньому подвір’ї спорудили службовий флігель на 32 квартири для персоналу, із коморами, пічним опаленням і цегляним фасадом у стилі основної будівлі.
Цікаво, що у конструкції споруди вперше в Києві впроваджено модерні системи вентиляції, опалення і протипожежного захисту.
«Питання опалення і вентиляції настільки важливе в таких будинках, що в членів комісії жодного разу не було сумнівів щодо застосування всього найкращого, що є в цій справі, всупереч чималим затратам. Вартість усіх споруд, пов’язаних з опаленням і вентиляцією, разом із будівельними роботами доходить до 100.000 рублів» — йдеться у будівельному приписі 1906 року.
Варто зазначити, що ця сума складала дев’яту частину від вартості спорудження всього будинку банку із чотириповерховим флігелем для службовців та закупівлею меблів…
У дворі банку розміщувався розарій, звідки бралося повітря для вентиляції. Щоранку вмикалися спеціальні повітрозабірники, розповсюджуючи на всі поверхи робочих приміщень п’янкий аромат троянд. На жаль, вже у радянський час на місці колишнього розарію збудували гараж.
У 1917 році саме тут було засновано Український державний банк, а вже в січні 1918 року емітовано першу національну банкноту — 100 карбованців. Під час визвольних змагань будівля стала свідком і осередком державних рішень.
У 1930-х, після повернення столиці до Києва, споруду розширили: надбудували третій і четвертий поверхи. Роботи виконали архітектори Валеріан Риков і Олександр Кобелєв, зберігши стилістичну єдність та композиційну логіку первісного проєкту. Завдяки їхній майстерності споруда набула масштабності, не втративши при цьому свого художнього авторитету. Вона й досі входить до переліку найвишуканіших архітектурних об’єктів Києва.
З роками будівля інтегрувалася в міську культуру, ставши важливою частиною міського простору. Впродовж багатьох десятиліть на її фоні робилися світлини на згадку, а за спогадами киян старших поколінь, у міжвоєнні часи під її годинником призначали побачення.
Знаменитий фасад із грифонами не лише слугував тлом для особистих моментів, а й набував символічного значення: тут зустрічалися родини після довгих розлук, тут чекали з трепетом і надією, а випадкові перехожі відчували присутність чогось величного та особливого.
Із сувенірних київських поштівок будівля часто потрапляла в альбоми родичів за кордом, залишаючи пам’ятний спогад про Київ. Одну з таких поштівок, датовану 29 липня 1922 року, сьогодні зберігає музей НБУ: її написала дівчина своїй сестрі як пам’ятку про поїздку до української столиці.
Сьогодні будівля Національного банку України — це не просто фінансова установа, а справжній архітектурний символ Києва, що втілює амбіції модернізації початку XX століття.
Нагадаємо, давні монети й таємниці банкнот: у київському Музеї грошей проводили екскурсії.
До теми: Владислав Городецький та його готичний шедевр: костел Святого Миколая у Києві.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»
