Куди націлилися росіяни на Харківщині, чи будуть міняти захоплені росіянами села на Донеччину, чому не варто сподіватися на перемир’я з Росією, в інтерв’ю МГ «Об’єктив» розповів Олександр Коваленко, військово-політичний оглядач групи «Інформаційний спротив».
– Останнім часом Харків зник з інформаційних стрічок в контексті подій на фронті або погроз РФ. На вашу думку, чи варто розслаблятися?
– Взагалі навіть і близько не варто, тому що у російських окупантів як були, так і залишаються їхні плани щодо Харківської області. Хоча вони їх якось не озвучують у своїх пропагандистських етерах. Пропагандисти, якщо вони говорять про щось за межами Донецької області, Луганщини, Запорізької області та Херсонщини, які вони нібито внесли у свою так звану «зґвалтовану конституцію», то вони згадують і про Дніпропетровщину, і про Одесу. Мовляв, Одесу вони будуть захоплювати, але Харківщину вони не згадують, хоча Харківщина є невід’ємною частиною їхніх планів, особливо їхньої групи військ Захід, у першу чергу 6-ї загальновійськової армії, яка сконцентрована на Куп’янському напрямку.
А також це стосується групи військ «Північ» і Бєлгородського угруповання, яке діє на Вовчанському напрямку і по напрямку на Липці, але переважно вони зараз біля села Глибокого як залишились, так і залишаються. Тим не менше, всі ці моменти вкладаються в одну загальну картину щодо подальшого просування в планах російського командування в напрямку на Великий Бурлук. Тобто не на власне Харків, а їхня основна мета – це вихід на Великий Бурлук, що по правому берегу річки Оскіл, що з Вовчанська, з якого вони ніяк вже як рік не можуть розширити зону контролю. І навіть їхня поява в районі Мілового, а також спроби рухатися в напрямку на Амбарне та Чугунівку, все це – невід’ємні частини цього плану по виходу на Великий Бурлук з перерізанням відповідної логістики, з виходом в нашу тилову зону. Отже, це правда, вони не відмовилися від своїх планів щодо Харківщини.
– Президент США Дональд Трамп озвучив днями достатньо тез і про можливий обмін територіями. Чи будуть росіяни щось розмінювати, віддаючи нам ті клаптики Харківської області, які вони вже захопили, в обмін на щось?
– Я не думаю, що це буде привід для того, щоб провести обмін українських територій на українській території. У росіян є якісь суттєві зміни на Вовчанському напрямку? Ні, вони майже не рухаються, є рух 100-200 метрів, спроба вийти на берег річки Вовча та далі, але якогось загрозливого прориву ми не спостерігаємо. І, до речі, якраз можна провести паралелі з Сумщиною. Тому що коли вони розпочали Сумську операцію на півночі від обласного центра, то це було аналогічно тому, що вони розпочали в травні 2024-го на північно-східному напрямку від Харкова, а саме на Вовчанському напрямку. Але набагато гірше. Тому що вони не здатні в прикордонній смузі проводити якісь масштабні загальновійськові наступальні операції. Рейдовий рівень – так, це вони можуть. Щось масштабне – ні. Основні загальновійськові наступальні операції росіян можливі саме в зоні бойових дій.
Найбільша концентрація там, де загальновійськові армії – Покровський напрямок, Новопавлівський напрямок, де чотири загальновійськові армії – 35-та, 36-та, 29-та та ще 68-й армійський корпус забезпечує їм наступ. Тобто це велика кількість сил та засобів. Так само, як і Покровський напрямок. Більше ніж 100 тисяч особового складу сконцентровано там. Тому поки що говорити про те, що на Харківщині в них можливі якісь великі прориви загальновійськові – ні, це неможливо. Отже, що обмінювати? Там, де вони знаходяться в стагнації? Давайте розглядати той самий Вовчанськ з позиції того, що це елемент виснаження. Росіяни там сковані, вони не рухаються, постійно витрачають людський ресурс, технічну компоненту, технологічні елементи. Постійно витрачають на те, щоб там зберегти свою присутність і намагаються якось розширювати цю зону контролю. Тобто це сковування та елемент виснаження.
– Так само і Сумщина зараз перетворюється для них на сковування та елемент виснаження. А Куп’янський напрямок, там зовсім інша історія, особливо з урахуванням їхніх нещодавніх просувань по правому берегу річки Оскіл. Це стосується виходу на Радьківку, оскільки це дозволило росіянам, їхній 6-й загальній військовій армії, яка отримала підсилення 27-ї МСБр зі складу першої танкової армії, що зав’язла між Колісниківкою та Кругляківкою. У них там взагалі також стагнація відбувається. Росіяни зараз свої підрозділи відправляють на підсилення на північ та на південь, тобто на Куп’янський та на Лиманський напрямки. І от вони підсилили Куп’янський напрямок і зараз вийшли на Радьківку, яка дозволяє їм тиснути на правобережну частину Куп’янська. Тобто зараз там бої з російськими диверсійними групами вже відбуваються в районі автозаправної станції. І це негативний сигнал, безумовно, але це не говорить про те, що в них дійсно є якийсь потенціал, щоб кардинальним чином змінити ситуацію по всій Харківщині.
– Обмінювати немає сенсу навіть з військової точки зору. Це для них елемент виснаження. У свою чергу обмінювати на що? На ту частину Донеччини, яку вони навіть не захопили. Це, до речі, по площі 6,5 тисячі квадратних кілометрів території. Це велика кількість міст, населених пунктів, агломерацій, які б гальмували росіян тривалий час. І це локації з великою кількістю ліній оборони та рубежів, які б також гальмували росіян. Тобто Донеччина сама по собі, яку вони хочуть отримати взамін чогось, це величезний гальмівний елемент, який би виснажував росіян роками, а не місяцями. Тому в цьому немає жодного сенсу. Це нелогічно.
– Якщо ми вже торкнулися Донеччини, як ви оцінюєте прорив росіян у напрямку Добропілля? Це дуже небезпечно для наших військових?
– Ситуація біля Покровська дійсно дуже складна, це правда. І росіяни намагалися останнім часом сформувати три основні напрямки для удару по Покровську. З півдня, цей напрямок існує понад пів року, зі сходу та з півночі. З півночі росіяни підійшли до сіл Красний Лиман і Родинське. І отут дуже важливий момент. Коли вони почали свій вихід на Родинське та Красний Лиман, я тоді звернув увагу, що на цьому напрямку щось, м’яко кажучи, не гаразд взагалі з українською обороною. Тому що росіяни обрали найбільш суїцидальний вихід на Покровськ. Там є така локація, як ставки Маркова. Це досить вузький прохід між двома ставками, поряд чотири великих терикони. Це максимально незручна локація для здійснення виходу на населений пункт. Як у 300 спартанців, коли вони там тримали цей вузький прохід і стали героями, стримуючи величезну армію. Це така ж саме історія, вузький прохід, і росіяни вийшли на Красний Лиман та Родинське. Ще тоді я задавався питанням, що там відбувається. Там щось йде, м’яко кажучи, не за логікою та раціональністю, там щось йде не за планом. І зараз ми бачимо, що росіяни пройшли вглиб на понад 10 кілометрів, до Маріївки та Нововодяного. Нас зараз заспокоюють, що, мовляв, це якісь невеликі групи, але невеликі групи вийшли на відстань понад 10 кілометрів. Де розвідка, де спостереження? Тобто я взагалі не розумію, а як комунікація відбувалась між підрозділами на рівні відділення, роти, батальйону? Повний провал системи управління на цій ділянці, який спостерігається вже, вибачте, не перший раз, тому що пройти ставки Маркова – це також вже, м’яко кажучи, для росіян повинна бути місія самогубців.
– Я маю надію, що ця ситуація буде виправлена, оскільки зараз це представляє собою таку витягнуту кишку, апендикс, з максимальною завширшки зоною контролю в 1,5 кілометри. Це можна перерізати. Якщо це не буде перерізано, росіяни найближчим часом дійсно будуть мати можливість розширити зони контролю, закріпити свої фланги та відкрити два нових напрямки – Добропільський та Дружківський.
Росіяни ходять нон-стопом по прикордонних селах і встановлюють там свої ганчірки
– Чи має непокоїти українців передислокація найбільш боєздатних російських частин до Білорусі на кордоні з Україною нібито через військові навчання?
– Якщо вони збільшать свою кількість до 20-30 тисяч, то можна говорити вже про загрозу. Саме зараз поки що зарано говорити про якісь проблеми, в будь-якому разі ця зона завжди контролюється. Після звільнення Півночі, Чернігівщини, Київщини, частини Сумщини, генерал Наєв відповідав за укріплення оборони Півночі. І там дійсно було проведено титанічну роботу щодо влаштування лінії оборони, рубежів, а також мінування цієї території. Тому якщо говорити про загрозу загальновійськової операції, росіянам буде складно обмеженим контингентом її взагалі реалізувати.
– Можуть піти на прикордонні провокації, влаштувати якийсь перформанс, по сірій зоні прикордоння. А в нас більшість кордону з Росією сьогодні це сіра зона – з Брянською, з Бєлгородською, з Курською областями.
І вони можуть влаштувати якусь акцію, зайти в село, де немає взагалі нікого, яке вже давно покинули всі, встановити там свою трикольорову ганчірку і сказати: «О, це якесь село наше». Вони, до речі, зараз так роблять і по Харківщині, і по Сумщині – заходять до сіл, які майже на кордоні, де частина села на території Росії, друга частина на території України. До речі, Мілове до таких і відноситься, воно дуже близько знаходиться від кордону, і вони мають можливість заходити туди майже нон-стопом. Такі були приклади й на Сумщині. Але якщо ми говоримо про велику загальновійськову наступальну операцію по типу Київ-2.0 – ні. Росіяни такого ресурсу поки що на території Білорусі не накопичили. Ми за цим спостерігаємо, як тільки там збільшиться контингент до 20-30 тисяч і він буде зростати в подальшому, це буде вказувати на, скажімо так, називаємо це «код червоний».
– Промова Дональда Трампа була абсолютно проросійською, й багатьох змусила хвилюватися стосовно його майбутньої зустрічі 15-го серпня з Володимиром Путіним…
– Коли слухаю Дональда Трампа, я не хвилююсь насправді. Чесно, це людина-казино. Він хвилеподібний. Сьогодні проукраїнський, завтра проросійський, післязавтра знову проукраїнський. Усе залежить від настрою і від того, якими будуть результати зустрічі 15 серпня, але які б вони не були, я не думаю, що вони будуть негативними для України в будь-якому разі. Чому? Тому що, навіть якщо Дональд Трамп, припустимо собі такий апокаліптичний сценарій, про щось домовиться з Путіним: що Путін отримає повністю всю Донецьку область, Україна змушена буде виводити свої війська з Донецької області, а Путін не буде там наступати по Запорізькій та Херсонській області, де і так в нього наступ майже повністю нівельований. От якісь такі сумбурні, дисонуючі домовленості, якщо відбудуться, а як Україну змусять це зробити? Як Україну змусять вийти з території 6,5 тисячі квадратних кілометрів Донецької області, залишити Краматорськ, Слов’янськ, Добропілля, Дружківку, Костянтинівку, залишити села, де живуть люди, наші громадяни, наші території, наші лінії оборони. Як це буде виглядати? Ні, для Дональда Трампа, можливо, це не має значення, але він дуже швидко це відчує, бо його вже з Чемберленом порівняють, що це обмін територіями, на які він взагалі не має ніякого права.
– Якщо Трамп відмовиться постачати зброю Україні зброю?
– Ну, так ми вже не отримували від саме Трампа зброю пів року. Зараз він продає зброю, а не передає її безкоштовно. З 2023 по 2024 рік також була така ситуація. Так, нам буде набагато складніше, ніж з допомогою США, але є гідність, розуміння того, що можна робити, а чого не можна. У випадку України не можна обмінювати свої власні території. Якщо росіяни отримають усю Донецьку область, вони на цьому не зупиняться. Через пів року в них з’явиться якийсь ще casus belli, і вони почнуть черговий наступ. Наскільки треба бути людиною з зайвою хромосомою, щоб вірити росіянам? Але Дональд Трамп досить специфічний, такий собі середньостатистичний техаський реднек. І рівень його дипломатії – це якраз дипломатія реднека. Тому, щоб там не було вирішено на Алясці, це залишиться виключно на Алясці. Якщо будуть знівельовані суверенні інтереси України, то безумовно ми на це не підемо. Ми можемо лавірувати, імітувати, але на обмін нашими територіями та визнання окупації Україна ніколи не піде.
– Ви взагалі вірите в те, що Путін погодиться на припинення вогню?
– Ні, ніколи. Путін не має таких намірів. Він може вводити в оману Дональда Трампа, Віткоффа, Рубіо, кого завгодно. Окрім Кіта Келлога, який в оточенні Дональда Трампа найбільш поміркована та раціональна людина. Путін, по-перше, розуміє, що він не вічний, не буде жити 150 років. Йому все потрібно отут і зараз. І саме з цієї позиції він буде все робити. Він не буде зупинятися, він може зробити тимчасову зупинку, навіть перемир’я на декілька місяців, я не виключаю. Але війна знову відновиться, тому що його мета – це захоплення всієї території України. Тобто це привіт і Луцьку, і Львову, і Ужгороду, Івано-Франківську і так далі. Для нього нема стопу. Це його основна задача – мати спільний кордон з країнами НАТО. Щоб, відповідно, і вже погрожувати НАТО з цього кордону. І він намагається це все зробити до того, як його там вже зігне інсульт. Поки що, на жаль, самого цього процесу, якого ми всі чекаємо, не відбувається. Тому він продовжує діят
