"Подивимось, чи зможемо", – так президент США Дональд Трамп відреагував на емоційне запитання української журналістки, чи готовий він передати Києву додаткові системи протиповітряної оборони Patriot.

Від саміту НАТО, де пролунало це запитання, не минуло й тижня, а Штати не лише не виділяють Україні додаткові засоби ППО, а й призупиняють постачання снарядів, законтрактованих ще за президентства Джо Байдена.

Несподіване рішення Вашингтона вкотре підштовхує до питання: чого можна очікувати Україні від адміністрації Трампа – і не лише в контексті підтримки у протистоянні повномасштабній російській агресії?

І наскільки Європа готова перейняти у США статус головного контрибутора безпекової допомоги Україні?

Але разом з тим, воно викриває і вже хронічні проблеми у відносинах між Києвом і нинішніми США.

Було б наївно стверджувати, що нинішньої паузи у військовій допомозі не було б, якби Україна від самого початку поводилась відповідно до очікувань Трампа і уникла дипломатичних криз штибу перепалки в Овальному кабінеті. Зрештою, навіть особисті хороші відносини премʼєра Ізраїлю з президентом США не врятували першого від критики з боку Трампа під час останньої операції проти Ірану.

Та чи зменшила б наявність надійних і постійних каналів комунікації з американською владою на всіх рівнях ймовірність ексцесів? Можна обережно сказати, що так.

До того ж було б помилкою вважати, що призупинення поставок зброї є свідомим кроком адміністрації Трампа на користь Росії чи, навпаки, на шкоду Україні (ситуація дещо складніша).

Про це – в матеріалі "ЄвроПравди".

Уже можна напевно стверджувати: призупинення поставок військової допомоги в Україну стало несподіванкою не лише в Києві, а й для багато кого у Вашингтоні.

У приватних і не лише розмовах американські конгресмени що від Демократичної, що від Республіканської партій, окремі посадовці Білого дому і Державного департаменту ділилися своїм нерозумінням і розчаруванням. 

А речниця Держдепу Теммі Брюс на брифінгу 2 липня навіть не змогла надати свого коментаря до ситуації, обмежившись цитуванням заяв Білого дому та Пентагону.

Усе відбулося так швидко, що частина ракет-перехоплювачів для ЗРК Patriot, переносних зенітних ракетних комплексів та інших снарядів застрягла вже у Польщі.

Наразі можна лише припускати, з чим був повʼязаний такий поспіх.

Але відомо, що центром ухвалення рішення призупинити надання Україні військової допомоги став Пентагон.

А точніше – його очільник Піт Гегсет та його заступник із політичних питань Елбрідж Колбі.

Якщо скептичне ставлення Гегсета до допомоги Україні (та й у принципі союзникам США) добре відоме після його публічних заяв та попередніх рішень призупинити її, то Колбі – посадовець не такий відомий широкому загалу, але його роль у Пентагоні зараз дуже важлива.

По-перше, він має досвід роботи в першій адміністрації Трампа та чудово розуміє бюрократичні процеси в Білому домі загалом та в Міністерстві оборони зокрема. 

А це – беззаперечна перевага в умовах, коли у відомстві Гегсета і далі триває тихий управлінський хаос.

По-друге, експертні погляди Колбі цілком лягають у доктрину "Америка передусім": відмова від закордонного втручання та переорієнтація військових потужностей США на протистояння з Китаєм. 

У цих інтелектуальних рамках реалізму військова допомога Україні має бути скорочена і надаватися тільки тією мірою, якою вона не відволікає від протидії китайському впливу.

Тут варто підкреслити: Колбі не вважає, що Росія має захопити Україну – радше навпаки. Просто, як і в уявленні багатьох прихильників "Америки передусім", цим має займатись передусім Європа (про її ставлення до нинішньої ситуації йтиметься далі).

Нечисленні публічні заяви Пентагону, які стосувалися призупинення військової допомоги Україні, якраз відповідають логіці Елбріджа Колбі (і Гегсета): потрібно берегти американські запаси озброєння на випадок операцій США, і підтримка України тут однозначно не є пріоритетом.

Призупинення військової допомоги США, зокрема й перехоплювачів для ППО, відбулось буквально за лічені дні після того, як Дональд Трамп пообіцяв пошукати для України системи Patriot. 

У цьому можна було б шукати гірку іронію, але з більшою ймовірністю пауза в поставках зброї не була спрямована конкретно проти України.

По-перше, як відомо, попереднє рішення було ухвалене ще на початку червня. А те, що призупинення відбулося саме зараз, імовірно, стало результатом завершення внутрішньої перевірки Пентагоном запасів окремих видів американського озброєння – зокрема й тих, що надаються Україні.

на ситуацію наклалася і ескалація на Близькому Сході.

Вона потребувала перекидання додаткових сил США в регіон і використання дефіцитних засобів ППО для перехоплення іранських ракет і дронів.

По-третє, так само вже стало відомо, що перегляд поставок американської зброї стосується не лише України, а й інших держав.

А по-четверте, останні дні й тижні Білий дім скерував надзвичайні зусилля на ухвалення флагманського бюджетного законопроєкту Трампа (One Big Beautiful Bill). І тоді адміністрації точно не було до України.

Сюди можна додати й пʼятий, дещо конспірологічний чинник. Можливо, призупинення поставок зброї Києву (якому так зраділи у Кремлі) мало б підготувати ґрунт для телефонної розмови Трампа з Владіміром Путіним – шостої за останні пʼять місяців.

Прихильники цієї версії могли б побачити прихований підтекст у відвертому розчаруванні президента США, який жалівся на відсутність прогресу щодо досягнення миру.

До того ж після останньої, другої зустрічі у так званому стамбульському форматі минув уже місяць, а жодного публічного натяку на підготовку третього раунду – який мав би перейти до питання припинення вогню – досі немає. 

Воно й не дивно: неможливо у принципі узгодити позиції сторін, коли одна з них (Росія) ультимативно вимагає капітуляції України в тому чи іншому форматі.

Хай як у Білому домі хочуть бачити в цьому шлях до миру, нарощування Росією обстрілів України свідчить цілком про протилежне.

Відповідь на те, чи йдеться про тактичний крок Білого дому в контексті "мирного процесу", а чи про випадковий і вкрай прикрий для України збіг обставин, можна буде дати вже згодом. 

Насамперед – чи затягнеться пауза у військовій допомозі Києву, чи вона буде знята за кілька днів, як це було в попередні рази?

Як і Україну рішення США щодо військової допомоги застало зненацька, так само імпровізувати були змушені і в Європі.

Прогнозовано найближчі союзники та найбільші військові донори Києва – а йдеться насамперед про Німеччину та Польщу – висловили стурбованість діями Білого дому та закликали якнайшвидше відновити поставки зброї. 

Закликав до цього і генеральний секретар НАТО Марк Рютте. 

А премʼєрка Данії Метте Фредеріксен, яка в четвер приймала Володимира Зеленського з нагоди початку данського головування в Раді ЄС, назвала рішення США "серйозним кроком назад".

Але за цими заявами проглядається інший факт: навіть через пʼять з гаком місяців після початку другого президентства Дональда Трампа

європейські союзники України досі не готові брати на себе основну відповідальність за військову допомогу.

Це питання, безумовно, має обʼєктивну складову (далеко не все, що виробляють США, – зокрема й ті-таки засоби протиповітряної оборони – має європейські аналоги та може бути оперативно й швидко замінене).

З іншого ж боку, ситуація стратегічної залежності військової допомоги Україні від Штатів в довгостроковій перспективі (якщо тільки раптом Росія не вирішить припинити свою агресію) не грає на руку ані Україні, ані Європі.

І доти адміністрація Трампа матиме ефективний важіль впливу на європейську політику – чи то йдеться про збільшення оборонних витрат, чи то про торговельні переговори.

А європейські союзники будуть змушені йти на кроки назустріч Вашингтону, аби втримувати прихильність адміністрації і гарантувати не лише подальше постачання військової допомоги Україні, а й власну безпеку в межах НАТО.

З цього випливає, що в разі, якщо пауза в постачанні американської військової допомоги затягнеться, Україна зможе розраховувати на Європу насамперед як на місток налагодження діалогу з адміністрацією Трампа.

Альтернативна опція – купівля європейцями американської зброї, чим уже активно займається, наприклад, Німеччина. Але вона не розрахована на короткострокову перспективу. 

Хоча упевнено говорити про те, як саме далі розвиватиметься ситуація з американською військовою допомогою Україні, вочевидь неможливо, є принаймні кілька публічних сигналів, які дозволять відстежувати подальший хід подій.

Хоча тема призупинення допомоги Україні й не стала провідною у США, дали про себе знати прихильники Києва на Капітолійському пагорбі. А останній масований російський обстріл української столиці тільки додав їм аргументів, аби тиснути на адміністрацію та вимагати відповідей і рішень.

Інший показовий момент: в улюбленій газеті Трампа, таблоїді The New York Post у четвер вийшли аж три матеріали, в яких критикували призупинення військової допомоги Україні. Причому один із них – це редакційна стаття.

"Підтримання належного рівня запасів зброї – це важливо, але допомога Україні є найкращим шляхом збереження національної безпеки США та глобальної стабільності",

йдеться в ній. І навряд чи Україна посперечається з цим аргументом.

По-друге, варто пильно стежити за потенційними переговорами про купівлю американської зброї для України європейськими державами – про що спершу написали ЗМІ, а потім публічно підтвердили в Берліні.

На перший погляд, така схема є вигідною для всіх сторін.

Для України успіхом стане повернення поставок життєво важливої зброї. Для Трампа – можливість для США заробляти та тлі зобовʼязань Європи щодо збільшення витрат на оборону.

А тому опція продажу американської зброї не була публічно відкинута ані самим Трампом, ані виразниками руху "Америка передусім".

А по-третє, ця криза, як і попередні, показала не просто важливість – критичність якісної та оперативної комунікації між Києвом та Вашингтоном, про яку експерти й аналітики не втомлюються говорити.

Той факт, що за понад два дні після призупинення допомоги контактів високого рівня між українською та американською стороною – до розмови Зеленського й Трампа – не відбулося, сам по собі вже багато про що говорить.

Можливо, нинішня ситуація спонукає до позитивних змін у цьому напрямку зовнішньої політики України.

журналіст "Європейської правди"