Російська агресія не лише забрала життя тисяч українців, але й залишила глибокі рани на тілах та душах тих, хто пройшов через пекло російського полону. Панельна дискусія, присвячена цій темі, відбулась в Українському кризовому медіацентрі у Києві 26 червня. Саме у цей день у світі щорічно відзначається Міжнародний день на підтримку жертв катувань.
Для українців це жахлива щоденна реальність — тортури та нелюдське поводження з нашими громадянами у російському полоні та психологічний біль родин, які чекають на повернення своїх близьких. Аби привернути увагу до катувань, які окупанти використовують проти українців — як військовополонених, так і цивільних — Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими ініціював проведення відповідної панельної дискусії.
У заході взяли участь рідні полонених і зниклих безвісти, визволені з російських катівень військові, правоохоронці, представники громадських організацій, психологи та журналісти.
Говорили про важливість фіксації російських злочинів, випадки загибелі та катувань українців у полоні, з якого деякі хлопці повертаються з вирізаними або випаленими на тілі літерами «Z» та свастикою. Також наголошували на необхідності активнішого висвітлення теми полонених і зниклих безвісти та на підтримці їхніх рідних.
Голова Коордштабу, керівник ГУР Кирило Буданов у своєму відеозвернені до учасників дискусії підкреслив, що тема катувань для України — це не лише міжнародний порядок денний, а й щодення болюча реальність.
«У російській неволі досі залишаються наші громадяни: військові та цивільні, волонтери, медики, добровольці. Вони проходять через жорстоке поводження, фізичне та психологічне насильство, приниження та ізоляцію. Ми фіксуємо кожен випадок, збираємо свідчення та працюємо з міжнародними партнерами. І ми віримо, винні будуть покарані», — сказав Буданов, наголосивши, що пріоритетом залишається повернення полонених додому.
Окремо голова Коордштабу звернувся до сімей українських в’язнів і зниклих безвісти військовослужбовців та цивільних.
«Ви знаходите слова, коли говорити важко. Ви говорите за тих, хто не може говорити сам. Ви — частина цієї боротьби. І я хочу, щоб ви знали — ми поруч», — запевнив Буданов.
Своєю чергою заступник керівника Координаційного штабу Андрій Юсов зазначив, що понад 90% опитаних з тих, хто повернувся з полону, свідчать про системне порушення прав та умов перебування в російських колоніях.
«На жаль, йдеться, зокрема, і про катування. Ми не все оприлюднюємо, враховуючи чутливість теми, але матеріалів дуже і дуже багато. Всі вони є у правоохоронних органах, міжнародних структурах, у Червоному Хресті та в ООН. Але навіть того, що є в публічному просторі в Україні і в світі, достатньо для того, щоби зрозуміти жорстокість, нелюдськість, нецивілізованість ворога і системне ігнорування міжнародного гуманітарного права, Женевських конвенцій, законів і звичаїв війни», — сказав Юсов.
А заступник начальника відділу Офісу генпрокурора Сергій Пранов розповів, що під час розслідування злочинів проти українських полонених почув від звільнених з російського ув’язнення дуже страшні речі.
«Вони відбуваються у закритій державі РФ на закритих об’єктах, до яких немає жодного доступу. Тому є проблема з ідентифікацією катів, які часто надягають маски або наказують полоненим відвернутися під час допитів, щоб їх потім не могли впізнати. Попри це ми заочно притягнули до кримінальної відповідальності вже близько 45 працівників Федеральної служби виконання покарань РФ, п’ять з них — керівники колоній. Так, ми не маємо можливості покарати їх фізично, але ці справи стануть „цеглинками“ у загальному процесі проти всього вищого керівництва Росії, яке проводить спрямовану антилюдську політику», — сказав Пранов.
Він також назвав важливим кроком для України підписання з Радою Європи угоди про спецтрибунал для розслідування злочинів РФ. Прокурор пояснив, що на відміну від Міжнародного кримінального суду, цей трибунал має право притягувати до відповідальності найвищих посадових осіб попри їхній імунітет.
Визволений з російського полону правозахисник, журналіст та офіцер ЗСУ Максим Буткевич підтвердив системний характер катувань українців у російському полоні. За його словами, це не окремі епізоди, а загальна практика на всіх локаціях утримання. Буткевич також зауважив, що страждання одного полоненого множаться на кількість людей, для яких ця людина є дорогою та важливою.
«Найбільш важливо у полоні — знати, що про тебе пам’ятають, про тебе говорять і за тебе борються. Якщо ця певність є, можна пережити майже все… Сподіваюся, що різними інструментами, рано чи пізно, але ми зможемо притягнути якомога більше винних у катуваннях полонених до відповідальності. Вони ніколи не будуть в безпеці», — наголосив правозахисник.
Голова ГО «Жінки зі сталі», дружина звільненого з полону азовця Богдана Зарицького — Наталія звернула увагу, що між «звільненням» та «поверненням» з полону — велика прірва.
«Це абсолютно нетотожні поняття. Я не зустрічала ні серед військових, ні серед цивільних, яких вдалося забрати з полону тих, хто повною мірою повернувся додому. „Звільнення“ — це лише фізичне визволення, тоді як „повернення“ — довгий і складний процес відновлення, що ускладнюється наслідками жорстокого поводження та тортур. Ця прірва між „звільненням“ і „поверненням“ є наслідком варварських дій окупантів», — сказала Наталія Зарицька.
Вона додала, що рідні полонених і зниклих безвісти також зазнають багато страждань через невизначеність, відсутність інформації про близьку людину, страх за його життя та здоров’я, а також бюрократичні процедури, з якими доводиться стикатися.
Мама чоловіка Наталії померла, не дочекавшись свого сина з полону. Були випадки, коли звільненого з полону воїна взагалі не було кому зустрічати з рідних, бо їхні серця зупинилися, не витримавши переживань. І це найстрашніше, що може статися із захисником, який у полоні так само переживає за своїх рідних.
Тому найкраще, що вони можуть зробити для своєї найдорожчої людини, яка перебуває в російському ув’язненні — це зберегти своє життя та здоров’я. Тож родичів полонених закликають дбати про себе заради свого рідного захисника чи захисниці.
Олена Кременецька, представниця ГО «Сім’ї офіцерів та артилеристів морської піхоти» поділилася своєю історією тривалого очікування повернення свого чоловіка з полону. Вона описала повний інформаційний вакуум, який вбиває як полонених, так і їхніх рідних.
«За 38 місяців полону мого чоловіка я дізналася, що він отримав від мене лише одного листа. Але ж ми всі розуміємо, що листи для них — це краплинка життя, яка надає сили триматися», — сказала Олена.
Вона також розповіла, що не опускати руки у боротьбі за визволення полонених їй допомагають велике кохання до чоловіка, віра в Бога, ЗСУ та у себе.
А журналістка Медійній ініціативі «За права людини» Марія Климик розповіла, якої саме психологічної підтримки потребують рідні полонених.
«Коли ми запитували, чим ми ще можемо вам допомогти, вони завжди відповідали — просто будьте поруч. Тому що ми хочемо знати, що позаду нас є якась підтримка. Нам дуже важливо, щоб суспільство нас розуміло, а не приходило там десь просто пожаліти. Щоби люди долучалися до акцій на підтримку полонених і зниклих безвісти, мовчки нас обіймали, аби ми розуміли, що не єдині у цій боротьбі», — розповіла Марія Климик.
Очільниця ГО «Блакитний птах», психологиня Ганна Мокроусова описала психологічні аспекти полону та повернення. Вона розділила процес повернення на етапи, підкресливши шоковий стан після звільнення та важливість підтримки для полонених та їхніх родин.
«Можливо для когось це буде важко почути, але рідним полонених варто піклуватися про себе, хоча це часто здається неможливим. Адже вони віддають усі свої сили на боротьбу, очікування та надію, забуваючи про власне існування. Тому дуже часто ми чуємо від хлопців, які повернулись із полону прохання поговорити з їхніми дружинами, мамами. Бо вони відчувають, що їхнім близьким важче, ніж їм. Тож не соромтеся при потребі звертатися по психологічну допомогу і коли ваші рідні у полоні, і коли вони повернулися. Це абсолютно нормально», — закликала Ганна Мокроусова.
Учасники дискусії підкреслили важливість солідарності з полоненими та їхніми родинами, а також необхідність продовження боротьби за повернення з російської неволі кожного українця та покарання винних.
«Україна повернула з російського полону групу захисників: особливості обміну».
Олександр ГАЛУХ, «Вечірній Київ»
