Марино Пушич — все. І насправді це максимально очікувана новина.
Комусь може здатися, що “Шахтар” десь зрадив своїм же словам, сказаним вустами Даріо Срни. Ще не так давно, у лютому спортивний директор “гірників” дав інтервʼю клубним ресурсам, де заявив, що боснієць наділений повною довірою.
Тодішнє десятиочкове відставання у Премʼєр-лізі дипломатично обґрунтувалося спільною виною тренера, гравців та менеджменту, втім, на момент міжсезоння не виглядало непідʼємним (не лише з урахуванням Класичного у другому колі, а й того самого перенесеного поєдинку з “Кривбасом”).
До того ж, будьмо чесні — в осінній частині донеччани зробили ставку на Лігу чемпіонів, спробували зачепитися за плейоф, не виконали місію, але їхні старання заслужили на відзнаку та розуміння. Категорично несправедливо відкидати фактор виснажливих перельотів-переїздів та усіх супутніх факторів за умов повномасштабного вторгнення.
Однак зараз надворі — кінець травня й контекст суттєво змінився.
Передбачалося, що “Шахтар” додасть з виходом із зимової перерви (ми самі у це свято вірили), проте він не тільки не навʼязав конкуренцію киянам, а підсумував дистанцію УПЛ критично низьким третім місцем.
Не здивуємося, якщо хтось апелюватиме нині популярним контраргументом: упродовж відведеного йому часу Пушич оформив три трофеї із чотирьох можливих. Хіба це погано? Та ще й із тріумфом у національному кубку вдалося забезпечити путівку до Ліги Європи, яка б і так гарантувалася у випадку другого рядка.
Ось цей наратив дещо змістив фокус та наштовхнув на думку: а може краще залишити Марино? Мовляв, іноземні коучі не благоговіють за згадки про "помаранчево-чорних", триває війна, а тут фахівець, у якого на руках все одно ще рік згідно трудового договору. Знає роздягальню, ризикнув з ЛЧ, мусив миритися з втратою кількох важливих опцій (Данило Сікан та Олександр Зубков годяться на цю роль), вчився комунікувати з дороговартісними новачками, прибулими посеред сезону — тобто, якби Пушич хотів, то зібрав би не менше "чеснот", ніж Імад Ашур у вже легендарному пості у соцмережі LinkedIn.
Але все це відверта нісенітниця та ница позиція тих, хто не може визнати провал та перебуває у пошуках рятівної соломинки. Рінат Ахметов — точно не та людина, якій вдасться піднести на таці “бронзу” та продати її у вигляді успіху.
Президент керує “Шахтарем” із жовтня 1996-го, за його правління клуб ніколи не опускався нижче другої сходинки, тепер це здійснив та стовідсотково заплямував репутацію усіх причетних. Наразі кожен собака знає, що “гірники” промахнулися, навіть не наздогнали кадрову слабшу “Олександрію” та й взагалі могли обмежитися Лігою конференцій — а уявіть сценарій, в якому Олександр Караваєв забив пенальті та “Динамо” взяло кубок України. У це не важко повірити.
Ахметову не треба подібні припущення, фантазії “а що було б, якби”, він має право бачити стабільно високий результат, у який інвестує. Нинішня історія оповита підколами, жартами щодо 30+ мільйонів, витрачених на Кауана Еліаса та Аліссона, це несолідно, те, що хотілося б забути та відмежуватися.
До речі, про “шахтарівський футбол”, який прагнуть сповідувати боси “помаранчево-чорних”. Не знадобиться й глибокий аналіз, щоб дійти до висновку — Марино не переконав у вмінні “прокачувати” команду тактично, а навесні “виїжджав” винятково на індивідуальних якостях своїх підопічних. Ми так і не зрозуміли, який стиль хоче прищепити боснієць, зате засвідчили відсутність системності та залежності від конкретних імен.
До появи Георгія Судакова в зустрічі з “Олександрією” (3:0) останні мало чим поступалися донеччанам і тріснули лише через вирішальний перформанс півзахисника. Владислав Лупашко гарно підготувався до домашньої гри на “Україні” (0:0), не побоявся запропонувати контрпресинг у відповідь, але б спасував, якби бразильці суперника не марнували епізод за епізодом. Руслан Ротань та Імад Ашур почергово залишили кубок України через те, що “Шахтар” постав краще фізично підготовленим — словом, тут зовсім не йдеться про тренерську руку, яка б контролювала хід матчу та дозволила підтримати належну динаміку й взяти максимальну кількість очок.
Апогеєм неспроможності стало побиття Колосом” (2:4), де Руслан Костишин здивував розстановкою та ідеями. Опісля Пушич скаржився на суддівство, проте це безсовісна маячня — за всієї поваги до ковалівців та 90 відсотків решти учасників УПЛ, “Шахтар” ЗОБОВʼЯЗАНИЙ перемагати, адже має для цього кардинально відмінні ресурси, про які іншим доводиться мріяти.
Якщо ж це все не працює, то з кого насамперед необхідно питати? От Олександр Шовковський “горів” 0:2 у фактично непотрібному йому поєдинку та, зрештою, виплутався — підбадьорив хлопців у перерві, змусив діяти інтенсивніше та наполегливіше, встановив на табло 2:2, які охарактеризувалися для Марино як поразка.
Розмови про прощання із тренером точилися ще взимку, й склалося враження, що він і сам не проти спакувати валізи. У січні Пушич пригадав, що ним взагалі-то цікавляться іноземні представники (але додав, що “відданий “Шахтарю”), і це дало привід для зайвих спекуляцій.
У березні наставник наголосив, що команда вже не бореться за чемпіонство — на секунду, після 21 туру з “Карпатами” (0:0), коли ще було вдосталь часу для виправлення ситуації. Багато кому здалося, що боснієць так заграє та намагається приспати пильність “Динамо”, а через якихось півтора тижні від нього пролунало заперечливе “не памʼятаю, що я таке казав”, “я пожартував”.
З обіграшем “Динамо” в КУ зʼявилася неоднозначна публікація в Instagram: “Вдячний за прекрасні спогади з дивовижними людьми, історія пам'ятає лише переможців”. Коли ж журналісти розпитали подробиці, у відповідь почулося “багато людей мене неправильно зрозуміли”, “у мене ще рік контракту”.
Таке відчуття, що Пушич намагався намацати реакцію керівництва клубу та вболівальників, але своєю поведінкою збивав з пантелику та підтверджував, що ось ця невизначеність так і висітиме у повітрі.
Демонстративно непотиснута рука Імаду Ашуру (колись те ж саме утнув Мірча Луческу із Олександром Севідовим, але хоча б міг діяти з позиції сили і виправдатися статусом), скарги на арбітраж — для чого це? Ну, нічого, тепер питання зняте із порядку денного.
