У Бостоні не обговорюють пітчера, не глузують з чергової поразки "Янкіз" і навіть не згадують старого доброго Бейба. Всі говорять про... Флоріана Віртца.
"Сто мільйонів. Сто. Чортових. Мільйонів. А ми тут дивимось, як Дальбек б'є в молоко вже другий місяць", — каже Джейкоб, фанат "Ред Сокс", який пам'ятає "прокляття Бамбіно" не з мемів, а з власного досвіду.
Цей трансфер - один з найгучніших в історії "Ліверпуля". Молодий, технічний, майже штучно створений атакувальний хавбек тепер грає під крилом Fenway Sports Group (FSG).
А фанати "Ред Сокс" відчувають, що їх просто зрадили. Знову.
Зараз це, очевидно, звучить як казка, але FSG колись стала для "Бостон Ред Сокс" символом надії, а не розпачу.
Почнімо з міфу, без якого не зрозуміти драму цього клубу.
Бейб Рут - ім'я, яке знає кожен бейсбольний уболівальник. Він помер 77 років тому, але залишається легендою й сьогодні. Президент Дональд Трамп навіть посмертно нагородив його Президентською медаллю свободи.
Рут мав прізвисько "Бамбіно". Перші п'ять років МЛБ він сяяв у складі "Ред Сокс", доки власник команди Гаррі Фрейзі не продав його принциповим суперникам - "Нью-Йорк Янкіз".
Тут-то все і почалося. Після продажу Рута "Ред Сокс" не вигравали чемпіонат 86 років. А от "Янкіз", навпаки, виступали наче "Баварія" у Бундеслізі.
В Бостоні повірили у "Прокляття Бамбіно", і всіма силами намагалися його зняти: один фанат здирався на Еверест у шапці "Ред Сокс"; інший - палив форму "Янкіз"; хтось навіть проводив обряди екзорцизму біля стадіону.
Нарешті, у 2002-му настав переломний момент: клуб купила FSG.
Вже через рік команда вийшла у Світову серію (фактично фінал), де програла "Флориді". Ще через рік — у півфіналі програвала "Янкіз" 0:3 (в серії до чотирьох перемог), але зробила немислиме: здобула чотири перемоги поспіль і пройшла далі. Розгром "Сент Луїса" у фіналі - і прокляття знято!
FSG зробила "Бостон Ред Сокс" перлиною бейсболу і зразком для управлінських книжок. Вона модернізувала стадіон, використала дані й алгоритми задовго до того, як це стало модним.
Статус "Баварії" у Бундеслізі знову належав Бостону.
Та після 2018-го щось змінилося.
FSG почала діяти обережніше — не поновлювала контракти з лідерами, відпускала зірок і не підписувала дорогих вільних агентів.
Найбільший шок: Муккі Беттса, одного з найяскравіших талантів покоління, обміняли в "Лос-Анджелес Доджерс" у 2020-му.
Паралельно з охолодженням до бейсболу, FSG купує "Ліверпуль"(ще у 2010-му), заходить в НХЛ (частка у "Пітсбург Пінгвінз"), входить у Формулу-1 (частка в "Альпін") - словом, будує глобальний спортивний конгломерат.
FSG - це бізнес із жорсткими КРІ, інвестиційними циклами і чітким поділом на "активи" і "перспективи". Їхній підхід логічний і прагматичний: максимізувати прибуток, розвивати бренд, шукати нові ринки.
Та проблема в тому, що бейсбол - це релігія романтиків.
Коли фанат чує, що Муккі Беттса обміняли через податкову планку, що "ми не будемо переплачувати вільним агентам", що "мета - бути потужними у 2026-му", він не чує логіки. Він чує: "Нам начхати, як ти почуваєшся".
А для FSG - це просто цикл, в якому "Бостон Ред Сокс" стали перенасиченим активом. Ось і все.
Восени 2010-го на "Енфілді" панувала напруга.
"Ліверпуль" тонув у боргах, судах і управлінському хаосі. Тренер Рой Ходжсон давно не відповідав амбіціям, власники вгризалися один одному в горлянки, а нещасний Джо Коул тягнув цього воза на одній нозі.
Тож коли FSG викупила клуб у клятих Джиллета і Гікса, ті, хто ще пам'ятав Стамбул 2005-го, нарешті отримали надію.
Але реальність виявилася жорсткішою.
Що робить FSG в першу чергу? Правильно: продає лідера.
В січні 2011-го Фернандо Торрес йде у "Челсі", а "Ліверпуль" в останні години вікна витрачає рекордні 35 млн фунтів на Енді Керролла — високого, потужного і... травмованого.
Втім, того ж вечора "Ліверпуль" підписує Луїса Суареса з "Аякса". Він стане одним з найбільш суперечливих і геніальних гравців в історії мерсисайдців - а заодно врятує їх від повної ганьби з Керроллом.
"Ми знали, що Суарес — особливий талант. А з Керроллом просто поспішили", — визнав пізніше Джон Генрі, глава FSG.
В січні Роя Ходжсона звільняють і призначають ікону "Енфілда" Кенні Далгліша. Команда не повертається в топ-4, але хоча б подає перші ознаки життя.
У 2012-му приходить і перший трофей епохи FSG: Кубок ліги. Так, не те, чим хизуються перед гостями, але й не аби-яке нагадування, що цей клуб здатен вигравати.
Після фінішу на 8-му місці в АПЛ Далгліша теж звільняють. Але важить інше: в тіні тренерських перестановок "Ліверпуль" робить хід, який змінить усе...
Брендан Роджерс - молодий, харизматичний менеджер з філософією "тримай м'яча" і ноутбуком замість блокнота. Його прес-конференції звучать як TED Talks про футбол: контроль, пресинг, структура.
Він обіцяє футбол майбутнього.
Поруч з Роджерсом тихо, без камер, працює Майкл Едвардс.
Він прийшов працювати аналітиком, маючи досвід роботи в "Портсмуті" і "Тоттенгемі". Цифри, таблиці, статистика - все що відповідало філософії FSG, натхненній принципом "манібол".
Вплив Едвардса в "Ліверпулі" поступово зростає. У клубі навіть вивчили нові слова: "xG", "інтервали пресингу", "валідована вибірка".
Це була команда, яка шукала форму. Ще не "Ліверпуль" Клоппа, але вже не "Ліверпуль" Гікса і Джиллетта.
В сезоні 2013/14 Луїс Суарес видає найкращу кампанію в історії Прем'єр-ліги, Стівен Джеррард — останній крик романтизму, а команда Роджерса грає у футбол, який захоплює.
Здавалося, ось, нарешті - титул. Але ні. Того сезону "Ліверпуль" повернувся до свідомості світу, але титул знову вислизнув.
"That slip". Проти "Челсі". Ох, Стіві...
Суарес пішов, лишивши по собі порожнечу. Рікі Ламберт, Балотеллі, Лаллана, Марковіч, розгублений Роджерс - клуб знову виглядає як проєкт без стрижня.
Він створює "transfer committee", структуру, де рішення — не лише тренерські. Нарешті з'являється ідея купувати не хайп, а логіку; не переплачувати за бренд, а будувати профіль.
Так, це не завжди працює. Але коли працює - ефект вибуховий.
І саме тоді, коли фанати починають втрачати терпіння, коли Роджерс розгублений і самотній, коли "Енфілд" знову гасне — рейсом з Дортмунда прибуває людина з усмішкою рок-зірки і духом соціаліста.
В перший рік він не виграв нічого, зате всіх: фанатів, гравців, навіть опонентів. Клопп приніс у "Ліверпуль" не лише нову гру, а й віру у те, що команда може бути чимось більшим за власний пам'ятник.
Через півтора року "Червоні" повертаються в Лігу чемпіонів, ще через два — стоять на п'єдесталі в Мадриді, із великим вухастим кубком у руках і мокрими від шампанського футболками.
"Давай поговоримо про сИкс, крихітко, давай поговоримо про тебе і мене, про всі хороші та погані моменти, які можуть бути", — сказав Клопп після перемоги з відсилкою до пісні "Let’s Talk About Sex" гурту Salt-N-Pepa.
Цей успіх був не лише емоційним - за ним стояв Майкл Едвардс.
Він не збирав колекцію зірок, а створював систему, де Салах - не просто швидкість, а геометрія зон: де Мане - не фланг, а момент; де ван Дайк - не лідер, а стабільність, яка конвертується у виграні матчі.
Кожен трансфер - це п'єса з кількома діями: скаутинг, верифікація, переговори, інтеграція. І все це працювало, бо Клопп вмів зробити з гравця героя.
А Едвардс був мозком, що допомагав серцю битися.
FSG створила умови і не втручалась у гру. Це була інша форма керівництва, заснована на довірі і фінансовій дисципліні.
Американці вже не витрачали гроші на химерні трансфери, а вкладалися у стадіон, тренувальну базу, аналітику. Історія про розширення "Енфілда" була не просто про додаткові місця - це інвестиція в контекст.
FSG дозволила Клоппу бути собою — і саме це стало головним інвестиційним успіхом. 9 років. Одна людина. П'ять великих трофеїв. Але головне — те, що він повернув:
Так, Клопп не виграв Лігу Європи, але... ну... ми ж розуміємо, правда? Вболівальники думають про інше — про те, що завдяки Клоппу вони знову відчувають себе "Ліверпулем".
А Клопп пішов. Без скандалів і драми - просто, бо втомився. Але залишив клуб не в руїнах, а в моменті, коли можна будувати далі.
За 11 років у "Ліверпулі" Майкл Едвардс пройшов шлях від аналітика до спортивного директора. Недивно, що в якусь мить він захотів відпочити і трохи пожити життя.
Але у 2024-му він повернувся - і вже на посаду Директора з футболу. За досвід і успіхи FSG надала Едвардсу значно ширші повноваження, ніж він мав на попередньому етапі кар'єри.
І коли FSG схвалює трансфер Флоріана Віртца за 117+19 млн євро, всі розуміють: це продовження історії, яку вони почали ще з Джоном Генрі у прес-залі "Енфілда" восени 2010-го.
It's official ???????????? pic.twitter.com/fUjxFWc0Yz
Але десь у Бостоні, на трибунах "Фінвей Парк", хтось з фанів "Ред Сокс" запитує: "А коли ж ми отримаємо своїх Едвардса і Клоппа?"
В Бостоні ніколи не сприймали "Ліверпуль" як щось чуже. Навпаки — коли FSG у 2010-му купувала англійський клуб, частина фанів сприйняла це як розширення імперії. Типу: "Наші хлопці тепер і в Англії".
Але з часом це стало схожим на сімейну драму: "Ліверпуль" став улюбленим сином, якому все найкраще, а "Ред Сокс" — попелюшкою у підвалі, якій дають доносити стару шапку.
Минулого тижня сталося взагалі страшне: "Ред Сокс" обміняли зірку Рафаеля Деверса в "Сан-Франциско" — причому лише через кілька годин після його хоум-рана в матчі проти "Янкіз".
Breaking: Red Sox are trading Rafael Devers to the Giants, per @ByRobertMurray pic.twitter.com/JcL1tfiZUt
Щоб зрозуміти масштаб шоку, уявіть, що Мохамед Салах забиває хет-трик у грі з "Арсеналом", а ввечері того ж дня його продають у "Манчестер Сіті". Уявили? Тепер помножте на два.
Фанати обожнювали Деверса. Він був не просто зіркою, а лідером, символом опору в сезоні, в якому "Ред Сокс" вкотре намагалися бодай якось боротися. Але холодна логіка фронт-офісу FSG знову зіграла в "джаст бізнес".
Попри те, що зараз у США йдуть фінали НБА і Клубний чемпіонат світу, всі говорять про Флоріана Віртца. Більше того, на тлі цієї історії фанати "Ред Сокс" почали говорити про змову:
"Вони позбулися нашого найкращого гравця, щоб закрити контракт Віртца? Вибачте, але ми — не банкомат для Мерсисайду".
Для фанатів "Ред Сокс" немає голосу сильнішого за Білла Сіммонса — публіциста, засновника The Ringer, ікони бостонського спорту і людини, яка зробила свою лояльність частиною культурного наративу міста.
І якщо вже Сіммонс ламається - значить, справді щось тріщить по швах.
"Ніхто більше не вірить власникам, франшизі чи їхнім рішенням останніх шести років", — каже він у подкасті The Ringer. — "Ми не довіряємо жодному їхньому кроку".
Hmmmmm… pic.twitter.com/SHnZV5bBom
Спочатку Сіммонс був як усі і намагався раціоналізувати обмін Рафаеля Деверса. Мовляв, талант є, але не командний гравець; може, є сенс у перебудові; може, керівництво має план.
Але коли стало відомо, що майже одночасно FSG готові викласти понад сто мільйонів за Флоріана Вірца, — Сіммонс просто зірвався.
"Після чемпіонства у 2018-му вони повелися абсолютно непередбачувано — почавши з історії Беттса. 18 місяців ми гадали: 'Невже вони дійсно його продадуть?', а потім вони збули його за безцінь. Я звинувачую всіх — тут немає хороших хлопців... Я не вірю, що вони грамотно використають ці гроші!
Власники, здається, не розуміють однієї простої речі: 'Янкіз' ніколи не продали б свого лідера — так само, як і 'Ред Сокс' не робили цього у 2000-х. З віком я все більше ціную в спорті саме можливість підтримувати одного гравця роками. І саме це рішення щодо Беттса боліло найбільше".
Поки в Ліверпулі пакують футболки Віртца, у Бостоні фанати "Ред Сокс" знову намагаються пояснити собі, що відбулося.
Вони не проти футболу чи Вірца, вони навіть не проти FSG.
Просто складно не відчувати: поки одні клуби отримують наступну зірку, інші — наступне пояснення; поки в Ліверпулі знову говорять про проєкт і амбіції, у Бостоні - про "розумні трейди" і "системну перебудову".
І це теж спорт. Просто інколи — не той, за який ти полюбив гру.
Хтось назве це економікою, хтось — еволюцією. А хтось просто ввімкне старий запис фіналу 2004-го, коли "Ред Сокс" нарешті зняли прокляття, і тихо скаже: "Ми були просто активом у портфелі".
Фото — Getty Images / Global Images Ukraine
