Він змалку мріяв носити військову форму, тож для рідних і близьких не стало несподіванкою, коли Андрій Лінійчук підписав контракт і став частиною 95-ої окремої десантно-штурмової бригади. Його заслужено називали одним із найрезультативніших зенітників ЗСУ, а сам він завжди наголошував: понад усе любить свою родину і Україну. Незважаючи на поранення, сержант з позивним «Кельт» щоразу повертався до побратимів. Його життя обірвалося у квітні 2023 року під час виконання бойового завдання. Андрій Лінійчук посмертно удостоєний звання Героя України.
- Андрій — наша гордість. Ним просто не можна було не захоплюватись, — розповіли «ФАКТАМ» вчителька історії Людмила Цвіркун та учень Кириївської гімназії Роман Фурман. — Андрій народився третьою дитиною у звичайній сільській родині. Зростав в атмосфері любові та доброти, в оточенні найрідніших: мами, тата та сестричок Анастасії і Наталки. Дівчатка були старшими, але змалечку братик, як справжній чоловік, захищав їх. З дитинства захоплювався риболовлею та «тихим» полюванням. І перш ніж піти по гриби, Андрій знав, що необхідно Лісовика пригостити смаколиками, щоб не заблукати і повний кошик грибів назбирати…
Зі шкільних років хлопець захоплювався історією України. Його батьки розповідали йому про героїчне минуле прадідів—Коваля Петра та Шутя Андрія. Рядовий 338-го штурмового полку Першого українського фронту Петро Коваль був нагороджений медалями «За відвагу», «За взяття Берліну», «За визволення Чехословаччини». Андрій Шуть за участь у Фінській та радянсько-німецькій війні був нагороджений медалями «За відвагу», «За бойові заслуги».
Андрій мріяв вступити до військового інституту, але за станом здоров’я не зміг. Після школи навчався в Київському політехнічному інституті, але з особистих причин не закінчив його. Згодом обрав факультет лісового господарства Поліського національного університету.
- Проте мрія стати військовим не полишала його. Постійні тренування, збільшення фізичних навантажень, здоровий спосіб життя зробили з хлопця богатиря. Ще у сьомому класі батько Андрія подарував йому пневматичну рушницю, з якої він вправно стріляв, коли приїжджав додому, — додають співрозмовники. — Ще студентом, Андрій пройшов всі можливі вишколи: Школу виживання та Школу десятників молодих командирів ім. Аксьона і Хоми. Він отримав диплом парамедика та готувався до війни, яку передбачав, бо аналізував минуле і сьогодення держави. У 2020 році підписав контракт з 95-ою бригадою десантно-штурмових військ. До повномасштабного вторгнення закрив всю програму зі стрибків з парашутом і дуже тим пишався.
Велика війна застала Андрія на бойових позиціях поблизу Горлівки. Там він служив оператором зенітно-ракетного комплексу «Стріла». Він мав бойові виходи на «нуль», працював у тилу ворога, не боявся нічого, завжди йшов вперед.
Андрій Лінійчук вписав своє ім’я не лише у військову історію України, а й Великої Британії — «Кельт» став першим, хто здійснив бойове застосування переносного зенітно-ракетного комплексу Martlet модифікації Starstreak. На його рахунку—16 збитих БпЛА «Орлан», 1 Zala, бойовий вертоліт Ка-52. Завдяки таким показникам він став найрезультативнішим зенітником Збройних Сил України.
25-річний Андрій Лінійчук — повний кавалер ордена «За мужність». Збиті цілі він забирав з небезпечної території, і просив знайомих продавати частини російських «Орланів» на аукціонах за кордоном, щоб отримані кошти передати на потреби армії.
Окрім успішної військової кар’єри, Андрій Лінійчук був щасливими і в особистому житті. Свою майбутню дружину Анастасію зустрів в спортзалі під час занять рукопашним боєм.
- Звучить оригінально, бо він закохався, коли я сильно вдарила його друга,—згадує Анастасія. — Вони разом прийшли в зал, а я вже давно займалась. Але тоді нічого не сказав, а знайшов мене в мережі і покликав на побачення. Ми почали зустрічатись з червня 2020 року і згодом вже жили разом. Бо відчули, що це доля. Освідчився мені Андрій у момент стрільби в тирі 28 квітня 2021 року—в той самий день і місяць, коли він загинув у 2023-му. Ми чекали закінчення ООС, щоб влаштувати весілля. Але у чоловіка були то навчання, то бойові завдання. А потім велика війна… Перше поранення Андрія влітку 2022 року і подальшу реабілітацію пройшли разом. У жовтні того ж року під час відпустки пішли до РАЦСу запитати, що і до чого. Прийшли ввечері, коли час прийому відвідувачів вже закінчувався. Ми не стали чекати і вже розвернулись на вихід. Проте нас наздогнала дівчина і сказала: «Проходьте, будь ласка, попередня пара були не військові, а ми приймаємо військових без черги!» Ми повернулися, і нас розписали за 40 хвилин. Про це не знав ніхто з рідних. Їм зізналися згодом.
Думали, що під час наступної відпустки Андрія влаштуємо весілля. Та повернувся коханий знову із пораненням. Отримав багато уламкових уражень руки і ноги. Не всі вдалося витягти, і пів стегна на лівій нозі було вирвано. Після тривалої реабілітації вирушили у Карпати, влаштували собі, так би мовити, медовий місяць. Андрій поїхав назад до хлопців, ледь дочекавшись кінця реабілітації 26 лютого 2023 року. Збив ще одну Zala, і за два місяці трагічно загинув. Сталось це 28 квітня під час виконання бойового завдання у селі Дронівка на Донеччині.
Поховали Андрія Лінійчука на Смолянському військовому кладовищі в Житомирі. Ультрас футбольного клубу «Полісся», за який уболівав воїн, проводжали його в останню дорогу фаєрами.
У серпні 2023 року одногрупник Андрія Роман Зінкевич зареєстрував петицію про присвоєння захиснику почесного звання Героя України. 2 серпня 2025 року стало відомо, що Андрій удостоєний «Золотої Зірки».
У Великій Британії, де проходив навчання «Кельт», встановлено меморіальну дошку на честь Андрія Лінійчука. «Він був прикладом і для своїх підлеглих, і для старших. Він був одним і залишається єдиним, хто збив стільки повітряних цілей з такої складної зброї»,—говорить дружина героя.
А ще у Андрія Лінійчука була мрія — упорядкувати старий ставок, який занепав та замулився з часом. Його батьки хочуть здійснити цю мрію в пам’ять про сина. Зараз вони часто приходять до ставка, щоб просто посидіти.
«Журавлик прилітає і сідає на воду. Я дивлюсь на нього, він дивиться на мене… Можливо, це мій син прилітає»,—каже мати Героя, Надія Лінійчук.
Раніше «ФАКТИ» публікували розповідь дружини про останній бій Олександра Палія, який, перебуваючи в оточенні, вискочив з окопу та поцілив з ручного протитанкового гранатомета в окупанта.
