Поранення, полон та зникнення безвісти – невід'ємні супутники будь-якої війни. Цей досвід у наш час змушені переживати тисячі українських воїнів і членів їхніх родин. Поранення – сильне випробування для психіки солдата, загибель – для його рідних. Повністю уникнути цього неможливо. Однак стан військових і їхніх родин можна полегшити. Саме тут має підставити плече патронатна служба військової частини, фахівці соціального супроводу.
Завдання патронатної служби – налагодити централізований супровід поранених військовослужбовців під час лікування та реабілітації. А також – підтримувати родини військовиків, які загинули, зникли безвісти чи перебувають у полоні.
Перша така служба в сучасній українській армії з'явилася у травні 2014 року в батальйоні МВС «Азов» (нині 12-та бригада Національної гвардії України «Азов»). Тоді в міру розгортання бойових дій проти російських інтервентів на Донбасі наші війська почали нести перші втрати загиблими та пораненими. В офісі «Азова» в київському готелі «Козацький» Олена Толкачова, яка спершу координувала волонтерську допомогу для батальйону, почала займатися організацію процесу сповіщення родичів загиблих, вивезенням із зони АТО тіл і церемонії поховань азовців. Поступово служба розрослася до 13 працівників, які виконували роботу за двома напрямками: супровід поранених у шпиталях (медичні куратори) та організації поховань полеглих. Завдяки щирій турботі про захисників і їхні родини команда Олени Толкачової стала відома як «Янголи Азова».
«Янголам Азова» судилося стати взірцем для патронатних служб в Силах оборони України. У 2025 році старший лейтенант Толкачова вже очолює патронатну службу цілого 3-го армійського корпусу Сухопутних військ Збройних сил України. Проте в історії українського війська й раніше існували структури, які здійснювали функції опіки над пораненими військовиками та їхніми родинами. В Українській повстанській армії під час Другої світової війни та після цим займалися структури запілля (тилу), зокрема Український Червоний хрест (УЧХ).
З 1943 року УЧХ був самостійною референтурою (управлінням) у підпільній структурі ОУН із власною вертикаллю. Його основною функцією було надання медичної допомоги й охорона здоров’я повстанців, а також цивільного населення. Під егідою УЧХ діяла мережа підпільних медпунктів, амбулаторій, аптек і шпиталів, часто підземних. Тобто інституційно УЧХ нагадував передусім теперішні Медичні сили Збройних сил України.
Проте його функціонал був ширшим. Поруч із медичним, аптечним і господарчим відділами в структурі УЧХ існував харитативний відділ (також називався відділом харитативної допомоги або суспільної опіки), чия назва походила від польського слова charytatywny, тобто «благодійний», «добродійний». Його завданням був саме супровід бійців, які одужували, а також підтримка родин повстанців. Працівники харитативного відділу мали знайти місце, недоступне для нацистських або радянських військ, де поранений міг би безпечно перебувати до видужання, забезпечити його харчами, а якщо його поранення тяжке – організувати біля нього чергування.
Комендант запілля військової округи (ВО) «Богун» (Південна Волинь) Сильвестр Затовканюк (псевдо «Пташка») в листопаді 1943-го формулював обов’язки служби суспільної опіки так: «Харитативний відділ має нести поміч потерпівшим родинам, завданням відділу є опіка, в першу чергу, над дітьми… Полегшіть матері в такий трудний час. Переберіть частину тягаря на себе в догляді дітей». «Допомога для наших матерей, для потерпілих від пожару є дуже потрібна, там повинні являтися першими наші жінки», – підтверджував командир групи «Богун» Петро Олійник, він же «Еней».
Питанням допомоги родинам повстанців також переймалися коменданти запілля УПА і стройові командири. Так, у вересні 1943 року комендант ВО «Заграва» (північна Рівненщина) Григорій Рибак («Юрко») видав наказ комендантам військових районів та організаційно-мобілізаційним референтам узяти на облік та «стало опікуватися» родинами учасників УПА: «Таким родинам належить при помочі допомогових комітетів і наших господарчих органів допомогти харчовими продуктами, зорганізувати підводи для привезення їм палива (якщо не мають своїх коней), допомогти в обрібці землі, забезпечити квартирами та уділити іншої можливої допомоги».
Курінний командир із загону ім. Богуна групи «Турів» (південно-західна частина Волинської області) Олексій Брись («Остап») у листопаді 1943 року писав кущовому провіднику (керівнику осередку ОУН з кількох сіл) з приводу допомоги сім’ї пораненого командира одної зі своїх сотень: «Друг Москаленко являється старшиною в Українській Повстанській Армії і в бою УПА з німцями був ранений. Тепер лікується на терені Вашого куща. Згідно зарядження про забезпечення запіллям родин членів УПА, Ви зобов’язані постачати родину др. Москаленка потрібними харчовими продуктами, зимовим одягом та вівсом і харчами для коней (овес, сіно)».
На початку 1944 року, коли до західноукраїнські землі підійшла лінія радянсько-німецького фронту, в організації медичної опіки відбулися зміни. Петро Олійник-«Еней» вимагав «розмістити хворих та ранених поодиноко в різних теренах меньше розконспірованих, та догідних, причому кожного хворого чи раненого, приділити по одному до родини і зобов'язати родини під карою смерти, за збереження їх та сумлінний догляд». Родини, які мали оіпкуватися хворими, необхідно було забезпечити харчами і потрібними речами «аж до повного вилікування».
Референтура УЧХ виникла на основі референтури жіноцтва та в тісній співпраці з господарчою референтурою ОУН. «Український Червоний Хрест, це є організоване українське жіноцтво, тут мають рости матері Революції, тут мають виховати жінку, Націоналістку-робітницю», – писав «Пташка». Відповідно, здебільшого жінки й були працівниками та керівниками цієї структури. На Волині та Поліссі (територія УПА-Північ) референтуру УЧХ впродовж 1943–1945 років очолювала Олена Мостович на псевдо «Верба». Галицьким УЧХ (терен УПА-Захід) до 1945 року керувала Катерина Зарицька на псевдо «Монета».
З весни 1945 року структури УЧХ на рівнях обласних і крайових проводів (на кілька областей) було розфомовано. Відтоді діяли лише низові (районні та надрайонні) ланки Червоного хреста. Хоча офіційного наказу Головного командування про остаточне розформування всієї медичної служби УПА так і не було.
У 2022 році російська агресії проти України перейшла у фазу великої війни. Інтенсивність бойових дій та протяжність фронту тільки примножили обсяги завдань, якими має займатися патронатна служба.
Коли в складі Сил оборони з’явилася ще одна частина з ветеранів полку «Азов» (яка розгорнулася з початку 2023 року в 3-тю окрему штурмову бригаду) «Янголи Азова» взяли під опіку і її. Поступово патронатна служба розгорнулася до семи відділів із 40 працівниками. Для фінансування операційних витрат при «Янголах Азова» став діяти однойменний благодійний фонд.
У відділі роботи з пораненими працюють медичні куратори, які чергують в медичних установах. Вони контактують, а за потреби – розшукують бійців, провідують їх, стежать за збереженням медичної документації, допомагають рідним військових дістатися до шпиталю. Допомога з протезуванням теж належить до компетенції цього відділу. До того ж, на допомогу можуть розраховувати не тільки бійці, а й їхні родичі, які потребують дорого лікування. Усі витрати покривають кошти з фонду.
Відділ роботи в питаннях безвісти зниклих та полонених оформився після того, як маріпольський гарнізон потрапив у полон у травні 2022 року. Його діяльність спрямована на те, щоб родичам військових не потрібно було оббивати пороги державних установ і військових частин, щоб дізнатися їх долю та займатися бюрократичною тяганиною. Допомога відділу дає змогу полегшити родинам найважчий морально етап – очікування.
Семеро людей відділу роботи з полеглими та їхніми родинами «Янголів» тісно співпрацює з ТЦК та СП в питанні офіційного сповіщення родин про загибель військовослужбовця. Надає якомога більше відомостей, при цьому не втручаючись у процес – патронатна служба зв’язується з родиною тільки після контакту з нею представника ТЦК, щоб уникнути хибних похоронок. На цьому етапі узгоджують місце поховання та місце підготовки тіла до церемонії.
Сама церемонія поховання – цілий самобутній ритуал із символікою бригади на труні героя й атрибутиці, читанням «Молитви українського націоналіста» представниками бригадної «Хорунжої служби» (тобто служби психологічної підтримки персоналу).
Далі родині загиблого пояснюють покрокові інструкції оформлення гарантованих законом виплат та отримання інших соціальних гарантій.
Сім’ї бійців бригади бере під опіку відділ роботи з родинами військових. Особливий акцент робиться на підтримку дітей – відпочинок, дозвілля, подарунки. Дорослі члени родин мають можливості отримати юридичні консультації, фінансову, психологічну й іншу підтримку.
Забезпечують функціонування всієї патронатної служби відділи логістики та медіа, які займаються, відповідно, транспортуванням поранених, тіл полеглих та висвітленням діяльності «Янголів» у ЗМІ.
Досвід патронатної служби 3-ї ОШБр запозичили в 5-й Київській штурмовій бригаді. Тут пішли далі та у квітні 2024-го відкрили гарячу лінію для військовослужбовців та їхніх родин.
За словами начальника служби зв’язків з громадськістю бригади молодшого лейтенанта Сергія Лихоманенка, кількість звернень протягом перших півроку зросла з 30-40 дзвінків на день до 150. Що свідчить про великий запит на допомогу в розв’язанні проблем. Найчастіше йдеться про втрату зв’язку з військовослужбовцем на передовій, а також подальші дії родини після одержання сповіщення ТЦК про загибель або зникнення безвісти захисника.
«Наступним за кількістю звернень є військовослужбовці, які опинилися за межами частини і намагаються з’ясувати, як сповістити в/ч щодо їх знаходження і не опинитися в СЗЧ, – сказав лейтенант Лихоманенко на прес-конференції 6 серпня 2024 року. – Далі за спаданням йдуть запитання – як повернутись у стрій, проблеми, пов’язані з пораненнями, і звернення державних структур, які воліють скористатись цим швидким шляхом комунікації – такий рейтинг звернень 5-ї окремої штурмової бригади».
Успішний досвід Олени Толкачової зі впровадження патронатної служби в «Азові» та Третій штурмовій став прикладом, який Генштаб ЗСУ і Міністерство оборони України масштабували на всі Сили оборони.
У серпні 2024 року начальник Центрального управління цивільно-військового співробітництва Генерального штабу ЗСУ Олександр Кутков повідомив, що з 1 жовтня штатні служби запрацюють у кожній військовій частині. Під назвою «служби супроводу» вони створювалися в структурі цивільно-військового співробітництва по вертикалі від Генштабу до підрозділів, шпиталів і ТЦК шляхом розширення штатів. У бригадах, наприклад, кількість посад зросла до 10.
«Патронатні служби супроводжуватимуть військовослужбовців, які є в лавах ЗСУ і тих, які звільнились. Допомога і підтримка надаватиметься і родинам полеглих та зниклих безвісти. Ми станемо майданчиком, який об’єднає всі ці структури», – пояснив Олександр Кутков. Рішення створити штатні служби зумовлене дослідженням, яке показало, що позаштатні підрозділи не будуть ефективно виконувати покладені на них функції. Тому створення єдиної системи роботи з членами родин загиблих чи померлих, зниклих безвісти та полонених військовослужбовців було передбачено Концепцією впровадження соціального супроводу військовослужбовців та членів їхніх сімей та Дорожньою картою, затвердженими Головнокомандувачем ЗСУ генералом Олександром Сирським.
Служби супроводу створюють за образом і подобою патронатної служби «Янголи Азова». Природно, що саме її фахівці проводять навчання для інших частин. За словами координатора та викладача міжвідомчих курсів служб супроводу Сил оборони Оксани Корчинської, навчання вже пройшли представники понад 200 військових частин. Ці курси організовують ЦВС, Міністерство охорони здоров’я, Міноборони, Мінсоцполітики й інші відомства. Їхня мета – навчити персонал патронатних служб взаємодіяти з різними структурами та орієнтуватися в актуальному законодавстві. За словами Олени Толкачової, найкращими фахівцями супроводу стають ті, хто особисто пройшов через поранення. Особистий досвід дає змогу точно зрозуміти реальні потреби тих, кому будеш допомагати. Наприклад, Олена Гергель, яка служить у службі супроводу 93-ї бригади «Холодний Яр», пішла до війська після загибелі на фронті чоловіка Василя Парфенкова (позивний «Сябро»).
У зв’язку зі створенням штатних структур супроводу в усіх бригадах 12-та бригада Нацгвардії «Азов» у вересні 2024 року заснувала власну службу «Азов. Супровід». А «Янголи Азова» відтоді стали просто «Янголами» в складі 3-ї ОШБр ЗСУ.
Чому патронатні служби потрібні в усіх частинах, можна пояснити цими словами Олени Толкачової: «Увага до військового від свого рідного підрозділу дуже сильно піднімає мотивацію повертатися назад у стрій. Коли ми через півтора року підрахували процентне відношення повернення – скільки поранених воліють повертатись назад, ми самі не чекали таких результатів – близько 85% і це з урахуванням бійців з ампутаціями. А в деяких бригадах тільки 12% повертається назад у стрій».
