Українці, які перебувають по той бік лінії фронту, мають визначитися з правовим статусом протягом найближчого місяця.

20 березня 2025 року рука Москви підписала указ, яким зобов’язує громадян України самостійно виїхати з територій РФ до 10 вересня 2025 року включно або врегулювати свій правовий стан у Російській Федерації. Фактично це примус до отримання російського громадянства.

Згідно з указом, українці мають пройти дактилоскопічну реєстрацію, фотографування та медичний огляд. Інакше громадяни України підпадатимуть під дію норм, що стосуються іноземних громадян на території РФ та осіб без громадянства. Окремо зазначено, що для таких осіб застосовуються відповідні правила, які діють на територіях так званих ДНР і ЛНР, а також Запорізької та Херсонської областей.

Невиконання вимог тягне за собою адміністративну відповідальність або депортацію.

Можливо, російський вождь готується до фіксації проміжних результатів «СВО»-війни у світлі танго, яке він танцює зі своїм американським колегою-прихильником. Чи вдасться припинити військові дії та як ця перерва виглядатиме, наразі важко уявити (наприклад, угода про припинення вогню в Кореї 1953 року планувалася на три місяці, але триває донині). Тим часом росіяни почали освоювати награбоване.

Оцінити навіть загальну кількість українців наразі неможливо, тому оцінки їхньої чисельності в зоні ТОТ дуже різняться.

Згідно із заявою віцепрем’єр-міністра, міністра з відновлення Олексія Кулеби у березні 2025 року, тимчасово окупованими є 460 громад України.

Українські джерела оцінюють кількість громадян України на ТОТ на рівні 5–7 мільйонів. Дані російського «центрізбіркома» на 1 січня 2025 року свідчать про 3,7 мільйона виборців у так званих нових регіонах.

Проте різноспрямовані міграційні процеси між ворогуючими сторонами тривають із тенденцією до відтоку українського населення з тимчасово окупованих територій (станом на 1 червня 2024 року, за даними «росізбіркома», їх було 4,4 мільйона, тобто відтік становить 700 тисяч осіб). Однак деякі українці повертаються на тимчасово окуповані території. ВПО, які не змогли адаптуватись із західного боку фронту — ні в Україні, ні за кордоном, повертаються до місць свого походження, розташованих у прифронтових зонах і на окупованих територіях.

Оціночна кількість тих, хто повернувся на окуповані території, варіює від офіційної в тисячу осіб, заявленої Мінсоцполітики, до оціночної у 150 тисяч осіб, озвученої першим заступником голови Комітету з питань прав людини, деокупації і реінтеграції тимчасово окупованих територій Максимом Ткаченком, який згодом від неї відмовився. Також він повідомив, що до окупованого Маріуполя повернулося близько 70 тисяч осіб.

Можна зустріти й більші цифри. В листопаді 2024 року радник міського голови Маріуполя Петро Андрющенко повідомляв, що «туди спробувало в’їхати мінімум 350 тисяч українців. З них від 100 до 130 пропустили, всіх інших з різних причин — ні». 40% в’їхали на ТОТ для оформлення нерухомості за «новими» російськими порядками та виїхали знову. Також він вважає, що «щонайменше 30% маріупольців повертаються в окупацію. Частина — назавжди.

Російська статистика прикордонного контролю Шереметьєва (єдиного наразі переходу), де українці проходять фільтраційні заходи, свідчить, що з жовтня 2023 року до цього аеропорту прибули 107 тисяч українців, і лише 83 тисячам із них було дозволено в’їзд. До традиційних інструментів, які Росія віками використовує для загарбання українських територій, — як-от фізичні та культурні репресії, депортації, фільтраційні табори та завезення населення з глибини імперії — додалися цифрові інновації, коли росіяни ще й нишпорять по соцмережах і гаджетах українців.

На початку повномасштабного вторгнення фільтраційні заходи пройшли, за різними даними, від 900 тисяч до 1,6 мільйона українських громадян. Близько 20 тисяч українських дітей було депортовано до РФ. Географія депортації — вся територія РФ зі значною часткою депресивних регіонів.

Депортаційні заходи не припиняються й донині — в разі відмови від отримання російського паспорта людину можуть депортувати за межі РФ.

Згідно з різними оцінками, на окуповані з 2022 року території України переїхало понад 100 тисяч росіян, переважно до Маріуполя. РФ стимулює такі міграційні процеси дешевою іпотекою та високими зарплатами в певних сферах економіки. Програми пільгової іпотеки, які через погіршення стану російської економіки були скасовані в більшості регіонів РФ, діють у Маріуполі. Вартість іпотеки становить лише 2% річних.

Нещодавно на нараді російських гауляйтерів, за словами радника міського голови Маріуполя Петра Андрющенка, було озвучено плани стосовно доведення чисельності населення на окупованих територіях до 10 мільйонів осіб до 2030 року через завезення росіян.

Маючи власну демографічну кризу, для активної відбудови Маріуполя Кремль залучає мігрантів із Середньої Азії, обіцяючи їм спрощену процедуру отримання російського громадянства та ще дещо (наприклад, відправку на фронт, але про це вони дізнаються згодом).

Водночас Росія чинить тиск на українських мешканців окупованих територій, вимагаючи від них прийняти російське підданство, погрожуючи відмовою в наданні базових послуг (комунальних, юридичних, медичних тощо) або депортацією.

Отримання російського громадянства автоматично тягне за собою постановку на військовий облік чоловіків. За деякими даними, відомо про більш як 10 тисяч чоловіків, які були мобілізовані 2024 року на тимчасово окупованих територіях Запорізької та Херсонської областей і частково — Донецької та Луганської. Реальна цифра, найімовірніше, більша.

Українців розглядають як потенційних шпигунів на користь України, тому вони постійно перебувають під пильним наглядом і пресингом ФСБ. До цього додається конфіскація майна та заборона української культури.

Українська влада з плином часу змінювала своє бачення стосовно долі українців, які залишилися в окупації. У вирі переможних очікувань після визволення Херсона та Харківської операції 2022 року Київ закликав українців під окупацією не брати російських паспортів і чекати на ЗСУ. На тлі сподівань на контрнаступ-2023 багато хто повірив у каву в Криму. Але сталося не так, як гадалося, тому настав час для довгострокових стратегій щодо ТОТ і тамтешніх українців. Наприклад, отримання російського паспорта під тиском окупантів викликало публічні дискусії між владними посадовцями стосовно доцільності та наслідків отримання громадянства країни-агресора. Чи вважати українця з російським паспортом колаборантом, чи розглядати його як того, хто мав піти на примус заради виживання?

Згідно зі статтею 5 Закону «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», «примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства Російської Федерації не визнається Україною та не є підставою для втрати громадянства України». Але цю норму прописували для ситуації анексії Криму та міста Севастополь. В інших регіонах України, території яких були окуповані РФ, держава-окупант застосовувала практику примусової паспортизації, що передбачає подання заяв про набуття російського громадянства. Тобто формально мешканці ТОТ можуть вважатися такими, що самі звернулися для набуття громадянства РФ. На це звернула увагу Українська Гельсінська група. Ба більше, Закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення реалізації права на набуття та збереження громадянства України» від 18 червня 2025 року взагалі виключає РФ із переліку країн, громадяни яких можуть набути українське громадянство, а ті, що його мали, можуть втратити український паспорт.

Відповідно до чинного законодавства щодо тимчасово окупованих територій, навіть працювати там комірником в адмінбудівлі є кримінальним правопорушенням. Продавців, а тим паче підприємців може бути визнано пособниками злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України.

Національне законодавство, на відміну від міжнародного, не розрізняє гуманітарний і воєнний колабораціонізм. Отже, остаточне вирішення питання, хто є колаборантом, а хто — ні, залишається за правозастосувачами в цій сфері — дізнавачами, слідчими, прокурорами та суддями, що формує поле для зловживань. На це також звернули увагу в Українській Гельсінській групі.

На всі питання щодо багаторівневості проблеми колабораціонізму держава відповіла тотальною кримінальною відповідальністю, схваливши за скороченою процедурою зміни до Кримінального та Виборчого кодексів 2022 року. Це призвело до значної кількості відкритих кримінальних проваджень, коли не враховували ні попереднього досвіду окупації Криму й Донбасу, ні вже встановлених стандартів міжнародного гуманітарного права щодо діяльності медичних працівників, рятувальників, комунальників на окупованій території та невстановлення відповідальності за ведення відповідної діяльності. Про це, зокрема, йдеться в дослідженні Центру прав людини ZMINA.

Ставлення до населення окупованих територій і становище переміщених українців є індикатором перспектив реінтеграційних процесів.

Поточна політика щодо населення ТОТ не передбачає врегулювання накопичених соціально-політичних суперечностей, які, безумовно, розігруватимуть у майбутньому. Отже потрібно формувати бачення окупованого населення як фасилітатора деокупації, а не навпаки. Політика України має бути гнучкою та багаторівневою в умовах, коли держава має конкурувати за власних громадян.

Усе, що реалізується «на землі», спочатку набуває форм у комунікації. Відсутність організованої комунікації між інституціями та громадянами є однією з причин кризи єдності й, мабуть, самої війни.

Дивно не використовувати сучасних цифрових можливостей для підтримання єдності суспільства завдяки перебуванню, хоч і віртуальному, в єдиному соціокультурному просторі.

Створення системної комунікації передбачає залучення фахівців із різних галузей, які надаватимуть інформаційну, юридичну, психологічну та іншу підтримку. Окремий напрям у такій комунікації — протидія дезінформації та пропаганді.

В таке інформаційне поле, у кейсі ТОТ, має бути імплементовано практичні та дієві наративи:

Населення окупованих територій має усвідомлювати, що російські паспорти, видані в ТОТ, провокують на територіях канонічної РФ відповідне ставлення до їхніх власників, а за кордоном такі паспорти не визнаються.

Акцентуючи увагу на російській демографічній політиці із завезення азійських та кавказьких мігрантів на тимчасово окуповані території, комунікація має підвищувати прагнення окупованого населення повернутися в Україну.

Комунікативний вплив має бути спрямований на українців по обидва боки лінії фронту. Не секрет, що частина українців відчуває певний негатив до тих, хто залишився на окупованих територіях. Це означає, що треба налагоджувати комунікацію між цілими кластерами населення — українцями, які перебувають на ТОТ; українцями, що мешкають в Україні; а також ВПО та вимушеними емігрантами.

У підсумку заходи з комунікації мають запевнити українців, що вони й далі залишаються частиною українського суспільства, мають гарантії стосовно свого майна і від повернення України тільки виграють, а не навпаки.

Тобто щоб ефективно комунікувати, потрібно, як казав класик, мати карти. Серед карт, які має Україна:

Звісно, кожна з цих карт має свої «але». Однак виграє не той, хто успадкував багато козирів, а той, хто добре грає з тим розкладом, який має.