Війна тимчасово забрала у нього здоров’я, але не силу духу. Після тяжкого поранення ветеран російсько-української війни Дмитро Попов не лише пройшов складний шлях реабілітації, а й знайшов новий сенс життя — спорт. Сьогодні він займається професійним боксом та водночас допомагає іншим військовим не замикатися у собі.
Дмитро Попов родом з Луганська, ще там чоловік почав займатися спортом, проте завжди мріяв про бокс. Згодом він переїхав до столиці та на певний час відклав мрії, занурившись у роботу.
Проте як тільки почалося повномасштабне вторгнення, Дмитро не вагався.
«Після окупації Донбасу долучитися до війська це вже була справа честі. Я служив в 10 окремій гірсько-штурмовій бригаді, працював з ПЗРК. Були завдання прикривати піхоту, ліквідувати ворога та знищувати повітряні цілі», — розповідає Дмитро.
У травні 2023 року захисник отримав поранення на Бахмутському напрямку. В бліндаж, де безпосередньо перебував Дмитро з побратимами, влучили з міномета.
«Уламками мені вибило на лівій нозі кістку 12 сантиметрів, а п’ятку пошкодило в закритий перелом. Також осколкове поранення я отримав у праву ногу. Коли хлопці діставали мене з бліндажа, я поглянув на ноги, а першою думкою були протези. Евакуація пройшла дуже швидко, попри це ногу все ж думали ампутувати, адже відбулося зараження, що спричинило низку інших проблем. Але дякуючи лікарям все минулося», — пригадує захисник.
Відновлення Дмитра тривало рік та три місяці, а реабілітація продовжується й дотепер. Значний проміжок часу ветеран відновлювався завдяки апарату ілізарова.
Проте вже у вересні 2024 року чоловік повернувся до активного способу життя та занять спортом.
«Після важкого поранення я набрав зайву вагу, понад 30 кілограмів, було дуже погане самопочуття. Проте як тільки мені зняли апарат Ілізарова, бокс одразу прийшов у моє життя», — каже ветеран.
Дмитро тривалий проміжок часу був «стабільно важкий» та перебував у столичному госпіталі. Тоді поранених бійців приїхала відвідати чемпіонка світу з боксу Аліна Шатернікова. Саме це стало моментом, який вніс значні зміни у життя захисника.
«Так я поїхав подивитися турнір від SpartaBox. Ще бувши „важким“ там я познайомився з Ігорем Фаніяном. Ми почали активно спілкуватися, він також відвідував хлопців у госпіталі. А як тільки я виписався та розпочав реабілітацію, запропонував Ігорю Кареновичу підтримувати бійців за допомогою спорту, і він одразу погодився», — пригадує Дмитро.
Так з’явилась ініціатива, яка згодом трансформувалась у громадську організацію «Українська ліга боксу ветеранів бойових дій».
«Війна йде не з 2022, а з 2014 року, це значний відрізок часу. Ми почали допомагати ветеранам ще тоді, але таких травм та випадків, які є зараз, не було. Проте з вересня 2022 року ми прилаштувалися й одразу почали тренувати хлопців. Спорт — це невід’ємна частина нашого життя, саме тому ми створили офіційне ГО „Українська ліга боксу ветеранів бойових дій“. Зараз ми працюємо з ветеранами на постійній основі, тренуємо, соціалізуємо, залучаємо нових», — розповів про ініціативу майстер спорту України з боксу та старший тренер клубу SpartaBox Ігор Фаніян.
Водночас з активними заняттями спортом Дмитро продовжував й шлях реабілітації.
«Після виписки з госпіталю я потрапив в один з реабілітаційних центрів країни. Там ми працювали з Євгеном Угловим. Я знаю багато реабілітологів, але такого спеціаліста як він потрібно пошукати. Вже за півтора місяця роботи я побачив реальний прогрес, хоч і травма була дуже важкою. Просто коли людина знається у своїй справі, то внаслідок її роботи ростимеш і ти. Згодом до нас долучилась зіркова тренерка Ксенія Літвінова, яка також опікується ветеранами. Всі ці люди на моєму шляху — унікальні, з відкритою та чистою душею», — ділиться захисник.
Вже за рік активної реабілітації кістці, яку Дмитро втратив при пораненні, вдалося відновитися природним шляхом. Відтак ветеран продовжує активно займатися боксом та вже встиг взяти участь в боях за титули.
«На полі бою спорт дуже допомагав. Я завжди порівнював: у боксі ти підіймаєш руки, захищаєшся, пропускаєш удари, але вчишся стояти. Так і на війні: перші кулі пролітають — і ти розумієш, що це по тобі, що тебе можуть вбити. У кожному з нас живе дві людини. Іноді я сам боюся того другого, який залишився у мені після війни. Сподіваюся, колись зможу з ним домовитися. Але спорт повернув мені посмішку. Забути війну я не хочу і не можу, це частина мого життя, але це досвід, який треба нести далі. Один раз воїн — воїн на все життя», — розмірковує ветеран.
Проте Дмитро переконаний, що одним з потужних методів реабілітації та адаптації ветеранів є спорт. А найкращий спосіб залучення — власний приклад.
«Цьогоріч ми відкрили лігу, видаємо ліцензії, підтримуємо хлопців. Ті, хто мають одну або навіть дві ампутації, можуть виходити на ринг. Ми проводимо для них бої, це не просто картинка чи відео. Коли бійці пробують себе в рингу, коли посміхаються — вони повертаються до життя», — наголошує Дмитро.
Крім цього, на думку ветерана, спорт витісняє й ПТСР який, на жаль, є у більшості учасників бойових дій.
«Це найкращий спосіб приборкати посттравматичний синдром, який є кожного військового. А бокс своєю чергою дає вихід адреналіну. Коли ти виходиш на ринг, бачиш тисячі людей, які скандують твоє ім’я — відчуваєш себе живим. Пам’ятаю, після першого бою я кілька днів не міг усвідомити, що сталося. Це неймовірно», — не стримує емоцій захисник.
Дмитро наголошує, що двері у сферу боксу для ветеранів завжди відкриті, головне особиста мотивація, а з усім іншим допоможуть професіонали.
«У нас є хлопці на протезах, і ти навіть не скажеш, що у них ампутація, коли вони у закритому одязі. Ветерани б’ються, тренуються, і це дуже мотивує інших. Ніхто не ставиться до них як до людей з інвалідністю, адже вони повноцінні спортсмени, і готуються як професійні боксери. У нас є сторінки в соцмережах, хлопці пишуть, телефонують. Усі заняття для важкопоранених — безплатні. Наші двері завжди відкриті», — ділиться деталями Дмитро.
Також важливим аспектом у боксі є взаємодія тренера та спортсмена. Про це в інтерв’ю розповів тренер Дмитра, який працює й з іншими ветеранами Артем Васьковський.
«Коли приходить військовий, ти в першу чергу психолог, а вже потім тренер. Потрібно підтримати, знайти правильні слова. І тоді хлопці відкриваються. У спортзалі вони відчувають себе потрібними, повертаються до життя. Кожна людина індивідуальна, у кожного з них різні обставини та поранення, але підхід ми шукаємо до всіх, розробляємо спеціальні плани тренувань», — розповідає тренер.
Артем Васьковський також зізнається, що бійці, яких він тренує, надають йому особистої мотивації.
«Я побачив як у Діми горять очі, він брався за всі вправи, виконував всі задачі. І насправді я згодом помітив, що він мені також допомагає своєю мотивацією. У нього були присутні певні свої страхи, але він був готовий проходити їх, постійно вдосконалюватися, пробувати щось нове», — підкреслив Артем Васьковський.
Дмитро наголосив, що не планує зупинятися на підтримці ветеранів, а тільки навпаки розширювати можливості та напрямки.
«Ми не маємо права забути хлопців, які залишаються на полі бою, які в полоні чи „на щиті“. Це наш обов’язок — пам’ятати й підтримувати. Спорт — це лише один із способів тримати цю пам’ять живою і допомагати тим, хто повернувся», — на завершення наголосив ветеран.
«Біжу за них»: у Києві проводять благодійні тренування на підтримку українських військовополонених.
Олександра ПЛАКІНА, «Вечірній Київ». Фото: Олексій САМСОНОВ
