Одеса – місто, де суперечки про кулінарію перетворюються на виставу, а кожна господиня знає: головне не рецепт, а смак, настрій і вміння подати! Ось вам свіжий діалог про піцу… Точніше, про одеську версію, яку жодна Італія не переплюне. Читайте, усміхайтесь – і, можливо, навіть приготуєте!

– Ой, я не розумію… Чому ви так носитеся зі своєю Одеською кухнею? Кухня як кухня. Наша не гірша.

– Так наприклад чи все-таки італійська?

– Ну і що в вашій італійській кухні будемо порівнювати?

– Ага. Значить, Софа розкатала тісто, намазала домашньою сметаною, порізала кружечками помідор і такими ж кружечками буженину. Один шар помідорів, один шар м’яса. Посипала петрушкою. Зверху ще один шар помідорів і м’яса, посипала кропчиком. Зверху товстий шар тертого сиру двох сортів. І в духовку на 15-20 хвилин. Витягуємо і накриваємо льняним рушником ще на п’ять хвилин. А за цей час наливаємо… Що вам налити?

– Мммм. Навіщо всього по два шари?

– Так це у вас, в Італії… економлять. А у нас люблять поїсти… І випити. Що вам налити?

– А у нас є… Все, що ви захочете.

– Ну не знаєте, то й мовчіть. І мовчки їжте. І келих червоного сухого Каберне. І нюхайте, нюхайте. Чим пахне?

– Ой, таки так… Чимось пахне. Чимось невловимим… Дуже оригінально. Ефектно пахне, я вам кажу. І що це пахне?

– Ось-ось! Це пахне Одеською кухнею.