У Львові планують об’єднати два музеї – державний меморіальний музей Михайла Грушевського та літературно-меморіальний музей Івана Франка у єдиний комунальний заклад «Національний комплекс меморіальних музеїв Івана Франка та Михайла Грушевського».

Ідею створення такого об’єднання у червні підтримала депутатська комісія з питань комунального майна Львівської обласної ради. Вона передбачає приєднання музею Грушевського до структури «Дому Франка». Варто зауважити, що свого часу музей Михайла Грушевського вже був підрозділом музею Франка, однак згодом став окремою інституцією.

Така ініціатива зустріла дуже різну реакцію, двічі відбувались громадські обговорення, розмова під час яких часто велася на підвищених тонах та без потрібного конструктиву.

16 вересня директор «Дому Франка» Богдан Тихолоз у розмові з журналістом Андрієм Дроздою «Як музей став Домом» відповів на питання, які найчастіше виникають в зв’язку із ситуацією довкола об’єднання. Пропонуємо деякі відповіді.

Львівська обласна влада у червні 2025 року виступила з ініціативою щодо реорганізації двох меморіальних музеїв обласного підпорядкування (Музеїв Івана Франка та Михайла Грушевського), історично пов’язаних та розташованих на суміжних ділянках, в єдину юридичну особу зі спільною адміністрацією (системою управління), але зі збереженням ідентичності, місії, функцій, кадрового та наукового потенціалу обох установ.

Органи управління обласної влади, зокрема Департамент з питань культури, національностей та релігій ЛОВА. Цю ініціативу (з певними побажаннями та застереженнями) підтримали колективи Музеїв Івана Франка та Михайла Грушевського, що засвідчено протоколами науково-методичних рад та зборів трудових колективів обох установ. Ідею підтримали також Рада директорів музеїв Львова, низка громадських організацій, фахівців-музейників та науковців, зокрема в письмових листах-зверненнях та публічних виступах під час громадських обговорень цього питання.

Щоб підсилити їх, піднести установи на новий рівень та об’єднати зусилля музейних команд, правильно й раціонально розподіливши кадрові та матеріально-технічні ресурси, зокрема в плані координації діяльності обох музеїв, їх промоції, інклюзивності тощо.

У зв’язку з системною багаторічною кризою в Музеї Грушевського (управлінською, кадровою та ін.), низкою хронічних проблем (адміністративно-господарських та власне фахових, музейних), пов’язаних передусім із гострим дефіцитом кваліфікованих кадрів, низьким рівнем мотивації і заробітної плати працівників та відсутністю сучасних ефективних підходів до музейного менеджменту.

Висновки про кризовий стан Музею Грушевського зроблено органами управління на основі системного аналізу кількісних та якісних показників ефективності діяльності Музею за останні 5 років, зокрема в порівняльному аспекті з іншими музейними установами обласного підпорядкування. За результатами цього аналізу, потенціал Музею Грушевського упродовж цього періоду використовувався недостатньо ефективно, а його фактичні показники у 5-10 і більше разів поступаються показникам сусіднього Музею Франка та інших обласних музеїв.

Музеї Франка та Грушевського – комунальні заклади Львівської обласної ради, не тільки розташовані поруч, що дає можливості ефективного господарювання та спільного управління, а й історично пов’язані (Музей Грушевського виокремився з Музею Франка 1998 року). Обидва ці музеї персонально-біографічного, меморіального типу, розташовані у збудованих одночасно віллах, власників яких пов’язували приятельські взаємини і багатолітня творча співпраця. Водночас Музей Франка має статус національного, а Музей Грушевського такого статусу не має, зокрема через низький рівень фактичних показників відвідуваності та наукової діяльності.

Франко і Грушевський – рівновеликі знакові постаті української історії та культури, представники однієї епохи, біографічно пов’язані й світоглядно споріднені, водночас загальновизнані як творці національної ідентичності. Їхні імена є культурними символами міста, області, держави загалом, подібно як імена Ґете і Шиллера є культурними брендами Німеччини, які часто позиціонуються разом (попри всі відмінності між ними і незаперечну самоцінність кожної унікальної творчої особистості).

Зрозуміло, що Франко й Грушевський – різні, самостійні історичні постаті й творчі особистості, проте «точок дотику» і рис спільності між ними значно більше, ніж може здатися на перший погляд (біографічних, світоглядних, політичних, наукових, літературно-естетичних тощо). Водночас радикальне протиставлення Франка й Грушевського – це фальшивий стереотип, штучно насаджуваний радянською ідеологією («революціонер-демократ» і «буржуазний націоналіст» – сусіди через паркан!).

Самоочевидно, у разі реорганізації йдеться не про якесь «гібридне» поєднання чи «злиття» Франка з Грушевським, а лише про суто управлінське рішення: функціонування двох музейних установ зі збереженням окремої ідентичності кожної як єдиного комплексу зі спільною адміністрацією.

«Змішування» Франка з Грушевським, «підпорядкування» одного другому чи тим паче «приниження» чи «вивищення» одного за рахунок другого – речі абсолютно неприпустимі, неможливі й недоцільні.

Навпаки, унікальність і сила об’єднаного музею – в унікальності кожної з цих видатних особистостей – і водночас у їхній єдності, дружбі, солідарності, партнерстві, добросусідстві, плідній та продуктивній співпраці під знаком української ідеї, на благо української культури (попри дрібні побутові непорозуміння між сусідами). Особливість унікального музейного комплексу на львівській Софіївці – саме в тому, що тут на одному пагорбі жили поруч, спілкувалися і співтворили відразу два великі Українці.

Так, без сумніву, для суспільства та, зокрема, для відвідувачів буде збережено самостійність культурних брендів музеїв Івана Франка та Михайла Грушевського із можливістю відвідування кожного з них зокрема й обох разом. Споруди вілл, експозиційні зали, фондові колекції, науковий потенціал і досягнення музейного франкознавства й грушевськознавства внаслідок об’єднання не постраждають, позитивні музейні традиції й практики будуть збережені і масштабовані. Об’єднання – це лише юридична й управлінська процедура, а не «злиття» музейних брендів чи «змішування» постатей.

Громаді Львова та Львівщини, та насамперед – самим музеям і музейникам. Музеї отримають нові можливості, зокрема музей Грушевського стане національним без довготривалої бюрократичної тяганини в структурі єдиного комплексу, музейники отримають вищу зарплату та перспективи особистого професійного зростання. Для громади цілісний музейний комплекс на Софіївці стане помітнішим і впливовішим як осередок національної культури та політики пам’яті.

Ймовірна реорганізація музеїв безпосередньо стосується Дому Франка, який, як і музей Грушевського, хоче зберегти свою ідентичність і бренд і продовжити на новому рівні меморіалізацію постаті і спадщини свого Патрона. Водночас команда Дому Франка розглядає реорганізацію як масштабування позитивного досвіду та укрупнення установи, що відкриває більше можливостей, ніж загроз, хоча й примножує обсяг роботи та ставить об’єднану музейну спільноту перед новими викликами.

Команда Дому Франка має успішний досвід «реанімації» меморіального музею, напрацьовану спільними зусиллями на підставі багаторічної практики стратегічну візію дослідження й популяризації видатного інтелектуала минулого в сучасних умовах. Цей досвід і стратегічна візія можуть бути гнучко застосовані та адаптовані для постаті, родини, садиби й Музею Грушевського заради інтенсифікації його розвитку.

Подальша доля Музею Франка так само залежить від обраного подальшого шляху розвитку, як і Музею Грушевського. Їхнє майбутнє спільне – незалежно від формального статусу.

Згідно з офіційним роз’ясненням Міністерства культури та стратегічних комунікацій, процес реорганізації шляхом приєднання Музею Михайла Грушевського до Музею Івана Франка в жодний спосіб не підважує статусу національного, який буде збережено за об’єднаною установою.

Скорочень кадрового складу не передбачається, чинним працівникам гарантоване працевлаштування в об’єднаній установі, натомість унаслідок реорганізації є підстави в межах загальної штатної чисельності спрямувати вивільнені внаслідок раціонального перерозподілу штатні одиниці адміністративно-господарського персоналу на профільну статутну наукову, фондову, експозиційну, виставкову, культурно-освітню та промоційну діяльність.

Майно, споруди та земельні ділянки обох музейних установ перебувають у комунальній власності, тож їм нічого не загрожує, жодних переходів до інших власників не передбачається. Вілли Франка і Грушевських мають статус пам’яток історії, тож охороняються законом разом із присадибними ділянками.

В перспективі одного року внаслідок реорганізації буде вирішено юридичні, організаційно-управлінські й кадрові питання, а також випрацювано спільну Стратегію розвитку об’єднаної установи. Нагальні проблемні моменти фінансово-господарського характеру буде нормалізовано за рахунок обласного бюджету, власних надходжень та благодійних внесків. Буде оновлено документацію, посадові інструкції, статутні органи Музею, сформовано Вчену й Науково-методичну ради, підсилено науковий потенціал установи. Передбачається істотне зростання кількості відвідувачів, збільшення власних надходжень, розширення мережі національних та міжнародних партнерств.

У п’ятирічній перспективі об’єднаний музейний комплекс матиме змогу за рахунок підвищення «видимості», впізнаваності, доступності, безбар’єрності, інклюзивності та ефективності різнопланової діяльності установи стати однією з культурних «візиток» Львова та Львівщини, а також «місцем сили» для всіх українців, яскравим і потужним осередком національної культури, мистецтва, освіти та науки.

Конкретні якісні та кількісні показники ефективності й індикатори розвитку будуть визначені у Стратегії. Їхнє виконання буде відображено в щорічних звітах про результати діяльності установи.

Без реорганізації Музей Грушевського в осяжній перспективі фактично не має шансів на здобуття в осяжній перспективі статусу національного.

Плинність кадрів та наявність великої кількості вакансій становитимуть загрозу виконанню колективом Музею навіть базових статутних завдань (таких як охорона, збереження та екскурсійне обслуговування).

Невелика штатна чисельність колективу Музею Грушевського і відсутність працівників академічної кваліфікації не дає підстав сподіватися на якісне покращення ефективності наукової роботи (науково-дослідної, науково-видавничої, науково-освітньої, науково-експозиційної, науково-реставраційної тощо).

Рівень заробітної плати музейних працівників, визначений ЄТС та нормативними документами, залишиться вкрай низьким, фактично на рівні мінімальної.

Подальше поглиблення й загострення кризових процесів у Музеї Грушевського, дедалі разючіша диспропорція в показниках ефективності та суспільному впливі сусідніх обласних установ.

Так, у багатьох розвинених країнах музейна галузь пройшла через складні процеси реформування, і зокрема об’єднання та укрупнення музеїв задля підвищення їхньої ефективності. Скажімо, в Норвегії внаслідок процесів реформування з 700 музеїв було утворено 70 великих музейних комплексів, а більшість провідних музеїв Словаччини об’єднані в структурі Словацького національного музею.

Аналогічно й в Україні більшість меморіальних музеїв є не самостійними юридичними особами, а структурними підрозділами великих національних музеїв і галерей: наприклад, музеї Івана Труша, Олени Кульчицької, Олекси Новаківського та ін. – це підрозділи Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького, музеї Маркіяна Шашкевича і «Русалки Дністрової» – у складі Львівської національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького, столичний історико-меморіальний музей Михайла Грушевського – відділ Музею історії міста Києва, а Музей видатних діячів української культури об’єднує меморіальні музеї Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського, Михайла Старицького. Таких прикладів дуже багато.

У більшості культурних столиць країн цивілізованого Заходу є цілі мережі музеїв-резиденцій чи будинків відомих діячів, які підпорядковуються великим муніципальним або національним музейним об’єднанням, не будучи при цьому самостійними юридичними особами, а лише відділами чи філіями інших музеїв. Наприклад, Musées de la Ville de Paris (Париж, Франція) чи Wien Museum (Відень, Австрія) системно об’єднують персональні меморіальні музеї.

Зокрема, у Західній Європі, Великій Британії та США є чимало меморіальних (персональних) музеїв відомих політиків, письменників, митців чи композиторів, які не існують як окремі установи, а функціонують у складі великих музейних комплексів.

Тому що поняття музейного комплексу має міжнародний характер, термінологічно закріплене в музеологічній літературі та нормативних документах, а також зафіксоване у найменуваннях низки музейних установ України як юридичних осіб.

Байдужість, бездіяльність, порожня демагогія і псевдопатріотизм.

Демотивувати його успішну команду безпідставними звинуваченнями, чутками і домислами.