"Ньюкасл" купив Антоні Елангу. 23 роки, 61,4 млн євро. Звучить дорого — особливо коли згадати, що "Форест" два роки тому підписали його за 16 млн. Але у цьому весь "Ньюкасл". Вони не бояться переплачувати за неочевидних гравців — і при цьому майже не лажають.
Тепер вони цікавляться Забарним.
Трансфер Еланги — другий найдорожчий контракт в історії "Юнайтед". Першим лишається перехід Александра Ісака з "Реал Сосьєдад" за 70 млн євро. Третій у рейтингу — Сандро Тоналі, який прийшов з "Мілана" за 58,9 млн євро.
Ісак закріпився в ролі основного форварда. Тоналі до дискваліфікації був важливою фігурою у центрі поля. Півзахист — стабільні Жоелінтон і Бруну Гімараєш. Крила атаки — це Барнс і Гордон. А оборону надійно тримають Лівраменто, Ботман і Голл, кожен з яких обійшовся клубу в 30-37 млн євро.
"Сороки" не бояться витрачати гроші, але вони знають, кого купують.
Так, не всі дорогі трансфери вийшли ідеальними. Кріс Вуд — це 30 млн в нікуди. Майкл Оуен, якого "Ньюкасл" витягнув з "Реала" у 2005-му за 25 млн, хоч і забив 30 голів у 79 матчах, але очікуваного вибуху не сталося. Втім, це лише двоє із 15-ти. П'ятнадцяти.
Після того, як у жовтні 2021-го клуб придбав Саудівський інвестиційний фонд (PIF), це все вийшло на новий рівень. Ні, попри очікування, "Сороки" не купують всього що блищить і ворушиться. Навпаки, через правила фінансової сталості (PSR) клуб почав рахувати кожну копійку.
Едді Гау в одному з інтерв'ю сказав, що ці обмеження суттєво вплинули на трансферну політику. "Ньюкасл" навіть продавав гравців, щоб не порушувати правила ліги. З початку сезону 2022/23 чисті трансферні витрати "Ньюкасла" займають лише 9-те місце серед клубів Прем'єр-ліги. Навіть "Вест Гем" і "Ноттінгем" витратили більше.
Це трохи не вписується в уявлення, так? "Ньюкасл" мав стати черговим мішком з грошима, а натомість має якусь стратегію. Попри фінансові рамки, клуб підсилився, причому кожен трансфер — це аргумент, частина чогось більшого, а не просто велике ім'я з шарфом на презентації.
З початку 2022-го року "Ньюкасл" купив 21-го гравця. Це 13-те місце в Прем'єр-лізі. Не третє. Тринадцяте. Це менше ніж у "Бернлі", "Саутгемптона", "Брайтона", "Астон Вілли" і навіть "Тоттенгема" — клубу, який давно живе між двома станами: "продаємо всіх" або "купуємо невідомо кого".
Для контрасту: "Челсі" за той же період купив 40 гравців. Витрати майже утричі більші, ніж у "Ньюкасла", а різниця в турнірній таблиці — лише три очки. Цифри виражають філософію. "Челсі" діяв за принципом: "якщо не працює — поміняй усе". "Ньюкасл обрав інший шлях: точкові, логічні трансфери. Витрати — помірні. Результат — стабільний. Команда — справжня.
У сезоні 2024/25 "Ньюкасл" випустив на поле всього 24 гравці — найменше в Прем’єр-лізі. Трохи більше, ніж у "Ноттінгем Форест", який використав 23. З тих одинадцяти, хто виходив найбільше, лише Льюїс Голл — новачок сезону. Решта — знайомі обличчя, або ті, кого клуб підписав на старті каденції Едді Гау.
Жодних різких рухів, жодних шокових трансферів — все повільно, але впевнено. Ця методика дає результат. Гравці краще розуміють тренерські вимоги, знаходять спільну мову на полі, тримають форму весь сезон. Підсумок — п’яте місце в таблиці і очевидне підтвердження, що стратегія вибіркових трансферів працює.
Клуби типу "Челсі" і "Манчестер Юнайтед" витрачають гроші з таким ентузіазмом, ніби хочуть виграти титул ще у червні. Але проблема не у самих витратах — проблема в тому, що за ними не стоїть нічого стійкого.
Склад змінюється щосезону, тренери — іноді ще частіше. Замість адаптації і прогресу новачки тонуть у системах, які змінюються швидше, ніж вони встигають завести улюблений ресторан у місті. Через відсутність сталої структури гравці деградують. Багато хто з них через кілька місяців коштують менше, ніж у день презентації.
Складно уявити яскравіший маркер неефективності моделі.
У "Ньюкаслі" все навпаки. Гау має реальні повноваження. Є сталість у підходах, є система, де кожен футболіст розуміє свою роль. Гравці отримують хвилини, адаптуються поступово, ростуть у вартості, команда показує стабільні результати. Це не шоу, це довгостроковий план — і він працює.
Найменш очевидна, але найцінніша перевага "Ньюкасла" — це здатність робити дорожчими гравцями тих, хто і так дорогий. Це не якась умовна "система розвитку", яку люблять згадувати в презентаціях. Це щоденна робота, яку керує особисто Едді Гау.
Льюїс Майлі, ще вчора — хлопець з академії, сьогодні — гравець основи з приростом у 25 млн. Тоналі, навіть із дискваліфікацією — плюс 10 млн. Бруну Гімараєш — плюс 50 млн. Ісак — плюс майже 90 млн з моменту переходу. Справа не лише у виступах, а й у середовищі, де ці гравці отримують чіткі ролі, стабільну практику і тренера, якому не потрібно змінювати усе кожні три місяці.
Клуб виходить на ринок, щоб купити не просто гравців, а активи, які ростуть у ціні, навіть якщо в момент покупки ці активи вже здаються переоціненими. Це фінансово-економічна модель. І вона дає клубу фінансову гнучкість, якої зараз бракує навіть грошовим монстрам.
"Ньюкасл" за останні кілька сезонів довів просту річ: вигравати можна і без того, щоб щоліта скидати гроші з гелікоптера. "Сороки" витрачають — так, але роблять це з розрахунком. Переходи Ісака, Тоналі, Гімараєша — це інвестиції, які приносять віддачу і на полі, і в рядку "ринкова вартість".
Навіть в умовах обмежень — з боку PSR чи здорового глузду — клуб не йде в мінус, а тримає баланс. Невелика кількість трансферів, стабільне ядро, тренер, який не міняє погляди щопівроку — і в результаті немає паніки в серпні та відчаю в січні.
Тим часом інші — "Челсі", "Манчестер Юнайтед" — десь між "все спалити й почати спочатку" і "може, ще одного вінгера візьмемо". А "Ньюкасл" показує, що навіть у футболі 21-го століття стабільність, стриманість і ясна кадрова політика — це не старомодне буркотіння, а конкурентна перевага.
Тепер "Ньюкасл" цікавиться Забарним. Враховуючи контекст, це чогось та й варте — може, навіть більше, ніж інтерес з боку ПСЖ.
Фото — Getty Images / Global Images Ukraine
