6 серпня у польському Сеймі пройде інавгурація новообраного президента Кароля Навроцького.

Новий президент під час своєї виборчої кампанії активно використовував антиукраїнські тези. А тому його каденція однозначно стане викликом для України.

Проте багато питань досі залишаються не до кінця зрозумілими. Зокрема, до якої міри президент Навроцький зможе втручатися у зовнішню політику Польщі, яку впроваджує уряд? 

Чи є підстави сподіватися, що жорстка антиукраїнська риторика залишиться у минулому, а у політичній діяльності новий президент діятиме більш розсудливо? І насамперед, чи загрожують зміни у Польщі її підтримці України у війні проти РФ?

Зрештою, до якої міри може дійти конфлікт між главою держави та прем'єр-міністром Дональдом Туском?

Усі ці запитання "Європейська правда" поставила доценту кафедри політичної соціології Варшавського університету Войцеху Рафаловському. Нижче – пряма мова польського науковця. 

Також радимо подивитися свіже відео на цю тему, записане редакторами "ЄвроПравди".

Кароль Навроцький може стати президентом, з яким буде досить складно співпрацювати. Він є людиною з дуже сильними правими переконаннями і одночасно – з не дуже великим політичним досвідом.

Він ніколи не обіймав керівних посад, окрім як у Музеї Другої світової війни та Інституті національної пам'яті, а тому невідомо, в якому напрямку він буде рухатися.

При цьому кримінальні скандали, що супроводжували виборчу кампанію Навроцького, вже не матимуть великого впливу на його політику. Можливо, вони впливатимуть на певні президентські функції, наприклад на помилування певних злочинців, але точно не на міжнародну політику.

Очевидно, тепер Навроцький буде прагнути нав’язати своє бачення, оскільки в польській політичній системі він має дуже сильну легітимність. 

Фактично він каже: за мною стоять мільйони виборців, а тому я маю право робити те, що є важливим для них.

І звичайно, що такий курс матиме наслідком проблеми в діалозі з урядом.

В такій ситуації велике значення має те, хто буде в команді нового президента, адже ці люди можуть згладжувати наслідки його непередбачуваності.

Главою президентської канцелярії стане Збігнев Богуцький (депутат від опозиційної партії "Право і справедливість"). Я думаю, що це непоганий вибір, адже Богуцький є досить поміркованим політиком "ПіС", а тому може стати більш виваженим і спокійним обличчям Кароля Навроцького.

Це важливо, адже спочатку вважалася, що цю посаду займе Пшемислав Чарнек, який є "яструбом".

Також мені здається, що в питаннях внутрішньої політики найкращим підходом було б, якби уряд почав витягувати елементи програми нового президента, щоб на цій основі будувати з ним хоч якусь конструктивну співпрацю.

Складніша ситуація – з міжнародною політикою.

Відповідно до конституції Польщі, уряд відіграє важливішу роль у формуванні зовнішньої політики. Натомість президент тут зазвичай має лише символічну роль, але цього разу все може бути інакше, зважаючи на сильну легітимність Навроцького.

Схожа ситуація у Польщі вже була, коли спільно правили прем’єр-міністр Дональд Туск та президент Лех Качинський (у 2007-2010 роках). Тоді були постійні суперечки про те, наприклад, хто з них має право представляти Польщу під час засідань Європейської ради.

Ключова різниця у поглядах нового президента та прем’єра Туска полягає у тому, що Навроцький симпатизує Дональду Трампа. І так само, як і Трамп, він досить негативно ставиться до прогресивної та ліберальної еліти ЄС.

Що ж до відносин з Україною, то тут справа найскладніша.

Як історик, який знається на польсько-українських відносинах з історичного боку, він може використовувати ці аргументи для формування поточної політики між Польщею та Україною. І посилатися на ті речі, які є важливими для істориків, але не повинні впливати на поточну міжнародну політику.

Адже зараз Україна захищає Європу від російського нападу, а тому будь-яка підтримка України відповідає польській та європейській державній політиці.

Натомість Кароль Навроцький може спробувати висувати Києву різні умови, пов'язані з подальшою допомогою. І навіть якщо це будуть тільки символічні умови, це може ускладнити відносини.

Але я сподіваюся, що Радослав Сікорський, який є главою МЗС, зможе налагодити координацію зовнішньої політики між урядом і президентом.

І хоча на рівні риторики Навроцький намагатиметься подавати себе більш жорстким та принциповим, аніж прем'єр Дональд Туск, на рівні реальних відносин є підстави сподіватися, що ситуація буде кращою. 

У своїй виборчій кампанії Кароль Навроцький дійсно був антиукраїнським, але ключова проблема полягає в його непередбачуваності.

Наразі варто подивитися, яку політику він буде проводити. Але я думаю, що він буде більш антиросійським, ніж антиукраїнським.

Адже, як би цинічно це не звучало, але раціональним для Польщі є те, щоб Україна могла якомога ефективніше захищати Європу від Росії. Тим самим Україна ускладнює атаки Росії на інші країни.

Тож, можливо, розуміючи це, Навроцький обмежиться лише риторикою (а вона йому необхідна для того, щоби будувати свій імідж) і не робитиме якихось антиукраїнських кроків. Інша річ, що і недружня риторика здатна у найближчому майбутньому призвести до погіршення польсько-українських відносин.

Хоча на риторику Навроцького може вплинути Дональд Трамп.

Як ми зараз бачимо, президент США вже пом'якшив своє ставлення до України. Не виключено, що така зміна торкнеться і Навроцького. Якщо він хоче бути вірним Дональду Трампу, то він повинен буде слідувати його позиції.

Втім, це не скасовує того факту, що зараз у Польщі проукраїнські настрої значно ослабли. А відповідно – можна будувати політичну підтримку на антиукраїнських настроях. Як це роблять праворадикали з угруповання Гжегожа Брауна (партія "Конфедерація Польської Корони").

Браун здобуває підтримку не тому, що є антисемітом, а саме через антиукраїнські заяви. Тож такі гасла стають легким способом завоювати політичну підтримку в певних колах.

Кадровий склад команди нового президента пов'язаний передусім із партією "Право і справедливість". Однак здається, що він може бути більш незалежним від "ПіС", аніж був Анджей Дуда.

Адже президент Дуда на початку свого президентства не мав незалежності та підписував усе, що пропонувала партія "ПіС".

Натомість Навроцький, можливо, саме завдяки браку в нього політичного досвіду, може піти в напрямку більш незалежного президентства. Тим більше, іноді здається, що за світоглядом він ближчий до "Конфедерації" (а точніше – до її націоналістичного крила, яке представляє Кшиштоф Босак), аніж до "ПіС".

Хоча цікаво, що і Анджей Дуда в останній рік свого президентства також дуже охоче зустрічався з представниками "Конфедерації". Тож не лише Навроцький рухається в цьому напрямку.

Я підозрюю, що Навроцький намагатиметься стати лідером великої польської правої партії – якимось чином розгорнути політичну "парасольку" і над "ПіС", і над "Конфедерацією".

Так, щоб якщо не об'єднати ці політичні сили (бо я не думаю, що це можливо), то принаймні змусити їх діяти разом. Підштовхуючи їх спочатку до повалення уряду Дональда Туска, а потім, після парламентських виборів – до створення коаліції.

Проте добитися цього буде непросто.

Річ у тім, що "ПіС" має довгу історію знищення своїх коаліційних партнерів.

І у "Конфедерації" чудово знають, якою небезпечною може стати для них така коаліція.

Тим більше, що у "Конфедерації" є й альтернативний сценарій – співпраця з "Громадянською коаліцією" Дональда Туска.

Як не дивно це виглядає на перший погляд, ці політичні сили мають дещо спільне – право-ринкові економічні погляди. На відміну від "ПіС", яка завжди була соціально орієнтована політичною силою.

Президент Дуда наразі перебуває у досить скрутному становищі.

Вже давно говорили про те, що він повинен знайти нове заняття після завершення президентської каденції. Однак такої посади знайдено не було, тож може статися так, що за кілька тижнів ми взагалі почнемо трохи забувати про Анджея Дуду.

Звичайно, в різних кулуарних дискусіях його кандидатура обговорюється як потенційний прем'єр-міністр спільного уряду "Конфедерації" та "ПіС".

Я не виключаю такого сценарію, але Дуда загалом є досить слабким політиком, оскільки не має власної політичної команди. А на додачу – політики з "ПіС" досить відкрито зневажають Анджея Дуду.

Тому я вважаю, що його політична кар'єра добігає кінця, і йому залишиться шукати себе на рівні лекцій чи як коментатора або публіциста.

редактор "Європейської правди"