Дональд Трамп / © Associated Press
У зовнішній політиці Дональда Трампа багато хто вбачає суперечливість, але останні події можуть свідчити про певну послідовність. Минулого тижня Трамп ініціював масштабне розширення тарифів на імпорт, яке, за словами The Guardian, “посіяло глобальний хаос”. Проте аналітики зауважують, що ці кроки не є випадковими або імпульсивними — радше вони відповідають характерному підходу до влади, який Трамп послідовно демонструє протягом багатьох років.
Про це пише журналіст видання Salon Ендрю О'Хехір.
Одним із несподіваних елементів став розворот у риториці щодо Росії. Після тривалого періоду демонстративної близькості до Володимира Путіна, Трамп нині демонструє жорсткішу позицію щодо Кремля — зокрема, у контексті війни в Україні. Така зміна зблизила його з ліберально-демократичною елітою США, хоча спостерігачі зазначають: цей поворот є радше ситуативним, ніж стратегічним.
Одночасно, Трамп різко засудив дії влади Бразилії проти колишнього президента Жаїра Болсонару, намагаючись застосувати проти країни каральні мита. Такий вибір об’єктів тиску підкреслює особистісний характер рішень Трампа — його політика часто ґрунтується не на послідовності, а на лояльності або конфліктах із конкретними лідерами.
Аналітики зазначають, що для самого Трампа немає суперечностей між його позиціями: ще нещодавно він вважав Путіна союзником, однак із часом дійшов висновку, що був введений в оману. Це розчарування в Росії може стати джерелом напруги серед представників руху MAGA, де симпатії до Кремля все ще зберігаються. Проте, поки не відомо, як саме ця зміна вплине на електорат Трампа.
Попри риторику про “хаос”, деякі аналітики вбачають у підході Трампа своєрідну, хоча й авторитарну логіку. Його бачення влади має глибоко персоналізований характер, де політична сила виходить від “великої людини” — лідера, який реалізує свою волю через лояльне оточення. Такий підхід тяжіє до моделей централізованої влади, які мають риси фашизму, монархізму або навіть квазірелігійного культу.
Для багатьох прихильників Трампа така модель влади є не лише ефективною, а й емоційно привабливою. Їх приваблює можливість стати учасниками процесу “відплати” — за уявну зраду або приниження з боку глобальних еліт. У цьому контексті демонстративні прояви сили, зневаги до норм і агресивного лідерства сприймаються не як загроза демократії, а як прояв справедливості та “чесної гри”.
Підхід Дональда Трампа до зовнішньої політики залишається глибоко персоналізованим і переважно не піддається традиційній аналітиці. Його модель влади формує самозамкнену систему переконань, у якій ідея демократії постає як змова еліт, а вирішення складних проблем замінюється простими, іноді інфантильними, жестами одноосібного керівництва. У цьому контексті складні питання — від клімату до расової рівності — маргіналізуються або знецінюються.
Ця логіка поширюється й на міжнародні справи. Трамп пообіцяв швидко врегулювати війни в Україні та Секторі Газа, однак його обіцянки залишились без реалізації, а винуватцем загострення він називає Джо Байдена. У випадку Гази, гуманітарна катастрофа справді має багатофакторне походження, але зовнішньополітична відповідальність Трампа уникає системного аналізу.
Тим часом оголошена ним нова тарифна політика викликала подив навіть серед союзників. У четвер він представив довгий список мит, які знехтували будь-якою економічною логікою. Тарифи накладені на товари з Індії, Тайваню, Південної Африки, Канади, Бразилії та навіть Швейцарії — без зрозумілого обґрунтування. Наприклад, для Швейцарії передбачено тариф у 39%, який значно перевищує ставку для інших країн Європи. Економісти попереджають, що такі мита болісно вдарять насамперед по американських споживачах.
Аналітики порівнюють ці кроки з логікою мафіозних угод: тарифи слугують радше емоційним покаранням або бонусом за лояльність, ніж частиною стратегічного плану. Вони виступають не як частина чіткої торгової політики, а як елементи політичного шоу, в якому зовнішня політика — це серія символічних актів, а не зважених рішень.
Розуміння Трампом міжнародних відносин є виключно транзакційним. Усі ці мита — не результат економічного аналізу, а демонстрація контролю. Частково за ними може стояти Пітер Наварро, радник з торгівлі, але логіка залишається незмінною: політика базується на особистих уподобаннях, образах або бажанні справити враження.
Попри показову простоту й демонстративність, зовнішньополітична стратегія Дональда Трампа може зіткнутися з реальністю там, де вона найменш стійка — в міжнародній торгівлі. Вже зараз наслідки його конфліктного стилю ведення переговорів із державами та лідерами виливаються у зростання цін, падіння зайнятості й дестабілізацію фінансових ринків. І це — лише початок: економісти попереджають, що втрати для споживачів і бізнесу в США можуть виявитися набагато серйознішими за подорожчання товарів на Amazon чи в супермаркетах.
На тлі цієї нестабільності зовнішньополітична лінія Джо Байдена сприймається як менш ефектна, але передбачувана. Попри критику за підтримку Ізраїлю після атаки ХАМАС 7 жовтня 2023 року та загальне розчарування відсутністю прогресу в побудові “порядку, заснованого на правилах”, підхід адміністрації Байдена залишався вписаним у знайому логіку міжнародної політики. Для союзників це означало бодай мінімальну стабільність, попри суперечливість рішень.
Втім, виборці Трампа, які голосували за зниження цін на енергоносії й продукти, виявилися також прихильниками більш фундаментального зсуву — від ліберально-демократичного порядку до персоналістської моделі влади. Багато з них інтуїтивно відчували: система працює несправедливо. Але запропоноване “лікування” — політика, заснована на особистих образах, силових маневрах і торгових погрозах — може виявитися небезпечнішим за ту “хворобу”, яку вона мала усунути.
Нагадаємо, 2 квітня президент США оприлюднив із Трояндового саду Білого дому давно обіцяний широкий набір мит на імпорт у рамках програми “Америка понад усе”. Для усіх країн світу це передбачає мито в розмірі щонайменше 10% практично на всі товари, що надходять до Сполучених Штатів.
