У 59-й окремій штурмовій бригаді безпілотних систем ім. Якова Гандзюка розповіли історію про воїна на псевдо «Доктор».
«Позивний «Доктор» мені дали під час першого штурму. Побратими сказали, що я добре «полікував» ворожих солдатів. Я просто робив свою роботу. Або – ти, або – тебе. Обирати не виходить.
Той самий перший штурм дався важко. Не стільки психологічно, скільки фізично. Мені 39. Пацани біжать, горлають: «Давай швидше».
Нині я – піхотинець. Скажу, що в першій «ролі» було простіше. Можливо, тому, що здоров’я мав більше. В піхоті хоч і менше біганини, але ноги вже не ті», - розповідає військовий.
Воїн каже, що головне – втримати позицію і добре облаштувати укриття, аби ворог тебе не «засік».
«Доктор» також додав, що страх присутній у всіх. Важливо як людина з цим справляється. Ті, хто може впоратися, йдуть виконувати найскладніші завдання.
«Перебував на позиції 32 дні. Щодня одне і те ж саме – обстріли, прильоти. Починаєш втомлюватися. На восьмий день «накриває». Тоді треба вмикати додаткові ресурси організму. Змушувати себе працювати. Бо якщо не робитимеш цього – помреш.
За ці 32 дні не було жодного сну.
Якби був важкопораненим, то в полон би не здавався. Чудово знаю, що ворог не дотримується жодних правил війни», - розповідає військовослужбовець.
На війні чоловік уже два роки та чотири місяці.
«Не скажу, що було важко звикнути до армійського побуту. Людина адаптовується до всього. Головне, аби не було «каші» в голові. От цього я не допускаю.
Багато друзів тут не знайшов. З усіма рівні стосунки. І в цивільному житті не міг похвалитися широким колом спілкування.
У армії звик радіти дрібницям – ротації, наїстися від пуза.
Я з Харкова. Не розумію, чому росіяни вирішили, що в цьому прикордонному місті їх зустрічатимуть з квітами. Це один з головних прорахунків ворога.
Миру хочеться. Дуже. Але за однієї умови - ми повинні вийти з цієї війни переможцями. Відстояти свої права і показати Путіну від ліктя», - підкреслив військовий.
Вінниця.info, фото зі сторінки бригади
