Так як і 2023 року, коли великі надії в Україні покладалися на перемогу Дональда Туска і коаліції навколо його «Громадянської платформи», так і зараз — на перемогу мера Варшави Рафала Тшасковського, якого підтримував Туск. Він небезпідставно вважався більш ліберальним у своїй риториці щодо України. Не дивлячись на це, на офіційному рівні Україні треба зараз утриматися від коментарів і реакцій, які би свідчили про розчарування чи очікування якоїсь катастрофи в польсько-українських відносинах після перемоги Кароля Навроцького, очільника Інституту національної пам’яті, якого підтримала опозиційна «Право і справедливість» (ПіС).
Я проведу тут чітку аналогію з виборами у США в листопаді минулого року, які є дуже доречним прикладом. Навіть за демократів українсько-американські відносини виглядали не так, якими б Україна хотіла їх бачити щодо підтримки у боротьбі з Росією, членства в НАТО тощо. Тим не менше, Київ готувався як до перемоги Камали Гарріс, так і до другого президенства Дональда Трампа, достатньо прагматично й холоднокровно прораховуючи наперед, як діяти. Хоча стратегічно дії попередньої і чинної адміністрації США багато в чому є подібними. Тому, зі стратегічними партнерами у нас завжди має працювати, як і з Америкою, принцип двопартійної дипломатії і намагань заручитися однаковою підтримкою в обох таборах, які представляють політичні настрої в суспільстві.
Щодо Польщі цей досвід зараз дуже знадобиться. Тим паче, нам є на що спертися. У 2022 році ситуативно-політичний інтерес ПіСу щодо підтримки України співпав із потребами України. І до початку охолодження двосторонніх відносин у 2023 році, було майже півтора роки плідної співпраці. У нас є стратегічна мета — мати конструктивні, раціональні відносини як з одним політичним табором, так і з іншим, не виказуючи на офіційному рівні якихось преференцій жодному з них.
Наслідки для України: чого очікувати? Очевидно, що політика Польщі буде більш правою, консервативною, як це видно по певній радикалізації суспільних настроїв щодо запиту на чутливі рішення. До тригерних тем під час передвиборчої кампанії остаточно потрапила й закріпилася тема місця українців в Польщі, та українсько-польських відносин в цілому, яка стала більш різнобарвною, ніж була до цього. В цьому буде точно складніше. Навіть якщо градус антиукраїнської риторики з боку Навроцького і ПіСу буде меншим, це зовсім не означає, що цей градус зменшиться і на рівні суспільства.
У Польщі в принципі спрацював ефект підвищеного суспільного запиту на таку риторику, тому відкотити це назад на побутовому та політичному рівні буде практично неможливо. Тому нам точно варто очікувати антиукраїнської риторики в різних сенсах: від суто економічного до міжлюдського щодо місця українців в Польщі, та аж до стратегічного рівня — чи Україна може колись бути нашим близьким партнером, чи вона наш суперник.
Подальша підтримка з боку Польщі? Допоки не змінена урядова коаліція, а чинним прем’єром є Дональд Туск, президент за винятком вето на окремі законопроекти, матиме дуже поміркований вплив на стратегічні рішення щодо, наприклад, виділення грошової, фінансової чи збройної допомоги Україні. Тобто, автоматичного розвороту від нинішньої лінії підтримки України я би не очікувала.
Перший рік каденції Навроцького буде роком його політичного усталення як актора. Навіть перші пів року покажуть, чи він більше тяжітиме, щоб з кандидата від ПіСу перетворитися на самостійного політичного гравця, чи буде президентом ширшої команди ПіСу, зокрема, голови ПіС Ярослава Качинського, який задає тон всій партійній лінії. Це дуже важливо для українсько-польських відносин. На початку в політичній тусовці ПіСу Анджей Дуда теж сприймався як кандидат, який буде діяти в ключі партійної лінії. Натомість він був достатньо самостійним, міг ухвалювати рішення й провадити політику, яка далеко не завжди збігалася з поглядами інших представників ПіСу. Тому ключове зараз: чи зможе Навроцький сконсолідувати навколо себе невелике коло прибічників, яке дозволить йому з часом автономізуватися від політики ПіСу і Качинського; чи він гратиме роль представника цієї партії і буде, попри свою риторику, діяти в ключі ПіСу?
Класичний приклад — це ставлення до членства України в НАТО, яке в Польщі, зокрема в середовищі ПіСу, вважається аргументом більше на користь безпеки, ніж ескалації. Натомість у передвиборчій риториці була критика приєднання України до НАТО, бо це начебто ескалюватиме конфлікт з Росією, і Польща від цього постраждає. Все закінчилося демонстративним підписанням Навроцьким декларації лідера (націоналістичної і проросійської партії — ТСН.ua) «Конфедерації» Славоміра Менцена (який у першому турі президентських виборів посів третє місце — ТСН.ua). Документ містив вісім пунктів, серед яких згода, що майбутній президент Польщі не підпише «закон про ратифікацію вступу України до НАТО».
Чи будуть у Польщі дострокові парламентські? Зараз у Польщі немає сумнівів — це політична криза. Результат цих президентських виборів продемонстрував надзвичайну політичну поляризацію суспільства. Її наслідком буде намагання ПіСу отримати максимальні політичні дивіденди від перемоги Навроцького — сприяти розвалу урядової коаліції в парламенті, що призведе до дострокових парламентських виборів. Це, очевидно, буде зараз їхньою основною метою. На це розраховує і «Конфедерація.
Адже результат другого туру президентських виборів у Польщі у неділю, 1 червня, — це не просто результат самого Кароля Навроцького. Це й нижча, ніж очікувалося, суспільна оцінка політики та дій чинної урядової коаліції після півтора року перебування при владі. Відчуття, що політика влади не досягла того рівня підтримки серед людей, на які вона розраховувала, сприятиме загостренню політичної кризи, що цілком може закінчитися коаліційною кризою. Бо чинна коаліція прем’єра Туска складається з партій, які між собою постійно шукають компроміс, тоді як ПІС є більш консолідованою силою з однією партійною лінією.
То, чи застрягне Польща у протистоянні між президентським палацом і урядовою коаліцією, коли президент блокуватиме і ветуватиме рішення уряду? Це ключове питання, яке напряму впливатиме на українсько-польські відносини. Більш імовірно, мені здається, що Польща піде шляхом загострення аж до перевиборів. Для України це тривожний сигнал, бо антиукраїнська риторика плавно перекочує у позачергову парламентську кампанію. Тому цей сніжний ком просто по інерції буде збільшуватися і, як показала президентська кампанія, ця тема є дуже політично зручною, бо вона більше про пошук винних.
Наприклад, проблеми з безпекою та обороною можна перекинути на те, що начебто було надано забагато допомоги Україні, і Польща буде страждати від удару з боку Росії. Економічні, проблеми з інфляцією, робочими місцями, зарплатою можна перекинути на велику кількість українців в Польщі, які начебто забирають робочі місця у поляків. Тобто, це дуже зручна з політтехнологічної точки зору тема. І, якщо будуть дочасні парламентські вибори, ця антиукраїнська риторика просто переозброїться новими гаслами й піде далі, що сприятиме ще більшій поляризації польського суспільства і радикалізації українсько-польських відносин.
Що робити Україні? Тут я повернуся до того, про що зазначала на початку. Не треба демонізувати ПІС. Для Навроцького зустрічі з Зеленським зараз будуть токсичними. Тому я би спочатку радила активізувати спроби налагодження контактів на робочому рівні, на рівні функціонерів, на рівні неформальних зв’язків. Як Київ це робив і робить зі США. Мені здається, подібна дипломатія найближчого до президента Зеленського кола осіб із Навроцьким могла би спрацювати.
Проте, треба пам’ятати, що українсько-польські відносини перебувають в режимі взаємної напруги не через персонально Навроцького, а через зміну суспільного ставлення в Польщі до України. В цьому велику роль, звичайно, зіграла відповідна антиукраїнська політична риторика, яку роздмухували від 2023 року. Але соцопитування доводять, що сплеск симпатій до українців був у 2022 році, що очевидно, а потім це пішло на спад. Тому у 2023 році, після перемоги коаліції Туска, я радила не покладати забагато політичних надій, бо зараз польсько-українські відносини багато в чому диктуються запитом з боку польського суспільства.
Зокрема, з боку тієї Польщі, яку ми бачимо мало. Польщі в провінції, в селах, людей, які не мають вищої освіти. Є певний зріз, і результати голосування на цих президентських виборах якраз це і підтверджують. Цим суспільним запитом пояснюється, чому одразу після виборів наприкінці 2023 року — на початку 2024 року «Громадянська платформа» не могла собі дозволити публічних заяв на користь налагодження українсько-польських відносин. І налагодження теплого емоційного контакту, як це було між Варшавою і Києвом у 2022 році, з будь-яким польським президентом вже давно немає і не буде.
Урок останніх кількох років полягає також у тому, що безпека та оборонна співпраця — це ключові сфери, які не викликають великих суперечок ні з боку Варшави, ні з боку Києва. Побачимо, чи Польща за Навроцького буде такою ж радикальною, як і його риторика щодо членства України в НАТО під час передвиборчої кампанії. Разом із цим, у цій площині є ще одна тема, яка, як на мене, може покращити наші двосторонні відносини, — це спільне виробництво зброї.
У Польщі традиційно були і є претензії щодо тяжіння України до Франції і Німеччини. Однією з причин взаємного охолодження відносин між Варшавою і Києвом у 2023 році було те, що Варшава (а тоді при владі був ПіС) не бачила, як їй на той момент здавалося, потрібної пріоритетності для Польщі в українській зовнішній політиці. Основною претензією було те, що відносини з Польщею Україна вважає тактично вигідними, але щойно ситуація з війною стабілізується, у зовнішній політиці Київ повернеться до традиційного для себе орієнтування на Париж і на Берлін.
Власне, потепління у відносинах між Україною і канцлером ФРН Фрідріхом Мерцем саме так в Польщі і трактується. Щоправда, поляки тут випускають момент, що для двостороннього стратегічного співробітництва потрібні двоє. Тобто, не лише Україна повинна визначати для себе Польщу пріоритетним регіональним партнером. Але Польща зараз дуже чутливо реагує на те, що питання довгострокової співпраці Україна розробляє, наприклад, з Німеччиною, Францією чи Данією. Перша реакція була на Німеччину. Йдеться про спільне виробництво зброї — 5 млрд євро німецьких інвестицій у виробництво української зброї.
Але, такий самий підхід Україна може запропонувати й Польщі, щоб спільно ремонтувати й виробляти зброю, яка буде слугувати обороні й безпеці як України, так і Польщі в певний момент. Ця тема мені здається привабливою, бо один із наративів про зовнішньополітичні претензії Польщі до України — що за свою допомогу Україні жодного фідбеку у вигляді якихось надбань, преференцій для польського бізнесу, проєктів, контрактів тощо, Польща не отримує.
А ми в Києві розуміємо, що ця тема в принципі для всіх країн, які підтримують Україну, є однаковою. І Британія, і Франція, і США, і Німеччина — всі думають, а чи зможе їхня бізнес-еліта мати якийсь доступ чи преференції, наприклад, під час реконструкції України. Це питання в Польщі так само часто звучить. Але оскільки по реконструкції зараз великих проєктів в роботі немає, то таким привабливим проєктом є і буде спільне виробництво зброї, яке, мені здається, новому президенту Навроцькому Україна цілком могла би запропонувати як конструктивну пропозицію, яка вигідна і Києву, і Варшаві.
