Минулого тижня український політичний простір, небагатий на актуальні події (окрім хіба скандалів з корупцією в різних ешелонах нинішньої центральної й регіональних влад), повеселив історією з Івано-Франківська. Там депутати міської ради раптом так розпереживалися за демографічне майбутнє країни, що вирішили звернутися до президента й парламенту із закликом заборонити в Україні аборти.
Автор цієї ідеї – відомий у Франківську персонаж, «свободівець» Ярослав Дубас, який зі своєю ГО «Християнський рух за життя» час від часу влаштовує наскільки яскраві, настільки й безглузді перфоманси (на кшталт боротьби з фільмом жахів «Демонік», який, мовляв, пропагував сатанізм). Підтримала його ідею, звісно, фракція ВО «Свобода», яка має на рівні Івано-Франківська свою монокоаліцію.
Не залишився осторонь і міський голова Франківська Руслан Марцінків (також представник «Свободи»). Словом, націоналісти вирішили у класичному стилі влаштувати боротьбу з тим, із чим якщо й треба боротися, то зовсім не їхніми методами. Але коли кого це зупиняло – скажете ви. І матимете рацію. До того ж у Дубаса й компанії знайшлися очевидні союзники. Ідеться про поляків, у яких подібна заборона вже діє.
Власне кажучи, ініціатор звернення на польському досвіді й наголошував – звісна річ, акуратно зманіпулювавши. Бо, наприклад, про «позитивну динаміку» в сусідній країні він згадав (хоча кількість населення там фактично не змінюється з кінця 80-х років), а те, якою була реакція польських жінок і не тільки жінок на заборону – «забув» згадати.
А реакція була. І йдеться зараз не про Польщу, а про Івано-Франківськ. У місцевих пабліках народ висловлювався на адресу Дубаса, Марцінківа і «Свободи» більш ніж різко, іноді навіть нецензурно. А вишенькою на пляцку стала петиція, точніше, відразу дві петиції – перша вимагає відкликати звернення, друга пропонує зобов’язати всю Івано-Франківську міськраду пройти психіатричну експертизу. Перша вже зібрала необхідну кількість підписів, друга – у процесі, найімовірніше, також набере.
Одне слово, прикарпатські «свободівці» підняли бурю на рівному місці. І в цій історії насправді не так важливо, що спровокувало цю дубасівську ініціативу. Це могла бути неадекватність одного конкретного персонажа, яку підхопила правляча політсила, щоб попіаритися серед консервативної частини електорату. А могла бути й розіграна комбінація – аби відволікти увагу містян від справді актуальних проблем Івано-Франківська, яких вистачає, починаючи з досі недобудованого мосту, який нарешті покращив би транспортне сполучення центральної частини міста зі житловим масивом Пасічна. Чи про всяк випадок, бо раптом хвиля арештів і судів, яка довела до неприємного вироку іншого «свободівця», ексголову Тернопільської облради Михайла Головка (до речі, він з франківським мером був нардепом у Верховній Раді 8-го скликання), дістанеться і столиці Прикарпаття. Тож варто було превентивно заробити підтримку для того, щоб було чим відбілювати репутацію.
Та все це – проблеми локального масштабу, одного, далеко не найбільшого навіть на Заході України міста. А от якщо ідея дійде до загальноукраїнського рівня і там буде підхоплена центральною владою (у якої теж проблем вистачає, один «міністр з власного повернення» Чернишов та його корупційна справа чого вартують), то можемо отримати справді неприємну історію.
Бо Ярослав Дубас, використавши польський приклад заборони, чомусь забув згадати, чим обернулося те рішення Варшави. А обернулося воно серйозними проблемами, аж до смертей жінок із завмерлими плодами – бо ніхто з лікарів не хотів брати на себе статтю Кримінального кодексу. І будь-який притомний політик, порушуючи цю тему, передусім поцікавився б саме негативними наслідками, до того ж, у такій близькій Україні (й особливо Галичині) країні, як Польща.
До речі, про Польщу. В Івано-Франківську, як розповідають місцеві, час від часу на порядку денному з’являється одна й та сама ідея – повторного перейменування міста. Тобто повернення йому історичної назви Станиславів / Станіславів / Станіслав. За цією ідеєю стоїть ледь відчутна, та все ж наявна ностальгія (будемо говорити чесно, віртуальна, бо реальних свідків майже не лишилося з природних причин) за «бабцею-Австрією» чи старими добрими польськими часами. Це відчуття так чи інакше переживає населення, мабуть, кожного галицького міста, але в Івано-Франківська воно накладається на конкретну історію з перейменуванням – і тому помітніше.
Звісно, польські часи – Другої Речі Посполитої, 1919-1939 роки – при всіх колоніальних мінусах були значно кращими за радянську епоху. Хоча б тому, що про таке явище, як Голодомор, мешканці Станиславова дізнавалися з преси та ще розповідей тих громадян підсовєцької України, які змогли переплисти Збруч і врятуватися на Галичині. Але івано-франківська «Свобода», свідомо чи ні експлуатуючи польську тему, висмикнула з досвіду сусідньої держави чи не найнегативніший зразок. Бо чомусь про ті реальні реформи, які дозволили полякам (нехай і з допомогою Євросоюзу) побудувати сучасну країну з економікою, яка за обсягом ВВП уже випередила Швецію, наздоганяє Швейцарію й готується наблизитися до Нідерландів – «свободівці» з Івано-Франківська не згадали.
Хоча, звісно, стати схожими на Польщу, заборонивши аборти, значно простіше, ніж довго і тяжко працювати на відновлення країни.
