У прифронтових шпиталях лікарям доводиться мати справу із важкими пораненнями, ампутаціями та ускладненнями, які, згідно зі статистичними даними, часто виникають через помилки у використанні тактмеду.
Тож тактмед важливий, але для того, щоб поставити бійця на ноги, наявність адаптивного одягу не менш важлива за гарне лікування. Пошитий за спеціальними стандартами, на липучках, він надає зручний доступ до поранень, полегшуючи життя і лікарям, і медичному персоналу, і самим військовим.
Тетяна Бондар працює з адаптивним одягом, який отримує від фонду Nova Ukraine із початку повномасштабного вторгнення. За фахом лікар, вона з 2014 року є волонтером у лікарні Мечникова міста Дніпро.
Потреба в адаптивному одязі існувала й раніше, каже пані Тетяна, але до 2022 року його виготовлення не було масовим. «Ми з дівчатами навіть самі пороли футболки і в потрібних місцях вставляли шнурівку чи липучку», – розповідає волонтер.
«Звичайні лікарні відрізняються від військових шпиталів, – пояснює Тетяна Бондар. – Там одяг для хворих приносять родичі з дому. А до нас поранених привозять із фронту. Часто – в повністю зіпсованому одязі, який розрізають і викидають». Цивільний одяг працює навіть як елемент психотерапії, розповідає лікар.
Після широкомасштабного вторгнення пацієнтів із важкими пораненнями значно побільшало. Волонтерські ініціативи покривають лише 5-10% усіх потреб в адаптивному одязі для них. Із більшістю запитів уже четвертий рік поспіль справляється Фонд Nova Ukraine. На швейному виробництві Cut-cut у Чернівцях такий одяг відшивають із перших днів війни. Тут виготовили більше 100 тисяч одиниць адаптивного одягу та термобілизни, а щомісяця шиють від 2 до 6 тисяч одиниць.
Лікарі люблять цей одяг ще й тому, що за допомогою липучок він розкривається з обох сторін і часто поранений може справлятися з ним самотужки. Це суттєве полегшення для санітарок і дозволяє в умовах високої завантаженості лікарень більш ефективно та якісно надавати допомогу кожному пораненому захиснику.
Природно, що найбільш гостро адаптивного одягу потребують лікарні у прифронтових містах. Використовують його і в стабілізаційних пунктах, розташованих прямо на фронті. У тилові госпіталі хлопці їдуть так само в цьому одязі, оскільки інший на поранення просто не підходить, тож потреби в адаптивному одязі залишаються великими.
Але окремих волонтерських чи фондових можливостей недостатньо, аби повністю закривати усі запити лікарень, госпіталів, реабілітаційних центрів в адаптивному одязі. Тому очікування конкретні: оперативність та мобільність у прийнятті рішень відповідними державними структурами для глобального вирішення проблеми.
