Синдром Аспергера – це розлад, який належить до аутистичного спектра і може впливати на інтеграцію людини в суспільство, її комунікацію та стосунки з іншими.
Останнім часом згадки про синдром з’являються в інформаційному просторі, а публічні люди, політики, бізнесмени (до прикладу Ілон Маск) відкрито обговорюють, що мають такий розлад. Попри труднощі в спілкуванні, вони будують сім’ї, кар’єру та ефективно взаємодіють з суспільством.
Виникають дискусії: як проявляється синдром Аспергера та чи справді він впливає на комунікацію, соціальну взаємодію та інтереси?
Водночас медичного діагнозу "синдром Аспергера" більше не існує, в міжнародних класифікаціях його відносять до розладів аутистичного спектра (РАС) 1-го рівня важкості. Проте сьогодні цю назву і досі іноді вживають в побутовому спілкуванні.
Щоб розібратися в особливостях синдрому Аспергера, як він впливає на стосунки й комунікацію та чи існує такий діагноз взагалі, "УП. Життя" допомогли експертки:
Раніше термін "синдром Аспергера" використовувався у міжнародній класифікації, його ще називали "високофункціональним аутизмом". Зараз він належить до розладів аутистичного спектра (РАС).
РАС – це група нейророзвиткових станів, які характеризуються ранньою появою порушень комунікації та соціальної взаємодії, а також повторюваною поведінкою та інтересами.
Залежно від рівня порушень та рівня підтримки, якої потребує людина, РАС поділяють на 3 рівні важкості:
● Рівень 1 "Потребує підтримки" (легкий рівень) – люди можуть спілкуватися і взаємодіяти самостійно, але їм складно встановлювати та підтримувати соціальні контакти.
● Рівень 2 "Потребує значної підтримки" (середній рівень) – потрібна допомога в соціальному функціонуванні та адаптації, а також виконанні щоденних завдань. Мова або невербальне спілкування можуть бути обмеженими.
● Рівень 3 "Потребує суттєвої підтримки" (важкий рівень) – такі люди мають значні труднощі у повсякденному функціонуванні, спілкуванні, самообслуговуванні та потребують постійної сторонньої допомоги.
У 2013 році синдром Аспергера було внесено до категорії розладів аутистичного спектра (РАС) 1-го рівня важкості, зауважує психіатриня Діана Пилипів.
Щоб розуміти, як класифікується діагноз синдром Аспергера та чому зараз цей розлад називається по-іншому – потрібно виділити, що існують різні класифікації захворювань.
Лікарка Катерина Крутікова зазначила: раніше такі стани як дитячий, атиповий аутизм чи синдром Аспергера класифікували як окремі захворювання. У DSM-5 (американській класифікації психічних розладів, якою нині користуються психіатри та психологи) немає такого розподілу, а всі ці категорії об'єднані в єдину – "розлади аутистичного спектра".
РАС 1 рівня, той же синдром Аспергера, відрізняється від важчих проявів розладів рівнем вираженості порушення функціонування.
Експертка наголошує: РАС – це не хвороба, а особливий спосіб функціонування мозку, який є вродженим і зберігається протягом усього життя.
Люди з РАС можуть мати труднощі у спілкуванні, обробці сенсорної інформації та соціальній взаємодії, але водночас вони здатні проявляти високий рівень уваги до деталей, логічне мислення та глибоку зосередженість на певних інтересах.
За даними Центрів із контролю та профілактики захворювань США (CDC), поширеність розладів аутистичного спектра у Штатах оцінюється як 11 випадків на 1000 осіб.
Прояви синдрому Аспергера можуть бути дуже різними та варіюватися від людини до людини з РАС.
Деякі люди мають обмежене мовлення та можуть рідко використовувати його для спілкування.
Також можуть виникати труднощі у взаємодії з іншими людьми та розумінні контексту.
Так само і з зоровим контактом у людей з РАС: хтось його матиме, у когось він буде періодичний, а в іншого – взагалі відсутній.
Йдеться про значну зацікавленість різноманітними "нішевими" хобі, яка певним чином навіть заважає займатися іншими справами. При цьому людина може занадто багато часу приділяти своєму інтересу (до прикладу, комп’ютерним іграм, автомобілям, космосу, конкретним книгам тощо) і навіть ставитися до нього "фанатично".
Таке хобі стає основним фокусом уваги, а інші справи (навчання, побут, спілкування) можуть здаватися менш важливими або навіть ігноруватися.
Люди з РАС часто захоплюються колекціонуванням та впорядкуванням речей (наприклад, марок, монет, камінців, іграшок тощо).
До такої ж поведінки відноситься інтенсивне глибоке вивчення певних речей, які для дитячого віку не характерні.
Це проявляється однотипністю дій, негнучкістю, строгим дотриманням порядку, ритуалами та труднощами до змін.
Наприклад, якщо щось змінюється в розпорядку дня, такі люди можуть сильно засмутитися або роздратуватися.
Дитині складно змінити одяг, наприклад, коли змінюється сезон, тому що вона звикає до одного і відчуває його безпечним.
Така негнучкість допомагає дитині чи дорослому відчувати контроль та знижує тривожність у непередбачуваному середовищі.
Люди з цим проявом можуть бути дуже чутливими або навпаки нечутливими до різних подразників, як-от холод, тепло, тканини, запахи, світло, звук чи смаки.
Наприклад, їм може дуже не подобатися дотик до певної тканини або вони не помічають, що їм холодно чи жарко. Водночас може виникати висока чутливість в шумних місцях, яка не обов’язково проявляється страхом, а навпаки – гіперзбудженістю.
Симптоми розладів аутистичного спектра з’являються ще з раннього віку – приблизно від 12 до 18 місяців. Але інколи вони стають помітними лише тоді, коли збільшується потреба у спілкуванні. Тоді комунікативні можливості дитини залишаються на попередньому рівні, а складність у спілкуванні зростає.
Зазвичай синдром Аспергера стає помітним у дошкільному чи ранньому шкільному віці (3-5 років).
Проте ці симптоми не завжди помітні. Лікарка додає: інколи батьки звертають увагу на прояви РАС після якоїсь події. Хтось скаже, що вони з’явилися після перенесеної хвороби, а хтось – після вакцини тощо. Але насправді дитина народжується вже з порушеннями нейророзвитку і перенесені захворювання чи вакцинація ніяк на це не впливають.
Діагностику часто затримує те, що люди з цим розладом можуть частково приховувати соціальні труднощі, адже їхній інтелект зазвичай середній або високий і допомагає маскувати брак навичок у спілкуванні.
З часом підтримувати таке "маскування" стає дедалі важче, особливо коли соціальне середовище ускладнюється. Через негнучку поведінку та труднощі з пристосуванням до змін (наприклад, нових стосунків чи роботи) у людини зростає ризик тривоги та депресії в майбутньому.
Причини розладів аутистичного спектра є складними та багатофакторними. Вони можуть бути пов'язаними як з генетичними особливостями, так і з впливом навколишнього середовища.
Водночас деякі фактори ризику розвитку РАС науковці пов’язують з такими станами у матері під час вагітності:
За даними вчених, підвищений ризик розвитку РАС у дітей значно пов’язаний зі старшим віком батьків. Проте необхідні подальші дослідження, щоб детальніше зрозуміти механізми, які відповідають за вплив віку батьків на ризик розвитку РАС у дітей.
У цих розладів також виявлено високу спадковість – існують сотні генів, що пов’язані з можливим розвитком.
За словами експертки, інколи на консультацію приходять сім’ї, де у когось з батьків є синдром Аспергера – тоді розлад з великою ймовірністю буде й у дітей.
Водночас факторами ризику можуть інші синдроми та вроджені метаболічні порушення у самої дитини.
Нараз проводиться значна кількість досліджень для визначення впливу факторів навколишнього середовища на матір протягом вагітності та розвиток нервової системи дитини.
А от застаріла теорія про "холодну маму", яка помилково пояснювала виникнення аутизму емоційною відстороненістю матері, була остаточно відкинута.
Людям з синдромом Аспергера буває складно побудувати дружні чи романтичні стосунки.
Коли йдеться про РАС 1 рівня або ж синдром Аспергера – у таких людей можуть виникати певні труднощі:
Часто також може знадобитися більше часу для того, щоб зрозуміти та обробити інформацію або дати відповідь.
Якщо говорити про дітей, то дружба дуже важлива для них, адже допомагає розвивати соціальні навички: гнучкість у спілкуванні, розуміння емоцій, емпатію та турботу про інших. Діти з синдромом Аспергера мають труднощі з цими здібностями, тому їм важко заводити друзів. Проте дослідження показують, що такі діти хочуть спілкуватися, замислюються над своєю самотністю і вже з раннього віку усвідомлюють ці почуття.
Може бути таке, що дитина хоче комунікувати, але не вміє будувати дружні стосунки, не розуміє жартів, сарказму та ображається.
Складнощі можуть виникати, до прикладу, з грою в лікаря чи вчителя, грою з ляльками, побудовою будиночків для них, придумуванням родини тощо.
При появі ознак синдрому Аспергера варто звернутися до лікаря-психіатра, а до 18 років – до дитячого лікаря-психіатра.
Психіатрині зазначають: синдром Аспергера (як і інші РАС будь-якої складності) не "лікується" в сенсі усунення стану. Але можна суттєво покращити адаптацію, якість життя та знизити супутні труднощі людини.
Всі втручання застосовуються лише за призначенням лікаря-психіатра.
Психіатр може скоригувати супутні симптоми та розлади, а от специфічних медикаментів саме для лікування РАС не існує.
Варто остерігатися спеціалістів, які обіцяють, що можуть повністю "вилікувати" РАС.
Також експертка наводить приклади інших сумнівних методів лікування, які не лише не допоможуть з корекцією розладів аутистичного спектра, а й можуть зашкодити:
Специфічних рекомендацій з харчування для людей з РАС немає.
Таке може трапитися коли людина з РАС їсть лише одні й ті ж 2-3 страви, або категорично не їсть певний вид їжі. До прикладу, деякі люди з РАС уникають овочів та фруктів через нестабільність смаку, консистенцію, текстуру, колір тощо.
При синдромі Аспергера або РАС застосовують комплексну програму підтримки, до якої належать:
Це цілеспрямовані дії, методи або програми, спрямовані на зміну певних форм поведінки людини.
Тобто це різні способи допомогти людині змінити свою поведінку.
До прикладу, якщо якась поведінка дитини корисна – її підкріплюють (хвалять, дають нагороду), а якщо небажана – намагаються поступово замінити на іншу.
Людині та її родині пояснюють особливості стану, щоб легше було спілкуватися, уникати помилок і помічати, що викликає стрес чи перевантаження.
Батьки та родини дітей із синдромом Аспергера стикаються з численними викликами, серед яких – почуття роздратування, соціальна ізоляція, конфлікти у стосунках та фінансові труднощі.
Водночас участь батьків і всієї родини відіграє ключову роль у веденні синдрому Аспергера. Навчання взаємодії батьків з дітьми може здійснюватися навіть у домашніх умовах. Вони допомагають батькам отримати навички й ресурси для ефективної підтримки своєї дитини.
Цей метод використовують для зменшення сенсорного перевантаження у людей з синдромом Аспергера.
Сенсорні кімнати, навушники з шумопоглинанням і регульоване освітлення допомагають контролювати подразники, щоб людина могла розслабитися, зосередитися або легше спілкуватися без стресу.
Також необхідним є навчання саморегуляції – це методи, які допомагають людині спокійно контролювати свої емоції та реакції.
Якщо не звертати уваги на синдром Аспергера, можливі ризики розвитку вторинних психічних розладів чи соціальних труднощів. Яскраво такі приклади проявлятимуться, коли особливості людини не були враховані в навчанні, роботі та взаємостосунках:
Через постійне відчуття непередбачуваності у соціальних ситуаціях можуть розвинутися соціальна тривога, генералізований тривожний розлад чи тривожність.
Як наслідок ізоляції, булінгу, неприйняття, обсесії та компульсії можуть виникати депресія та посттравматичний стресовий розлад.
А через необхідність маскування виникають хронічний стрес, виснаження та вигорання.
Відсутність лікування синдрому Аспергера може призвести до соціальної ізоляції, втрати підтримки, труднощів у працевлаштуванні та відносинах на роботі. Навіть з врахуванням високої кваліфікованості, такі люди можуть мати проблеми з проходженням співбесід чи командною роботою.
Можливі появи конфліктів у стосунках чи сім’ї, неотримання освіти через брак пристосованості навчальних закладів і як наслідок – зниження конкурентоспроможності у робочому середовищі.
