— Воздвиження входить до 12 великих свят, а в народі має назву Здвиження або Здвиги, — розповідає Олена Громова, етнографиня, завідувачка наукового відділу виставкової роботи Національного музею народної архітектури та побуту України (Пирогів). — Встановлено свято в пам’ять про знайдений в IV столітті хрест, на якому розіп'яли Ісуса Христа. Хрест встановили на Голгофі, потім на місці знахідки спорудили храм Христового Воскресіння. За переказами, біля хреста багато людей зцілялося, а потім і приймало християнство.
В 614 році (в період війни Візантії та Персії), коли перси розграбували Єрусалим, викрали й Хрест Господній. В 628 році імператор Іраклій розбив персів, і християнську святиню повернули в Єрусалим. За легендами, Хрест Господній продовжували ділити, але у 1187 році частина з Єрусалима загубилась після поразки хрестоносців від мусульман. Хрест закопали й не знайшли. Частину Хреста з Константинополя (туди реліквію й чотири гвіздки привезла цариця Єлена) викрали хрестоносці у 1204 році. Маленькі частинки Хреста зберігаються в різних храмах Європи.
Дата свята завжди незмінна і припадає на середину першого осіннього місяця, як було ще в давнину. Саме в цей період у наших пращурів завершувалися польові роботи, а на Воздвиження їх ставили на паузу: не можна було важко працювати, особливо пиляти дошки, рубати дрова тощо, поратися в полі, організовувати забави. Люди обов’язково ходили до церкви помолитися.
«Воздвиження» означає «піднесення», тобто проходив обряд почитання та прославляння Хреста Господнього. Люди вшановують велику святиню, бо на ній кров Спасителя, який постраждав за нас. На Буковині традиційно хрест виносили на середину церкви й прикрашали квітами, а віряни співали «Хресту твоєму поклоняємось, Владико». Рослини на хресті вважалися цілющими. В цей день хрест і хресне знамення набувають надзвичайної сили в боротьбі зі злими силами, вважали в народі. Хрести були певного роду захистом: носили на шиї, вирізали та малювали на хатах, брамах, криницях, навіть на дитячих колисках. Дерев’яний хрестик клали в домовину, щоб оберігав душу покійника.
Люди вірили в силу молитви до «Чесного Хреста», в її допоміжну дію, бо в біді стане в пригоді й хворобу відведе: «Хрест попереду, і я за ним, а сила Господа всесильна». Вважалося, що треба прочитати молитву 12 разів, щоб поборола злі сили.
Воздвиження називали Здвиженням, Здвиг, тому що наші пращури непохитно вірили, що земля в цей період наче здвигається, закривається, а в природі вже не за горами й перші приморозки. Тому приказували: «Кожух зі свитою здвинулись, і кучма надвинулась», «На Здвиження земля ближче до зими движеться», «Свиту на Здвиження скидай, а кожух одівай».
Воздвиження нагадувало про Христову жертву і смерть на хресті, тож в цей день традиційно церквою вводився піст в пам’ять про страждання і смерть Ісуса. У доброї господині з’являлись пісні страви: вареники з картоплею, супи, каші, овочі та фрукти, пиріжки з капустою, яку вже починали рубати на городах. За повір'ям, тому, хто поститься у це свято, молиться і покаявся, прощаються гріхи.
Господарі намагались до Здвиження зібрати весь врожай (завершити роботи, які не вдалось закінчити до Другої Пречистої) в полі, саду та на городі, заготовити картоплю, а ще посадити молоді дерева або кущі. Цей день був останнім для заготівлі горіхів та яблук. Серед селян ходило прислів’я: «Хто не обсіявся до Чесного Хреста, той не варт собачого хвоста».
На свято молодь обдаровувала один одного горіхами, які до цього дня не можна було їсти, тому що всередині плоду є перемичка у вигляді хрестика. І хто порушував заборону, той «диявола припросить до себе» (до речі, всі чаклуни та ворожки свої магічні палички роблять з горіхової деревини). Якщо дуже хотілось осіннього плоду, то треба було спочатку імітувати хрест, кинувши горіхи на чотири сторони світу. Вважалось, що цей ритуал також захистить від гадюк. Адже люди були переконані, що саме на Здвиження в лісах повно плазунів, які переміщуються в пошуках нір для зимівлі: від холодів вони ховались в ямах.
На Воздвиження діяли ще деякі заборони. Не влаштовували ігри та розваги, не прийнято було починати якусь важливу справу, бо успіху не буде. Хатня робота, як і праці в полі чи саду, не віталась. Вважалось, що в цей день гади агресивні, тому селяни утримувались від прогулянок по лісу, аби випадково не потрапити в яму зі зміями. Категорично заборонялось дітям бігати до лісу (для цього їм розповідали різні страшилки та легенди). Не варто лаятися, сваритися, ображати інших, злословити, давати гроші в борг. Діяла в цей день заборона на вживання м'яса, риби, молочних продуктів і яєць.
Але можна було ярмаркувати: в багатьох регіонах широко організовували ярмарки, на яких продавали й купували все потрібне в господарстві. А дівчата могли плести вінки з пізніх трав (щоб не боліла голова), оздоблювати квітами хрест, який хлопці встановлювали в центрі села. На Гуцульщині, коли будівельники зводили хату, на даху встановлювали хрест — як захист від негараздів і щоб будівля була міцною.
З давніх часів люди помітили, що наші ліси першою з птахів покидає зозуля і вважали її «хазяйкою золотого ключа від теплих країв». У вересні масово готуються до вирію птахи, і завжди діти махали їм вслід, промовляючи: «Скоріше повертайтесь, нас не забувайте, будемо ми чекати, щоднини визирати і за небом спостерігати». А хто на Здвиження бачив в небі пташиний ключ, обов’язково загадував бажання. Люди спостерігали за поведінкою пернатих і робити погодні прогнози. Якщо журавлі відлітають до кінця місяця, то на Покрову (1 жовтня) вдарять вже морози, а як ще залишаться деякий час, то раніше листопада зима не прийде.
Прикмети. Як до Здвиження не зникають мухи, то осінь буде затяжною і сніг ляже пізно. Якщо закінчилось бабине літо, то потепління вже не буде до весни. Різко похолодає — до ранньої весни, а заморозки ранком обіцяють скору зиму. Як буде ясна та тепла погода, то холоди ще прийдуть нескоро, а повіяв північний вітер — наступне літо буде спекотним, західний — до поганої літньої погоди. Якщо не видно вже перелітного птаха, то з зимою прийдуть тріскучі морози.
У тексті використані матеріали з польових зошитів Олени Громової, зібрані у відрядженнях за період 2000−2020 роки
