День Віри, Надії та Любові та їх матері Софії до 2023 року відмічали в кінці вересня, тепер же дата змістилася на 17 вересня, що пов’язано з переходом ПЦУ на новоюліанський календар.

- Здавна день пам’яті чотирьох святих Віри, Надії, Любові та Софії селяни називали «Вселенські бабині іменини», бо ці імена були дуже розповсюдженими, — розповідає Олена Громова, етнографиня, завідувачка наукового відділу виставкової роботи Національного музею народної архітектури та побуту України (Пирогів). — Тож відмічали майже всім селом.

Як свідчить легенда, Софія була вдовою, жила в I ст., мешкала в Римі, а родом з Мілана. Сама християнка і дочок виховувала в цих же традиціях. Навіть імена дочкам — Вірі, Надії та Любові — мати дала на честь головних християнських чеснот. Ця четвірка постраждала за віру. Римський імператор Адріан змушував юних римлянок прийняти язичництво, але після тортур сестер (Вірі, було 12 років, Надії — 10, а Любові — 9) стратили. Мати поховала тіла дочок за християнськими звичаями, а через три дні на їхній могилі і сама почила. А в календарі з’явилась пам’ятна дата на честь мучениць, яких за силу віри причислили до лику святих. Свідчення про відзначення дня Віри, Надії, Любові та Софії з’явились у VII столітті.

В пам’ять про четвірку мучениць віряни відправляли службу Божу, особливо молилися жінки — за сімейні гаразди, позбавлення безпліддя. Жінки брали три свічки — на честь Віри, Надії і Любові, а одну несли додому, щоб іще помолитися про сім'ю і всю родину. Побутував звичай зранку поплакати — тоді того, за ким тужать, нещастя обійдуть стороною.

Напередодні свята пекли коровай (або пиріг) і прикрашали його свічкою, принесеною з церкви. Випічку ділили на все сімейство, а шматочки (намагалися жодного не втратити) вручали з побажаннями щастя, достатку, спокою і гармонії в домі.

Щедрого застілля не влаштовували, бо у цього дня був сумний відтінок. Намагалися не сваритися, сперечатися, лихословити, не прибирали в хаті, не затівали прання, відкладали рукоділля, домашні турботи, зокрема приготування їжі (у давні часи домашні клопоти лягали в цей час на плечі чоловіків). Не проводили в цей день заручини, вінчання, але дозволялося обговорити термін весілля.

З багаторічних спостережень за погодними умовами люди примітили, що з середини вересня приходило похолодання, а в день пам’яті чотирьох святих майже завжди дощить, а після цього можливі й заморозки.

Прикмети осені зароджувались в далекі часи, тож наші пращури знали: якщо журавлі покинули свої місця, то на Покрову слід очікувати і приморозків. Клімат, звісно, міняється, але досі досвідчені городники намагаються після свята прибрати залишки помідорів і огірків з грядок аби вберегти від приморозків.

Якщо почути грім у свято, то це на теплу осінь, а дощ у цей день віщує ранню весну.

Як на свято видастся похмурий ранок, то наступні дні будуть теплими, погожий день — до холодної зими, а дощ вказує на сніжну зиму.

Завжди в день чотирьох святих вітали іменинниць — жінок і дівчат з іменами Віра, Надія, Любов і Софія, адресували їм теплі поздоровлення, вітали з днем Ангела. Тож нехай свято Віри, Надії та Любові наповнює серця всеосяжною радістю та спокоєм, три великі цінності будуть з нами: віра вселяє силу і впевненість, надія освітлює шлях, а любов перетворює життя у найцінніший скарб.

Нагадаємо, що 1 жовтня відзначатиметься свято Покрови Пресвятої Богородиці — одне з найулюбленіших в Україні.