23 червня своє 53-річчя відзначає легендарний французький футболіст та тренер Зінедін Зідан. ZAXID.NET пропонує декілька цікавих фактів із життя фахівця, який тричі визнавався найкращим гравцем світу, отримав «Золотий м’яч», бив у фіналі збірну Бразилії й не менш легендарного Марко Матерацці, вигравав Лігу чемпіонів у статусі гравця і тренера, а також залишив свій слід у кінематографі.
Зінедін Язід (ім'я перекладається як «краса віри) народився 1972 року у робітничій сім’ї емігрантів з Алжиру: батько приїхав до Франції в 1953-му в пошуку роботи. Він був п’ятою дитиною в сім'ї – до нього на світ з'явилися сестра Ліла та три брати – Джамель, Фарід і Нордін. Цікаво, що батьки майбутнього футболіста – Смаїл та Маліка – були двоюрідними братом та сестрою.
У дитинстві Зінедін захоплювався дзюдо і навіть став володарем зеленого поясу, однак любов до футболу переважила. Першим клубом Зідана був аматорський клуб кварталу Ла-Кастеллан «Фореста» (1981). Вже у 10-річному віці він опинився у складі дитячої команди «Сен-Анрі». Через півтора року став грати за інший клуб із Ла-Кастеллан – «Сетем-ле-Валлон». Саме з цієї команди Зінедіна запросили до тренувального табору одного зі спортивних регіональних центрів країни, який перебував під егідою футбольної федерації. Тут Зідана помітив скаут французької команди «Кан» Жан Варро і провів переговори з батьками, щоб підліток почав займатися в юнацькому складі колективу.
Так у чотирнадцять років Зінедін підписав свій перший контракт і переїхав до курортного міста Канни. Якщо з футболом все було гаразд, то із загальною освітою справи не клеїлися – вчитися Зідан не прагнув. Натомість вражав тренерів своїм інтелектом на полі, а також технікою володіння м’ячем і не по роках розвиненою фізикою.
За головну команду «Кан» Зідан дебютував 18 травня 1989-го у віці 16-ти років. Сталося це у передостанньому турі чемпіонату Франції проти «Нанта». Перший гол у вищому дивізіоні він забив 10 лютого 1991 року тому ж «Нанту», витончено перекинувши сферу через воротаря, що вийшов з воріт.
У 19 років Зінедін дав згоду на перехід у «Бордо». Вже в першому сезоні він забив 10 голів, ставши найкращим бомбардиром команди, і допоміг їй пробитися в Кубок УЄФА. У 1996 році разом з «Бордо» вийшов у фінал вищезгаданого єврокубка, де французи програли мюнхенській «Баварії» (1:3). Саме у статусі гравця «Бордо» Зідан вперше отримав виклик до національної збірної Франції – раніше він успішно виступав за U-17, U-18 та U-21.
Його гра у єврокубках привернула увагу багатьох топ-команд, найкмітливішою з яких виявився туринський «Ювентус» – за 3,5 млн євро «Стара синьйора» підписала перспективного француза (1996-2001). В Італії талант Зінедіна розкрився по-справжньому.
З ним «Ювентус» двічі виграв Серію А (1996/97, 1997/98), ставав володарем Суперкубка УЄФА (1996) та Міжконтинентального кубка (1996), брав Кубок Інтертото (1999) та двічі виходив у фінал Ліги чемпіонів (1996/97, 1997/98). Також Зінедін отримав «Золотий м'яч» як найкращий футболіст Європи (1998) і був названий найкращим гравцем світу (1998).
У липні 2001 року за рекордну на той час суму (77,5 млн євро) Зідан перейшов у мадридський «Реал», де грав до завершення кар’єри (2006). Разом із клубом став чемпіоном Іспанії (2002/03), здобув Суперкубок Іспанії (2001), нарешті виграв Лігу чемпіонів (2002), Суперкубок УЄФА (2002) та Міжконтинентальний кубок (2002).
У 2000-му та 2003-му роках він знову був визнаний ФІФА найкращим гравцем світу, а у 2004-му став найкращим футболістом світу за 50 років (за версією УЄФА).
Влітку 1994-го відбувся перший вихід Зідана у складі збірної Франції. Це сталося під час товариського матчу з Чехією. До кінця зустрічі чехи впевнено лідирували з рахунком 2:0, але Зінедін, вийшовши на поле за рішенням тренера Еме Жаке, на 80-й та 82-й хвилинах відправив у ворота суперників по м'ячу, тим самим зрівнявши рахунок.
Пізніше Зізу як хавбек і капітан виступав за збірну Франції на трьох чемпіонатах світу (1998, 2002 і 2006) і трьох чемпіонатах Європи (1996, 2000 і 2004). Мундіаль 1998 року, переможний для Франції, звів Зідана в ранг національного героя – «трикольорові» розбили Бразилію з рахунком 3:0, а сам Зізу забив два голи. Після невдач збірної Франції на чемпіонатах світу (2002) та Європи (2004) залишив збірну Франції.
У серпні 2005 року повернувся до команди на прохання тренера Раймона Доменека. На чемпіонаті світу 2006 збірна за капітанства Зідана дісталася фіналу, зокрема, перегравши у чвертьфіналі Бразилію. У вирішальній дуелі Франція у серії пенальті поступилася Італії. У додатковий час стався скандальний момент, який увійшов в історію світового футболу: Зідан піддався на провокацію Марко Матерацці (італієць образив сестру Зізу) і головою вдарив останнього у груди, після чого одразу отримав червону картку.
Через 10 років Матерацці публічно перепросив за свій вчинок. Резонансний удар француза зафіксував у 2012 році алжирський скульптор Адель Абдессемед – 5-метровий бронзовий монумент було встановлено у столиці Катару Досі. Однак вже у 2013 році «Удар головою» прибрали, оскільки за заявами місцевих активістів зображення людей суперечить нормам ісламу.
Фінальний матч ЧС-2006 був останнім у кар’єрі Зідана як гравця. Після цього він грав лише у благодійних матчах. Загалом за національну команду Зінедін провів 108 матчів, в яких забив 31 гол.
У 2009-му Зінедін був призначений радником президента «Реала» Флорентіно Переса, а в 2013-му вирішив розпочати тренерську кар’єру. Спочатку він працював асистентом Карло Анчелотті (клуб виграв Кубок короля та Лігу чемпіонів), в 2014-му здобув диплом менеджера у Центрі права та економіки спорту в м. Ліможі (Франція). З 2014-го по 2016-й працював тренером молодіжної команди «Реал-Кастілья».
4 січня 2016 році Зідан був призначений головним тренером «Реала». Разом з командою він двічі ставав чемпіоном Іспанії (2016/17, 2019/20), двічі вигравав Суперкубок УЄФА (2017, 2019/20), тричі тріумфував у Лізі чемпіонів (2015/16, 2016/17, 2017/18), двічі ставав переможцем Суперкубка УЄФА (2016, 2017) та Клубного чемпіонату світу (2016, 2017). У 2017-му був визнаний найкращим тренером року (за версією ФІФА), а 2017-го і 2018-го – за версією Міжнародної федерації футбольної історії та статистики.
У травні 2018 року Зідан залишив посаду головного тренера, але на прохання президента клубу у березні 2019-го повернувся в «Реал», де працював до травня 2021-го. Згодом француз відхилив низку пропозицій від топ-клубів і збірної Алжиру і поки перебуває у творчій відпустці.
Зідан декілька разів бував в Україні, грав проти українських клубів і збірної. Зокрема у 1992 році у складі збірної Франції розписав у Києві безгольову нічию з Україною (0:0). У березні 1998 року його «Ювентус» здолав «Динамо» (4:1), а в 2004 році він вже разом з «Реалом» розійшовся миром киянами (2:2).
Перед чемпіонатом Європи 2012 року Зідан брав участь у жеребкуванні фінальної частини Євро у Києві. А в травні 2018 року разом з «Реалом» виграв третій поспіль у його кар’єрі тренера кубок Ліги чемпіонів, у фінальному матчі здолавши «Ліверпуль» з рахунком 3:1 (поєдинок відбувався на НСК «Олімпійський»).
Зі своєю майбутньою дружиною Веронікою Лентіско-Фернандес футболіст познайомився у 17 років: дівчина народилася в Родезі на півдні Франції, хоча її предки за походженням з іспанської Андалусії.
У 1994 році пара побралась і в них народилось чотири сини: Енцо (1995 р. н.), Лука (1998 р. н.), Тео (2002 р. н.) та Ельяс (2005 р. н.). Сини пішли стопами батька і всі стали футболістами: Енцо грав у півзахисті й завершив кар’єру у вересні 2024-го, Лука стоїть на воротах в «Гранаді», Тео виступає за «Кордову», а Ельяс пробує себе в «Бетісі». У 2022 роц Зідан вперше став дідусем – в Енцо та його дружини Карен Гонсалвеш народилася дівчинка Сіа. Через два роки вони потішили Зінедіна двійнятами – дівчатками Джулією та Кайєю.
Зідан багато займався благодійністю, в тому числі в Алжирі, де на його гроші збудували дитяче відділення лікарні із сучасним обладнанням. 2001 року він став послом доброї волі за програмою ООН, основний напрямок діяльності – допомога хворим дітям.
Нагороджений французьким орденом Почесного легіону: кавалер (1998) та офіцер (2009), а також алжирським орденом Заслуг найвищого рангу «Атір» (2006).
Образ Зідана як футболіста та тренера поширений у масовій культурі. У 2006 році побачила світ документальна стрічка «Зідан: Портрет 21-го століття» Дугласа Гордона та Філіпа Паррено. Зйомки велися на стадіоні «Сантьяго Бернабеу» під час зустрічі «Реал» – «Вільяреал» у 2005 році. У 2023 року в Англії вийшла документалка «Капітани світу», де легендарні футболісти згадують про своїх тренерів та кумирів.
У 2005 році Зідан зіграв в епізодичній ролі у фільмі «Гол! В надії на мрію», а у 2008 році у другій частині – «Гол 2: Життя як мрія».
У 2008 році Зінедін з'явився в образі стародавнього футболіста Зіданіса у фільмі «Астерікс на Олімпійських іграх».
Також Зінедіна можна побачити в американському анімаційному серіалі «Грифіни» у 2006 році.
У 2019 році Жан Філіп та Патрік Форт випустили книгу «Зінедін Зідан. Біографія». Це не єдиний твір, присвячений відомому спортсмену – про футболіста можна дізнатися з таких книг, як «Скромний король» Жана Філіпа, «Зідан. Бог, який просто хотів бути людиною» Бланше Батіста та Фре-Бюрне Тібо, «Зідан. Таємне життя» Бесми Лаурі та інших. У паризькому музеї Гревена встановлено воскову скульптуру Зідана.
