Ініціативу Укрзалізниця реалізувала у партнерстві з БФ «Сталеві», створеного з ініціативи Героя України Сергія Волинського.
У перші дні повномасштабного вторгнення вагони Укрзалізниці стали свідками сліз і надії. Вони були тимчасовим прихистком і шляхом до порятунку для тисяч українців. І символічно, що цей прапор піднімають саме над залізничними вокзалами України, зазначають в Укрзалізниці.
«Прапор надії нагадує: ми не зупинимося, поки кожен полонений і кожен зниклий безвісти не повернеться додому, — зазначив Герой України Сергій Волинський. — Він складається з білої та чорної смуг. Чорна — про смерть, полон і втрати. Біла — про надію та невпинну боротьбу за своїх. Разом ці кольори зливаються в єдине полотно — символ незламної боротьби за кожного українця, хто ще не вдома.
Україна чекає своїх бійців, кожного, кого утримує ворог у полоні. Прапор надії — це щоденне нагадування всій країні та світу про кожного військовополоненого і зниклого безвісти українця. Цей прапор майорітиме доти, доки ми не дочекаємося повернення всіх побратимів на рідну землю. І я впевнений: держава зробить усе, аби повернути кожного з них».
Як повідомив голова правління АТ «Укрзалізниця» Олександр Перцовський, сорок колег-залізничників досі перебувають у полоні. Ще понад чотириста — зниклі безвісти.
«Ми віримо, що кожен із них, кожен українець, повернеться додому. Ми хочемо дати цій ініціативі поштовх — незалежно від того, чи це приватний бізнес, чи державна установа — підняти біло-чорний прапор на знак підтримки всіх полонених, — поділився Олександр Перцовський. — Сьогодні такі прапори майорять над сотнею наших вокзалів. І ми хочемо, щоб їх ставало тисячі. А потім — щоб одного дня, щасливого й сонячного, ми змогли їх опустити. Бо всі повернуться».
Всіх охочих запрошують долучитися до ініціативи та розгорнути Прапор надії, нагадуючи про тих, хто чекає на свободу.
Нагадаємо, 12 червня з російської неволі визволили ще одну групу важкопоранених і тяжкохворих захисників. Частину звільнених сьогодні українських воїнів вважали зниклими безвісти.
Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»
