Кожною появою на екрані Аль Пачино раз у раз підтверджує своє право вважатися одним із найталановитіших акторів Голлівуду, і вже невдовзі ми знову переконаємося в цьому – із новим горором про екзорцизм «Ритуал», де він зіграв головну роль.
«Моя єдина проблема в тому, що я не маю бажання знімати власні фільми. Я не хочу режисувати. Тож я завжди перебуваю в пасивній позиції, чекаючи, поки хтось прийде до мене з проєктом», – зізнається Аль Пачино. До нього продовжують приходити з цікавими проєктами, а він своєю чергою – продовжує в них зніматися, знову й знову демонструючи феноменальний акторський талант, який із роками ані трохи не згасає. І містичний горор «Ритуал», який виходить в українських кінотеатрах 5 червня, – чергове тому підтвердження.
«Ритуал», знятий режисером Девідом Міделлом, ґрунтується на реальній історії – найбільш задокументованому випадку екзорцизму ХХ століття. Йдеться про вигнання демонів із Емми Шмідт, також відомої як Анна Еклунд: жінки, яка 1928 року стала однією з небагатьох, чий випадок одержимості був офіційно визнаний католицькою церквою. Моторошні подробиці обряду, який 23 дні тривав у жіночому монастирі в Айові, ретельно документувався черницями та священиками. Ця справа привернула увагу ЗМІ та була висвітлена у великих виданнях – зокрема, у журналі Time. А також ці події були описані у книзі 1935 року «Геть, Сатано!» (Begone Satan!), яка згодом вплинула на незліченну кількість історій жахів, фільмів про екзорцизм та теологічних дискусій.
Екзорцизм проводив отець Теофіліус Різінґер, і саме його грає Аль Пачино в «Ритуалі». За сюжетом, отець Теофіліус і його асистент Джозеф Штайгер (Ден Стівенс з «Абатства Даунтон») проводять сеанс екзорцизму, щоб врятувати молоду дівчину на ім’я Емма (Ебігейл Ковен), охоплену страшною одержимістю. Проте один із святих отців має кризу віри, а інший – змушений вгамовувати відголоски власного бурхливого минулого.
Чи вдасться священикам подолати особистих внутрішніх демонів і об’єднати зусилля заради спільної перемоги над дияволом, який мучить невинну душу?
«Я постійно намагаюся прорватися до чогось нового», – каже Аль Пачино, для якого це перша роль священика за понад ніж півсторічну акторську кар’єру, протягом якої він встигнув зіграти десятки найрізноманітніших персонажів, серед яких був навіть сам диявол.
Альфредо Джеймс Пачино народився 25 квітня 1940 року в районі Іст-Гарлем на Мангеттені, Нью-Йорк. Він був єдиною дитиною Сальваторе та Роуз Пачино. Коли хлопчику було лише два роки, його батько й мати розлучилися, і Роуз із сином переїхала до своїх батьків. До речі, цікавий збіг: батьки Роуз були італійськими емігрантами родом з сицилійського містечка Корлеоне – і саме дона Корлеоне зіграв їхній онук багато років потому.
Дитинство та юність Аль Пачино минули в районі Південний Бронкс, який вважався кримінальним. Тож не дивно, що хлопчик був хуліганом, брав участь у вуличних бійках і рано набув поганих звичок: він почав курити та вживати алкоголь у дев'ять років, а з 13-ти час від часу вживав марихуану. Але Аль зумів утриматися від важких наркотиків, хоча на вулицях Південного Бронксу це було непросто – двоє його тодішніх найближчих друзів згодом померли від наркозалежності у віці 19 та 30 років.
Аль відвідував середню школу, але в підлітковому віці повністю втратив цікавість до занять, окрім англійської мови та літератури. Згодом він, пройшовши прослуховування, вступив до Вищої школи виконавських мистецтв, але мати не погодилася з цим рішенням сина, і після сварки він пішов з дому. Щоб платити за своє навчання акторській майстерності, Пачино брався за низькооплачувану роботу посильним, помічником офіціанта, прибиральником, листоношою.
А поки цей фільм не вийшов у прокат, не варто нудьгувати! Адже в онлайн-кінотеатрі SWEET.TV можна знайти світові та українські новинки кіно, перевірену часом класику, культові серіали та інші унікальні кінопропозиції. Зі SWEET.TV вечір гарантовано буде цікавим!
Невдовзі він потрапив до аматорського некомерційного театру HB Studio в Грінвіч-Віллідж, богемному районі Нью-Йорка тієї епохи. Саме там він зустрів викладача акторської майстерності Чарлі Лоутона, який став його вчителем та найкращим другом. У цей період Аль Пачино часто не мав роботи або даху над головою, тож іноді йому доводилося спати просто в театрі або залишатися у друзів.
1962-го мати Пачино, якій було лише 43 роки, померла. А наступного року не стало його діда по материнській лінії. Пачино згадує цей період як найнижчу точку свого життя: «Мені було 22 роки, і двоє найвпливовіших людей у моєму житті пішли, і я був повністю збитий з колії».
Через чотири роки навчання в HB Studio Пачино успішно пройшов прослуховування до Акторської студії (Actors Studio) – престижної організації професійних акторів, театральних режисерів та драматургів, що розташована в районі Пекельна кухня на Мангеттені. Там Аль зустрів другого знакового для себе викладача акторської майстерності – Лі Страсберґа, з яким він згодом разом зіграв у фільмах «Хрещений батько 2» та «Правосуддя для всіх».
Згадуючи пізніше про вплив Страсберґа та Акторської студії на свою кар'єру, Пачино казав: «Акторська студія дуже багато значила в моєму житті. Лі Страсберґ поряд із Чарлі Лоутоном став тією людиною, що дала мені поштовх. Це був надзвичайний, поворотний момент у моєму житті, завдяки якому я кинув усі свої роботи і просто залишився актором». До речі, 2000 року вже легендарний тоді Пачино був обраний співпрезидентом цієї самої Акторської студії.
Та повернемося до початку його кар’єр. 1968-го відбувся дебют актора на телебаченні – у другорядній ролі в серіалі «Поліція Нью-Йорка». Наступного року Аль Пачино дебютував на Бродвеї у виставі «Чи вдягає тигр краватку?» (Does the Tiger Wear a Tie?), за яку він отримав свою першу премію «Тоні» – найпрестижнішу театральну нагороду США. Цього ж року він отримав свою першу роль у повнометражному фільмі, котрий називався «Я, Наталі», – і так відкрив собі шлях в Голлівуд.
1971 року Аль Пачино зіграв наркомана Боббі у фільмі «Паніка в Нідл-Парку». Ця стрічка стала першою значною роботою молодого актора в кіно, і саме після неї його помітив Френсіс Форд Коппола і запросив його до свого нового фільму «Хрещений батько» на роль Майкла Корлеоне.
Хоча на цю роль пробувалися Джек Ніколсон, Роберт Редфорд, Воррен Бітті та маловідомий тоді Роберт Де Ніро, Коппола обрав саме Аль Пачино. І заради нього навіть пішов на конфлікт зі студією Paramount, яка хотіла когось більш відомого (докладно про це, як і загалом про знімання «Хрещеного батька», можна дізнатися з мінісеріалу «Пропозиція», знятого до 50-річчя легендарного фільму).
Гра Пачино у фільмі Копполи принесла актору номінацію на премію «Оскар». Але молодий актор проявив характер і бойкотував церемонію через образу на те, в якій саме номінації його висунули. Адже Пачино номінували за найкращу чоловічу роль другого плану, а він своєю чергою вважав цю роль головною, оскільки мав більше екранного часу, ніж його партнер по зйомках і лауреат премії за найкращу чоловічу роль Марлон Брандо (який, до речі, також проігнорував церемонію, але з інших причин).
Але варто підкреслити, що Пачино аж ніяк не заздрив Брандо і натомість щиро ним захоплювався. «Щоразу, коли я зустрічав Марлона Брандо на знімальному майданчику, моє обличчя червоніло, і я починав нервово сміятися, – пригадував він. – Ви уявляєте, як це було – грати сцену з Брандо? У дитинстві я сидів у кінотеатрах і дивився Брандо у “Трамваї "Бажання"”, “Віва Сапата!”. А тепер я граю з ним сцену. Він Бог, чоловіче!».
1974-го Пачино знову зіграв Майкла Корлеоне у фільмі «Хрещений батько 2», який став першим сиквелом, що отримав «Оскар» як найкращий фільм. Своєю чергою, Пачино знову був номінований за роль Корлеоне – тепер вже в головній категорії. А журнал Newsweek назвав його гру у фільмі «Хрещений батько 2» «найвеличнішим, моживо, кінематографічним зображенням зачерствіння серця».
«Мені просто пощастило. Такі люди, як Френсіс Форд Коппола, знімали фільми, і в мене з'явилися можливості. Та я завжди сподівався, що мене сприймають як актора, а не як кінозірку, адже я ніколи не прагнув нею бути», – каже Аль Пачино. Та хоч він і не прагнув, проте однозначно нею став і не переставав бути протягом десятиліть.
Щоправда, початок і середина 1980-х у кар'єрі Аль Пачино виявилися періодом спаду: він навіть на чотири роки перестав зніматися у кіно, зосередившись виключно на театрі, та повернувся до знімань лише 1989-го.
1992 року на екрани вийшла драма Мартіна Бреста «Запах жінки», де Пачино проникливо зіграв відставного сліпого полковника, котрий наймає молодого студента як компаньйона для подорожі до Нью-Йорка, і ця зустріч кардинально змінює життя обох. І за цю видатну роботу Пачино нарешті отримав свій «Оскар» як найкращий актор. «Мене здивувало відчуття, яке я отримав, коли виграв “Оскар” за “Запах жінки”. Це було нове відчуття, – пригадує актор. – Зараз я нечасто дивлюся на свій “Оскар”. Але коли я його лише отримав, протягом кількох тижнів після цього було відчуття, яке, мабуть, схоже на виграш золотої медалі на Олімпійських іграх».
На початку 1990-х актор повернувся до «мафіозного» кіно, зігравши разом із Шоном Пенном у кримінальній драмі «Шлях Карліто» (1993). А 1995-го на екрани вийшов фільм «Спека», де Аль Пачино та Роберт Де Ніро вперше з'явилися на екрані разом (хоча вони обидва знімалися у фільмі «Хрещений батько 2», але не мали спільних сцен).
А ще за два роки Пачино взяв найвищу планку в екранному змалюванні зла, зігравши самого Сатану у містичному трилері «Адвокат диявола», де його партнером був Кіану Рівз. Фільм мав успіх у прокаті, зібравши $150 млн по всьому світу.
Серед подальших визначних акторських робіт Пачино можна відзначити оспівану критиками роль Шейлока в екранізації п’єси Шекспіра «Венеційський купець» (2004), роль «Доктора Смерть» Джека Кеворкяна у байопику HBO «Ви не знаєте Джека» (2010), за яку Пачино отримав свою другу премію «Еммі» як найкращий актор та четвертий «Золотий глобус».
2019-го Аль Пачино разом із Робертом Де Ніро та Джо Пеші зіграли у драмі Мартіна Скорсезе для Netflix «Ірландець». Це була перша співпраця Пачино зі Скорсезе, і за цю роботу актор отримав оскарівську номінацію за найкращу чоловічу роль другого плану – його дев'яту на сьогодні.
«Я взагалі не думаю про вік. Це просто число. Мені подобається постійно працювати над новими проєктами, і я не збираюся зупинятися», – каже Аль Пачино. І слова в нього не розходяться з ділом: наразі за інформацією IMDb в роботі перебувають аж вісім (!) проєктів за його участі – шість вже на стадії постпродакшену, а два – ще в розробці. Непогано для 85 років! А найсвіжіший фільм за участі цього неймовірно талановитого й різнопланового актора – «Ритуал» – побачимо у кіно вже 5 червня.
