14 вересня за новоюліанським календарем більшість християн східного обряду вшановує День Воздвиження чесного і животворчого Хреста Господнього.
Це друге дванадесяте свято від початку нового року за церковним (літургійним) календарем. В народі його ще коротко називають Здвиження або Чесний Хрест.
Це свято по своїй суті вшановує жертву Господа заради спасіння людства.
У народній обрядовості день Воздвиження пов’язаний з настанням перших холодів, відльотом птахів у теплі краї, вкладанням змій на зимівлю.
Розповідаємо про походження свята, його історію, традиції, прикмети та що за віруваннями давніх українців не можна робити на Чесного Хреста.
Свято Воздвиження встановлене на згадку про віднайдення хреста, на якому розіп’яли Ісуса. Це відбулося у IV столітті неподалік Єрусалима. Хрест майже три століття пролежав у землі – бо за звичаєм знаряддя страти закопували поруч з місцем її здійснення.
Після того як хрест віднайшли, Єрусалимський Патріарх Макарій встановив його для вшанування вірянами як символу жертовності Спасителя. Хрест встановили, воздвигли, звідси і назва – Воздвиження.
У православній традиції у день свята встановлений суворий піст – у пам’ять про страждання і смерть Ісуса на Хресті. Греко-католицькі віряни за каноном мають цього дня відмовитися від м’яса.
Можуть не дотримуватися обмежень у їжі:
Натомість отець Іван Вихор, адміністратор парафії Святого Івана Павла ІІ УГКЦ у міжконфесійному храмі Святого Миколая Чудотворця при КПІ ім. І. Сікорського наголошує, піст полягає не лише у відмові від певних видів їжі, а насамперед у відкиданні зла і гріха, адже "частіше вияв доброго ставлення до близьких, пошана до тих, хто знаходиться поруч, та стримування від зла вимагають більше зусиль, аніж стримування від споживання їжі".
Церковна служба у храмах на Воздвиження Чесного Хреста також має певні особливості. На середину храму виносять хрест для загального поклоніння. Його прикрашають квітами та зеленню.
У соборних храмах проводиться чин Воздвиження хреста, під час якого вірян благословляють на усі чотири сторони світу – як у давнину це робив Єрусалимський Патріарх. Хрест знаходиться в центрі храму до Віддання свята Воздвиження животворчого Хреста Господнього (21 вересня). Потім його заносять до вівтаря.
Також це єдине Господнє дванадесяте свято, коли покладаються доземні поклони (за уставом їх б’ють здебільшого під час Великого посту і не роблять у дні великих свят та від вечора п’ятниці до вечора неділі).
Історик Степан Килимник пише, у народі Здвиження – це було свято ярмарків та храмів. Тобто, найкраще у цей день було відвідувати ярмарки, ходити до храму, до рідні чи сусідів у гості, робити легку роботу по дому.
Він зауважує, дохристиянські народні корені цього свята майже втрачені – у ньому змішалися день птахів, день змій, початок холодів (які, вірогідно, колись відзначалися в різні дні). Етнограф вважає, це пов’язане з сезоном, на який припадає свято. Осінній цикл календаря народної обрядовості вже не стосується землеробства, тож його не так просто було зберегти з приходом християнства.
Назва свята пов’язана зі встановленням (воздвиженням, здвиженням) хреста Спасителя у пам’ять про його жертву. У народі ж цю назву часто словесно обігрують так, ніби слово "здвиження" має значення зрушуватися, зсуватися, рухатися. Яскраво ілюструють це приказки: «на Здвиження земля движеться ближче до зими»; «у цей день земля здвигається з літа на зиму».
Воздвиження чи Здвиження у народі пов’язують із відльотом птахів у вирій. Етнограф згадує легенду, яку почув в дитинстві від матері. У ній йдеться про те, що птахи не можуть просто відлетіти до вирію. До них прилітає Птах-Суддя і може наказати не брати когось із собою, заклювати на смерть чи прислужувати іншим птахам у польоті.
До останнього приречена зозуля – бо не хотіла турбуватися про власних дітей. Вона змушена відлітати останньою, в дорозі годувати птахів, а як якесь пташа стомиться – нести його на своїх крилах, доки воно не набереться сил. Цікаво те, що про зозулю в народі існує й протилежна історія – ніби то саме вона відкриває вирій для птахів золотим ключем, тому й має відлітати першою.
Ще одне народне сказання, яке Степан Килимник записав з уст старожилів пов’язане з "гадами", тобто зміями. Люди вірили, що у День Здвиження всі гади збираються на віче, на якому головує Підземний (ймовірно, володар). Він дізнається, хто зі змій робив шкоду (кусав людей, їв пташині яйця, пив молоко в корів), і тих із собою не бере під землю зимувати. За переказами, змії, які чинили зло, були приречені замерзнути в лісі.
Свитку на Здвиження скидай, а кожух одягай.
Хто не обсіявся до Чесного Хреста, той не вартий собачого хвоста.
Дощ уранці, що бабині танці; дощ в обід – запрягай, додому їдь!
Птахи дружно відлетіли у вирій – чекати суворої зими.
Павутиння стелиться повсюдно – до тепла; мало павутиння – на суху осінь.
Гуси летять високо – осінь буде тривалою.
Гуси свійські тримають дзьоби в пір’ї – перед заморозками.
Бабине літо непогідне – осінь суха.
