У нашому місті відкрився третій соціальний гуртожиток, в якому укомплектовані квартири-студії отримають 192 сім’ї переселенців із Маріуполя. 62 сім’ї нових дніпрян новосілля відзначили вже в червні. Про долі вимушених переселенців розповість «Наше місто».
Перші лютневі дні повномасштабного військового вторгнення маріупольці жили надією: погримить день-другий і заспокоїться. Адже так уже було у 2014-му. Вранці діти збиралися до шкіл, а дорослі на роботу. Відкрилися магазини, працював транспорт.
– Я водійка трамвая з десятирічним стажем, – розповідає переселенка Орина Семещук. – Роботу свою любила і вранці 24 лютого із задоволенням приступила до справи. Так, були вибухи, але спочатку не впадали у відчай. Працювала під обстрілами, але сподівалася на краще. Думала, за кілька днів усе вляжеться і знову буде тихо. Такого жаху ми, звичайно, не очікували. Те, що знищать металургійні заводи, все місто зітруть вщент. Усе це в голову не вкладалося. Пам’ятаю, як у вже зруйнованому АТБ намагалися знайти хоч якусь їжу. Знайшли борошно, консерви ще щось. Виживали. Траплялося, люди гинули в нас на очах. За водою шикувалися величезні черги. І ось «прилетіло» по такій черзі. Жах!
Зі знищеного росіянами міста Орина з чоловіком і двома дітьми не виїжджали, а йшли пішки.
– 25 березня ми всією сім’єю дійшли пішки до Нікольського, а там нам допоміг волонтер Михайло Пуришев, – продовжує жінка. – Він узагалі допоміг багатьом маріупольцям, врятував багато сімей. Наш ангел-охоронець.
Так сталося, що з чоловіком Орина розлучилася і зараз із сином і донькою мешкає в Дніпрі.
– Син Максим, студент Дніпровського коледжу радіоелектроніки, а донька Анжеліка закінчила в Дніпрі гімназію і посилено займається англійською, – констатує співрозмовниця. – Сподіваюся, у дітей усе складеться чудово. У цьому не сумніваюся! Дуже раді, що отримали тут чудове житло. Постараємося швидше остаточно заселитися. Зараз я військовослужбовиця і в мене час цокає!
Долі маріупольців схожі в одному. Будинки і квартири містян ворог знищив у перші дні й тижні повномасштабки, а улюблене місто біля моря перетворив на руїну. Багато хто дивом залишився живим.
– Наша сім’я виїхала з Маріуполя в травні 2022 року, – розповідає Наталя Лось. – Це був жах. Щойно ми поїхали, згорів від ворожого «прильоту» наш будинок. Жили в племінниці і невдовзі після від’їзду «прилетіло» й туди. Причому потрапили якраз у те місце, де на дивані любив відпочивати чоловік. Ми з ним – люди літні, нам за 70. З нами ще донька Катерина. До того ж мій чоловік з інвалідністю, пересувається на кріслі колісному. У Дніпрі знімали житло на Тополі, але, звісно, мріяли про свою квартиру. Звернулися в «ЯМаріуполь», довелося почекати. Адже нам потрібна кімната з окремим туалетом. Нарешті мрія збулася!
24 лютого 2022 року маріупольчанка Тетяна Дорош працювала в нічну зміну. У заводській обстановці всяких шумів предостатньо, тому передранковим вибухам Тетяна Павлівна значення не надала.
– Вибух я, звичайно, чула, але подумала, що лист металу кудись в’їхав, – згадує Тетяна. – Потім зрозуміла: прийшла біда. Телефонувала батькові, він рано встає, щоб приїхав, мене з роботи забрав. Але додзвонитися не можу. Зв’язку немає. А вибухи божевільні. Йдемо з роботи з колегою додому. Не знаємо, що робити. Чи то під паркан залізти, чи то в кущах сховатися. 20 квітня разом із сином виїхали з міста. Єдиним зеленим коридором із лівого берега.
Від жахів війни Тетяна Дорош рятувалася в Кам’янському, тут і половинку свою знайшла. А потім повезло з житлом.
– Чоловіка знайшла вже тут, – усміхається співрозмовниця. – Теж переселенець, тільки з Нікополя. Пашею звуть. Павлом Олександровичем. Нічого романтичного, познайомилися в інтернеті, потім листувалися. Тепер разом!
Але щастя багато не буває. Родині Тетяни дали житло в новому соціальному гуртожитку.
– Квартира радує! – констатує переселенка. – Нам тут буде комфортно. Усе дуже добре продумано. До дрібниць!
У Надії Андріївни двоє дітей. Донька Ірина, на жаль, має інвалідність. Ворожу навалу їм довелося і чути, і бачити.
– Уже пенсіонерка, – зізнається Надія Чепурко. – Не працюю і доглядаю за донькою. В неї інвалідність із дитинства. Вона і розмовляла, і ходила. У неї епілептичні напади. Але напад минає і їй стає легше. Ну а з часом стан погіршився. Неспокійно в Маріуполі стало ще 2014-го. Усе літало в нас над будинком. Осколки потрапляли на подвір’я і на дах. Але залишалися в місті. Виїхали до Бердянська у 2022-му. Нам сказали: “Донецьку, Луганську область будуть забирати”. За будь-яку! Запорізьку не чіпатимуть. Ось ми просиділи в Бердянську пів року. За ці пів року бачили і чули, як колони окупантів ішли на Бердянськ. Ну що? Сиділи в підвалах, ховалися. Жили у родичів газу не було, у квартирі холодно, але що робити! Ну а потім стало зрозуміло, що треба їхати і звідси.
Власне впорядковане житло для Надії Андріївни та Ірини – нагальна потреба.
– Син служить, а мені самій із донькою, звісно, важко, – стверджує переселенка. – Добре, що допомагає невістка. Але така квартира-студія для нас – мрія.
Новий соціальний гуртожиток справді милує око. Відкрився він у містечку Українського державного університету науки і технологій. У недавньому минулому тут знаходився старий студентський гуртожиток, в якому, завдяки владі Дніпра й Маріуполя та міжнародним партнерам фактично повністю замінили всю начинку приміщення.
– Цей гуртожиток вирізняється тим, що в кожній кімнаті є окремий санвузол із душовою кабінкою та умивальником, – пояснює Сергій Кесарєв, директор Маріупольського міського соціального гуртожитку. – На поверсі є кухня загального користування і є пральня. Є дитяча, коворкінг, спортзал.
З перших годин повномасштабки Дніпро бере найактивнішу участь у допомозі маріупольцям. Досить сказати, що з чотирьох соціальних гуртожитків для маріупольців, один побудований у Києві та три в Дніпрі.
– Це вже четвертий проєкт, який реалізовано в Україні, – розповідає про новий соціальний гуртожиток міський голова Маріуполя Вадим Бойченко. – Три таких гуртожитки з’явилися в Дніпрі. Можливо, тут з’явиться ще четвертий гуртожиток. Замовники проєктів – Маріупольська міська адміністрація. Основну частину ремонтних робіт профінансували уряд Франції та Міжнародна організації міграції. Звичайно, дуже допоміг Дніпро. Величезна подяка Борису Філатову, який нам завжди допомагає. У 2022 з окупованого Маріуполя люди виїжджали в дуже важких умовах. Дніпро тоді надав велику допомогу в евакуації людей. А перший в Україні центр «ЯМаріуполь» відкрився 27 квітня 2022 року саме тут.
У цьому в маріупольців немає сумнівів. Звісно, у нас немає моря, як у їхньому рідному місті. Зате є чудова річка, а головне добросердечне ставлення дніпрян, які чужу біду сприймають як свою власну. Про це на відкритті нового гуртожитку сказав міський голова Дніпра Борис Філатов.
– Я гордий, що після початку повномасштабного російського вторгнення Дніпро першим в Україні прийшов на допомогу маріупольцям, – зазначає міський голова Дніпра Борис Філатов. – У приміщенні центральної міської бібліотеки ми відкрили перший центр «ЯМаріуполь». Наші мужні водії причетні до перших евакуацій жителів Маріуполя. Сьогодні відкриваємо вже третій соціальний гуртожиток. Ми вдячні за допомогу французькому уряду та французькому народу. Але й Дніпро не залишився осторонь. Ми допомагали не тільки організаційно й адміністративно, а й матеріально. Адже маріупольці для нас давно стали дніпрянами.
Категорія: Війна, Влада, Новини Дніпра, Тема дня
Позначки: Борис Філатов, Головне, Новини Дніпра, Україна Росія війна
