— Ця школа — ініціатива нашого підрозділу, — каже Віктор Павлов. - Ми створили її в цьому році власними силами за допомогою небайдужих людей. В закритій церемонії відкриття нашої школи взяли участь начальник ГУР України генерал-лейтенант Кирило Буданов та командувач Третього армійського корпусу ЗСУ Андрій Білецький.
— Спочатку ми запустили базовий (він триває п’ять днів) курс навчання, розрахований переважно на цивільних, але на нього записуються й військові — щоб отримати початкові знання і навички користування наземними дронами, — продовжує Віктор Павлов. — Віднедавна ми набираємо людей й на більш складний військовий курс, який триває 11 днів (він охоплює багато практичних занять).
— Чи існують обмеження для кандидатів на навчання в вашій школі?
— Всі, хто хоче, можуть записатися. Слід заповнити анкету на сайті. Претендентів, ясна річ, перевіряємо, щоб не пропустити засланих «козачків».
— Складно навчитись управляти наземними роботами?
- Керувати ними значно простіше, ніж FPV-дронами. Проте управління — навіть не основне. Це як зі зброєю: навчитися стріляти з автомата не надто складно, а ось воювати з ним — набагато складніше. Тому вчимо багато чому, в тому числі як правильно зібратися на бойовий виїзд, що взяти з собою, як облаштувати пункт управління, які засоби використовувати.
Інструкторами у нас працюють ветерани, які через поранення звільнилися з війська. Маємо класи, бліндажі, чималий парк дронів (гусеничних й колісних). А також, можливо, єдиний у світі симулятор для наземних роботизованих комплексів (розроблений Центром масштабування технологічних рішень МО України). Ми організували цю школу, зокрема, для того, щоб акумулювати досвід використання наземних дронів на полі бою. І далі передавати його в інші бойові підрозділи Сил оборони України.
— Які конкретно завдання виконують на війні наземні дрони?
— Почну з того, що зараз на фронті приблизно 70−80 відсотків уражень живої сили, техніки та інженерних споруд противника припадає на безпілотні літальні апарати. А у наземних роботизованих комплексів задачі дещо інші. Вони потрібні для того, щоб замінити бійців в забезпеченні логістики (транспортування), евакуації поранених, а також інженерної та вогневої підтримки. Розглянемо детальніше.
Логістика — це база. Адже без доставлення всього необхідного на передову та евакуації поранених воювати неможливо.
Ми в нашій Третій штурмовій бригаді майже повністю перейшли на транспортування за допомогою наземних дронів (десятки тон за тиждень). Це не тільки зберігає людські життя, але й у багатьох випадках більш ефективне, ніж використання людей.
- Боєць може нести на собі максимум кілограмів десь 20, а певні роботи здатні доставити однією ходкою в середньому 200 кілограмів.
Розглянемо приклад: військовому підрозділу потрібно переміщати, скажімо, 20 тонн різних вантажів за тиждень. Якщо використовувати виключно бійців, то 1000 людей, ризикуючи життям, мають перенести на собі по 20 кілограмів. Припустимо, є можливість залучити пікапи (легковики з відкритою вантажною платформою). Тоді все одно доведеться ризикувати життями, адже певна кількість водіїв сядуть за керма цих автівок і наражатимуться на небезпеку бути вбитими або пораненими — FPV-дронами, скидами, артилерією, мінами.
Те ж саме з евакуацією поранених: направляєш евакуаційну групу (а це як мінімум чотири бійці) — наражаєш її на небезпеку. Використовуєш для виконання цього завдання наземний дрон — ризикуєш машиною, а не людьми.
— Далі — інженерні завдання, — продовжує Віктор Павлов. — Тобто мінування, розмінування, встановлення різноманітних перешкод. Знову ж таки, використання для цих робіт наземних роботизованих комплексів рятує життя. Бо командиру не треба направляти сапера з декількома мінами, якщо має в розпорядженні наземні дрони, які здатні це зробити. Зважте також, що певні дрони можуть взяти за раз понад десять протитанкових мін, а сапер — максимум чотири (бо кожна важить десять кілограмів).
Найскладніша робота, яку здатні виконувати наземні безпілотники — це вогнева підтримка. Тобто коли дрон веде вогонь по противнику. В подальшому їх будуть залучати й до штурмових дій.
Тут слід сказати, що коли штурмовики йдуть на виконання завдання, їх прикриває не тільки батальйон, але, може, й ціла бригада. Тобто артилерія, безпілотники, засоби РЕБ і зв’язку працюють на те, щоб ворожі солдати не могли висунути голови зі своїх укриттів, а їхнє командування не могло оперативно перекинути підкріплення, і кілька десятків наших штурмовиків дійшли до ворожих бліндажів, захопили їх. Наземні дрони мають в перспективі брати участь в таких операціях.
Важливо розуміти, що без залучення інженерів стабільно працювати з наземними роботизованими комплексами фактично неможливо, бо періодично щось слід лагодити — міняти пошкоджені колеса, підшипники тощо. Отже, в підрозділі обов’язково має бути майстерня з ремонту дронів. Тут ще один важливий момент: майстерня потрібна й для того, щоб дрони, які надходять зі складу, доопрацьовувати, щоб вони стали придатними для бойового використання. Слід розуміти, що доробляти доводиться ледь не кожний дрон.
Військо еволюціонує в бік того, щоб стати в певному сенсі інженерним. Тобто, якщо раніше кожний мав вміти стріляти з автомата, то тепер все більше бійців мають ще й знатися на тому, як працювати з дронами (зокрема, з пультами управління), користуватись раціями тощо.
До речі, в Третій штурмовій бригаді в програму «Тиждень рекрута» ми включили стислий курс навчання роботи з наземними роботизованими комплексами — даємо базове уявлення про те, що це за техніка, яке її місце в сучасній війні.
Скажу ще про таке: наразі є плани впроваджувати наземні роботизовані комплекси поетапно в військах. Але я не певен, що це оптимальне рішення. Я б впровадив наземні дрони зразу у всіх підрозділах. Адже, чим швидше ми впровадимо у всі бригади, тим скоріше вони розберуться, як з цим працювати.
— Можете розповісти про випадки, коли наземні дрони врятували життя?
— На фронті вони трапляються повсякденно. Адже на полі бою, на жаль, щодня воїни отримують поранення, а наземні дрони виконують евакуаційну місію. Наприклад, нещодавно в мережі з’явилося відео про те, як вдалося вивезти з позиції пораненого на причепі, який тягнув наземний дрон. Той боєць був змушений після поранення пробути на позиції декілька днів, бо через складну обстановку не було можливості його евакуювати. І от за допомогою дрону з причепом цю операцію вдалося врешті виконати. Поранений зміг самостійно вибратись на причеп. Дорогою ворожі дрони намагалися влучити в нього скидами, але, на щастя, боєць безнапасно дістався безпечного місця.
— Який в середньому радіус дії наземних дронів?
— Максимальна відстань від оператора, на яку здатен заїхати дрон, залежить від зв’язку — як далеко може «добивати» сигнал. Багато про зв’язок говорити не слід — щоб не допомагати ворогу. Скажу лише, що зараз можливості такі, що, наприклад, зі Львова можна керувати дроном, який знаходиться на ЛБЗ (лінії бойового зіткнення) в Харківській області.
— Яку швидкість і запас ходу мають ці безпілотники?
— Ці показники дуже різні, залежать від класу наземного дрона. Скажімо, колісні здатні пересуватися швидше, ніж гусеничні. Натомість гусеничні мають більшу прохідність — їм під силу долати складний рельєф.
Щодо запасу ходу, то це залежить від акумулятора. Раніше ми ставили вимогу до виробників, щоб без підзарядки наземний дрон міг здолати не менше 20 кілометрів (шлях в обидва кінці). Зараз в певних випадках треба долати без підзарядки більші відстані, тому виникла потреба в наземних дронах з запасом ходу на одному заряді акумулятора до 40 кілометрів. Для цього можна використати потужніший акумулятор або в деякі апарати можна поставити додаткові батареї.
— Будь ласка, розкажіть про себе. Чим ви займались в цивільному житті?
— Бізнесом у сфері торгівлі. Досвід роботи в бізнесі і те, що маю чимало друзів та хороших знайомих серед підприємців, дуже допомагає, зокрема, коли треба зібрати донати на ті чи інші потреби підрозділу.
— Певно, в армії ви спочатку були піхотинцем?
— У 2022 році я добровільно прийшов в полк «Азов». Ми тоді з друзями почали займатися зв’язком — «Старлінки», рації. Коли нас направили на Запорізький напрямок, перейшов в пішу розвідку, бо мені до душі спорт — те, що називається «двіжувати». Після виконання декількох складних завдань нас перевели на рівень розвідки батальйону. Ми добували чимало корисної розвідінформації.
— Були випадки, коли ваше життя висило на волосині?
— Так. Під час виконання одного з завдань ми підібралися дуже близько (метрів 30) до ворога. Наша група була не чисельною — сім осіб. Побратима, який йшов першим, поранило в коліно. Ми зайнялись його евакуацію. Але противник відкрив по нас вогонь з трьох точок. Ми несли пораненого на собі по посадці (нош не мали). Поруч свистіли кулі, і я думав: що буде, то буде. Поталанило лишитися живим.
Важливо розуміти, що чимало хлопців, воювали на передовій набагато більше, ніж я.
— В мене були певні речі, з якими не хотілося розлучатися, бо ставився до них, як до оберегів. Але коли вони рвалися (мова йде про браслети), відносився до цього по-філософському — якщо не можеш на щось впливати, відпусти і йди по життю далі.
— Як ви прийшли до ідеї просувати використання на війні наземних дронів?
— Зараз епоха масового застосування на фронті роботизованих комплексів, тож ідея лежить, як то кажуть, на поверхні. Як я вже сказав, наземні дрони здатні виконувати дуже важливі завдання — логістика, евакуація поранених, інженерні завдання, ведення вогню тощо. Тож спершу ми створили Центр нових технологій NOVA. Згодом він переріс в роту з використання наземних роботизованих комплексів (в складі Третьої штурмової бригади). Важливо наголосити, що це була перша такого роду штатна структура в Силах оборони України.
Раніше «ФАКТИ» розповідали, як за допомогою роботів бійці Третьої штурмової бригади змусили здатися російських військових на Харківському напрямку (відео).
