Тим часом, як майже всі футболісти отримали час на відпочинок, завершивши клубний сезон та позакривавши гештальти матчів збірних, гравці до 21 року ще мусять пройти один із найхвилюючих моментів в їхніх кар’єрах – молодіжне Євро. Це той турнір, який для багатьох буквально може стати першим і останнім, і це не через якість футболістів або подальші негаразди у футбольному житті, а через банальні вікові обмеження. Це явище зайвий раз нагадує про швидкоплинність спортивної кар’єри та доволі обмежений час на демонстрування своїх навичок та майстерності.
Збірна України до 21 року під керівництвом іспанського головного тренера Унаї Мельгоси опинилася в групі D, де її суперниками стали Данія, Нідерланди та Фінляндія. Цей квартет команд можна назвати більш-менш рівним, без явних фаворитів та аутсайдерів у групі. Зрештою, перші матчі вже показали, що напруга в турнірній таблиці буде до останнього матчу цих суперників.
Наша молодіжка є достатньо зіграною і більш зібраною, ніж національна команда. Як би це дивно не звучало, але структура, де “потік” кадрів йде набагато швидше і зміни відбуваються частіше, має зрозумілий малюнок гри та викликає впевненість, коли дивишся гру цієї команди.
Перший суперник – збірна Данії, гру з якою ми розпочали достатньо впевнено. Контролюючи м’яч, лінія захисту компактно висувалася високо, розташовуючись майже біля центральної лінії поля, крайні захисники йшли в ширину, розташовуючись під вінгерами, які теж шукали пропозиції, іноді відкриваючись у фланг, а іноді йшли в центр. Часто насиченість нападу складалася з п’ятьох гравців, перш за все, звичайно, Ваната, потім Рубчинського та Очеретька, які ставали “десятками”, і лівого нападника Волошина та правого Брагару. Також була опція підключень латералів за потреби “сісти” будь-якому з хавбеків (Рубчинський, Очеретько).
Збірна Данії, детально вивчаючи нашу команду, розуміла, в який футбол люблять грати підопічні Мельгоси, тож на противагу поставила максимально щільну, компактну оборону з гравцями, розташованими у центрі поля. Знаючи передачі, які вміє віддавати лівий центральний захисник збірної України Арсеній Батагов, данці іноді ніби навмисно звужувались, залишаючи нашого латераля або вінгера у вільній зоні, готового під передачу, і таким чином створювали опцію для Арсенія. І далі, у разі виконання таких дій, знали, куди їм потрібно буде пересуватися та який наступний крок буде зроблено на шахівниці.
Центральний півзахисник данців Точі Чуквуані при розіграші м’яча часто розташовувався між двома центральними захисниками, допомагаючи починати комбінацію. Також це робилося, щоб допомогти своїм партнерам вийти з-під тиску, який спричинявся нашими нападниками на Крістенсена та Провстгора. Ці дії збірної України були успішними, і декілька разів вдалося відібрати м’яч на половині поля суперника та довести епізод до логічного завершення – ударом по воротах.
Перший м’яч підкреслює слова, сказані вище, бо номінально центральний півзахисник Олег Очеретько, який отримав передачу від Бражка, розташовувався широко, а кількість потенційних адресатів, які вбігли в штрафний майданчик після того, як Олег прийняв м’яч та підняв голову, дорівнювала чотирьом. Плюс одразу рух до Очеретька зробив правий захисник Віталій Роман, який створював опцію виконати подачу з правої ноги (в Очеретька ліва робоча) або зробити забігання за спину, отримати пас та зробити простріл вздовж.
Протягом першого тайму не можна не відзначити, окрім активної гри всієї команди, елегантну гру Арсенія Батагова, який зумів пристосуватися та виконав багато розрізаючих передач низом, таким чином просуваючи м’яч вперед. Нагадаю, Арсеній був єдиним гравцем, який є представником закордонного клубу, що вийшов у старті. Батагов вже довів, що готовий до національної збірної, але чи готова ця нинішня “доросла” збірна до Батагова?
У другій частині гри данці почали грати активніше, усвідомлюючи ціну поразки на турнірі, в якому зайвий не набраний бал дорівнює справжній катастрофі. Червоно-білі створили декілька небезпечних підходів до наших воріт, але відзначитися результативно не могли, доки наш тренерський штаб сам люб’язно не надав послугу гравцям суперника. З 55-ї по 57-му хвилину сталися дві ключові події: тренерські штаби обох команд виконали заміни.
Штеффен Хойер випустив Ноа Нарті та Клемента Бішоффа, у нас на поле вийшов Богдан В’юнник, який замінив Віталія Романа. Заміна далеко не по позиції, бо Богдан може зіграти на обох флангах нападу, а також центрального форварда. Можливо, причиною заміни Віталія стала жовта картка або якісь особисті проблеми, бо причину заміни правого гравця на атакуючого знайти важко, тим паче, коли твоя команда виграє і їй треба більше думати, як не допустити помилок у захисних діях.
Клемент Бішофф забив вже через 5 хвилин після своєї появи на футбольному полі. Гравець фактично розстрілював Руслана Нещерета, бо помилку допустив Максим Брагару, який перейшов грати на позицію правого захисника після того, як Роман покинув поле. Максим підковзнувся за рахунок того, що “кинувся” на Бішоффа, а той своєю чергою вирішив не бити першим дотиком, а зробив їх аж три, після чого м’яч опинився у сітці наших воріт.
Після цього наші тренери зрозуміли, що універсальний Брагару вже підзабув, як грати на позиції захисника, і почали думати, як нейтралізувати власноруч зроблену проблему. Тож на 64-й хвилині замість Волошина на поле вийшов Салюк, який спочатку, здалося, утворить трійку центрбеків, але потім стало зрозуміло, що Володимир складе пару з Батаговим, а правий центральний до цього моменту Едуард Козік буде діяти правіше. Стосовно Едуарда можна резюмувати, що гравець, який пристойно виглядав у товариських матчах, перехвилювався під тиском та важливістю турніру. Гравець ковалівського “Колоса” багато помилявся та іноді відверто “привозив”. У другому таймі цього стало менше, але в першій половині він неабияк полоскотав нерви своїм партнерам.
На 78-й хвилині українці вибігли у ідеальну контратаку, де чудовий спринт зробили Ванат, В’юнник, Очеретько та Брагару. Саме в такій послідовності останні троє вправно розпорядились ігровим снарядом та змінили рахунок на табло на свою користь.
Два пропущені м’ячі від збірної Данії видаються як одна велика помилка – помилка, що остаточний рахунок 2:3 не на нашу користь. У матчі двох рівних команд, одним пощастило більше. Заключний м’яч взагалі важко сприймається і досі, бо одразу згадується піднята рука рефері, яка сигналізувала про офсайд. На жаль, або на щастя, існує система VAR…
Наступний матч підопічні Унаї Мельгоси проведуть проти збірної Фінляндії. І хочеться вірити, що, власноруч видумані проблеми у вчорашньому матчі, не будуть створені собі знову.
