Видання «Одеське життя» запросили на гостини до села Надрічне Бородінської громади Болградського району на свято початку жнив – Примул сноп. Отже, вирушаємо разом у Буджацькі степи, щоб дізнатися, як живуть молдавани, як вони святкують початок жнив, чим відрізняється каберне по-білому від каберне по-чорному, що таке сармалє та ще багато цікавого.
До Надрічного ми прямували польовими дорогам, бо, як розповіли місцеві, автошлях до села повністю розбитий. Щоправда, недавно Одеський облавтодор розпочав тут ремонтні роботи.
Спочатку ми проїхали мальовниче село Іванчанка Надрічненського старостату. Про те, що в цьому селі, як і в Надрічному, мешкають молдавани, свідчать гарні будинки і церква, в якій навіть зроблено великий підвал, де парафіяни роблять та зберігають бринзу і вино для народних та релігійних свят.
І ось за пагорбом в долині розкинулося Надрічне. На подвір’ї будинку господині Олени Мунтян нас зустрічають сама господиня із сином Федором, який є старостою Надрічненського старостинського округу.
До речі, тут бачимо цікаву картину – сусіди несуть стіл на подвір’я господині. Виявляється, в Надрічному в гості йдуть зі своїм столом, щоб усім вистачило місця.
– Я мешкаю в цьому домі більше п’ятдесяти років – це будинок моїх свекра та свекрухи. Вони також мешкали тут близько п’ятдесяти років, отже цій хаті вже понад сто років. Звісно, що ми з чоловіком її переобладнали, діти допомогли. Двоє наших дітей – син Федір і донька Лілія, а ще троє онуків – зараз живуть окремо. Але з села вони не поїхали – і працюють тут, і мені допомагають. Доки чоловік був живий ми тримали велике господарство – овець, корову, свиней, багато птиці. Зараз я одна, тому тримаю лише птицю. До пенсії працювала в дитсадку, чоловік – у сільгосппідприємстві. В нашій родині люблять та шанують традиції. Ось і зараз вирішили відсвяткувати початок жнив, адже хліб – це головний наш скарб, – розповіла пані Олена.
За розмовою з господинею час минає швидко, але нас чекають на обрядовому святі Примул сноп.
Мабуть немає картинки кращої, ніж золоті поля з налитою пшеницею і блакитне небо. Посеред поля грав дитячий духовий оркестр села із керівником Петром Цушком-старшим. На свято прийшли мешканці села, працівники старостату, відділу культури, фермерського господарства.
– Цьогоріч ми засіяли з ранніх зернових ячмінь, пшеницю, горох. Погода сприятлива, тож, гадаю, урожай зберемо добрий. А ось для пізніх культур – соняшника та кукурудзи, було б добре, щоб дощик ще пішов. Врожай збираємо власними силами, своїм комбайном, він в нас сучасний, і керує ним досвідчений комбайнер Михайло Передялко. Взагалі до війни ми кожного року святкували початок жнив, запрошували священика, щоб дав благословення. Святкували і завершення жнив.
В цьому році вирішили відновити цю традицію, і, знаєте, я запримітив, що після молебну усе проходить добре. Це дуже добра традиція, – розмірковує Михайло Балан, керівник фермерського господарства.
Після того як отець Олександр (Бош), настоятель Надрічненського православного храму, провів службу та окропив усіх присутніх, дівчата з Надрічненського та Іванчанського закладів культури Анна Камбур, Раїса Настрадін і Валерія Балан провели обряд – нарізали серпом колосся і зробили гарні снопи.
За стародавнім звичаєм, один сніп віднесли на подвір’я господині – цьогоріч Олені Мунтян, де буде застілля на честь свята. Господиня прийняла з вдячністю сніп і поклала його під образи.
– Добре, коли молодь шанує традиції. Дай Боже багатого врожаю та доброї долі нашому селу, – сказав отець Олександр.
На подвір’ї пані Олени вже закінчували приготування. Анна Камбур, добра знайома господині, виймала з печі духмяний коровай, невістка Віра накривала на стіл, дочка Лілія вимішувала мамалигу, сусідка Марія Сланіна разом з господинею чаклували над замою.
– Зама – цариця перших молдавських страв. Секретний інгредієнт зами – борщ, домашня кваска, що робиться з висівок з обов’язковим додаванням леуштяну (українською – любисток), – поділилася секретом Марія Сланіна. – А ось для мамалиги, окрім бринзи, ми приготували ще скроб – смажені разом з яйцями шматочки м’яса.
До речі, у молдаван є ще одна гарна традиція – якщо на подвір’я зайшов чоловік, господар обов’язково запрошує його в підвал, щоб пригостити вином. Першим випиває келих та каже тост господар. П’ють з однієї склянки, закушують тим, що є в підвалі, – бринзою і солоними помідорами.
За щедрим столом було багато тостів, добрих побажань та щирих посмішок. А коли є смачна бринза та добре вино, то і душа співає.
Увечері в парку села на честь свята Примул сноп відбувся невеличкий концерт.
Саме побачивши яскравий виступ народного танцювального колективу «Надрічняночка», який знають далеко за межами України, ми зрозуміли, чому у молдаван земля тремтить під ногами.
– Колективу вже 14 років, дванадцять з них ми носимо почесне звання «народний». Молдавські танці дуже запальні, в них багато хореографічних малюнків, візерунків, притопів, вони дуже енергійні. Отже правду кажуть, що коли молдаванин б’є по землі ногами в танці, то вона тремтить, – розповів Петро Цушко-молодший, керівник «Надрічняночки».
Порадували чудовими виступами і танцювальний колектив «Нєстєруца», вокальний колектив «Стругураш» і дитячий дует Андрій Заєць і Ніка Цушко.
Вранці екскурсію по селу нам влаштував Федір Мунтян, староста Надрічненського старостату.
– Тут жили мої пращури, мої батьки, живу і я. Був час, коли ми з дружиною виїздили з села, і ми могли залишитися в місті, але я обрав Надрічне. Мені подобається вийти у свій двір, зірвати зі свого дерева яблуко, випити на порозі свого дому каву. Адже молдавани не лише вправні господарі, вони ще й умілі будівельники. Ось цей старовинний паркан, наприклад, господарі реконструювали зі старої черепиці. Досі збереглися такі домівки, де господарі тримають давнє облаштування. Зараз ви побачите, що таке «каса маре», – розповів Федір Мунтян.
І пішли ми в гості до чарівної жіночки Анни Капталан та її чоловіка Василя Капталана. Господиня відкрила окремий вхід в «каса маре» – окремі кімнати для гостей в народному стилі, і ми ніби поринули у минуле: старовинні меблі, ткані ковдри, рушники, образи і головний скарб господині – подушки.
– Я раніше тримала багато гусей, збирала пір’я, ретельно мила, сушила у печі після випічки хліба по чотири рази і набивала подушки. Вони легкі, м’які. Мені шкода їх продавати. Помру, буде дітям, онукам придане, – розповіла Анна Капталан.
Відвідали ми і краєзнавчий музей. Петро Цушко-старший розповів, що найдорожчими для нього в цьому музеї є весільна сукня мами і весільна сорочка батька.
– Це весільне вбрання для батьків шила місцева кравчиня, вони і зараз гарні, вишукані. Весілля мої батьки святкували на свято Трійці, жили тоді тяжко, але гуляли, за традицією, три дні. Коли батьки справляли золоте весілля, я їм влаштував таке саме свято, яке в них було тоді, навіть музик тих самих запросив. Гостей прийшло багато, і батьки одягнули це вбрання. Дуже було зворушливо. Зараз, на жаль, батьків вже немає, – розповів Петро Дмитрович.
Завітали ми і до ліцею, де зустрілися з Раїсою Єфрем, вчителькою румунської мови.
– Діти вивчають румунську мову з першого класу, більшість знають її змалечку. Деякі діти після школи вступають у виші Румунії, Молдови. Ми вивчаємо з дітьми не тільки мову, літературу, а й традиції, – відзначила вчителька.
Яке ж молдавське село без вина? Тим паче, коли в ньому є винзавод.
Надрічненський винний завод – це підприємство, що надає робочі місця місцевим і саме тут роблять каберне по-білому та каберне по-чорному. А в чому різниця, розповів Єфрем Цушко, керівник винзаводу та сільгосппідприємства «ЛОЗА-ВА».
– Каберне по-білому робиться з того ж винограду, що і каберне по-чорному – Каберне Совіньйон. Але технологія відрізняється. М’язга відділяється, чистий сік вибражується і виходить розе каберне по-білому – воно легке. А для каберне по-чорному сусло прямує одразу до термозбражувача, витримується до 48 годин, добре насичується і стає терпким і темним. Це якщо коротко, а взагалі це непростий процес, – пояснив Єфрем Цушко та запросив нас на дегустацію.
Після двох насичених днів на гостинах у Надрічному мені спало на думку, що ось воно, молдавське щастя, – дружна родина, працьовиті, талановиті люди, запальні танці, шанування традицій, смачні мамалига, зама та сармалє і густе вино в бокалі. Хочете переконатися – приїжджайте в Надрічне, тут завжди раді гостям!
Храм у Надрічному був збудований у 1870 році і названий на честь Архангелів Михайла та Гавриїла. Служба ведеться на румунській, молдавській і старослов’янській мовах. На подвір’ї храму є колодязь, навіс якого прикрашений зменшеним макетом храму.
Поруч із церквою є джерело зі смачною водою, про яку селяни говорять, що вона може творити дива. Головне – загадати бажання.
Проєкт «Мультикультурна Одещина» підтримує Європейський Союз за програмою Дім Європи. Його зміст є виключною відповідальністю видання «Одеське життя» і не обов‘язково відображає позицію Європейського союзу.
