У лютому цього року 41-річного вінничанина Володимира Ткача на вулиці зустріли представники ТЦК, силоміць посадили в автобус і згодом - мобілізували. Далі він близько трьох місяців проходив військове навчання, а тим часом незрячі рідні залишилися без необхідного догляду.
Про це повідомляє пресцентр Вінницької обласної організації Українського товариства сліпих.
Батьки Володимира Ткача є інвалідами першої групи по зору, тобто незрячими, і не могли себе обслужити без допомоги сина. Це прикута до ліжка Ніна Василівна (1951 р.н.) та сліпий і водночас глухий Валерій Володимирович (1956 р.н.) Ткачі. Єдиний син їх фактично доглядав, обслуговував, купував продукти тощо.
Зрозуміло, після мобілізації сина до родини Ткачів приходила працівниця соціальної служби і сусіди. Але цього було недостатньо. Бо інваліди першої групи потребували цілодобового нагляду.
Директор вінницького підприємства незрячих Костянтин Ільницький, голова обласної організації УТОС Віктор Зелінський та інші небайдужі зробили розголос про цей кричущий випадок, писали звернення. Це допомогло – днями Володимир Ткач повернувся додому і дооформив необхідні документи, через брак чого його й мобілізували.
«Після інсульту я не ходжу, не рухаюся. Мій чоловік Валерій не бачить і не чує. Без постійної допомоги ми не можемо. Тому ми дуже дякую Костянтині Ільніцькому, Віктору Зелінському та іншим небайдужим людям, які нас підтримали і допомогли повернути сина, демобілізувати», - сказала Ніна Василівна.
Володимир Ткач також зазначив: «На фронті після навчання я не був, трохи не доїхав. В лютому мене забрали на вулиці у Вінниці представники Тульчинського ТЦК (коли я зранку вийшов за водою), хоча я і показував документи. Казав їм, що чекаю ще один папірець із «Прозорого офісу». Лише вчора мені його швидко зробили, після розголосу історії».
