Уже сьогодні, 27 вересня, в далекому-далекому Чилі візьме старт молодіжний чемпіонат світу 2025 (U-20). Турнір, овіяний в Україні легендами, але від цього не менш дивний.
"Чемпіон" розповідає про майбутній міжнародний форум.
Легендарність чемпіонату світу для нас, насправді, просто злочинно пов'язувати з однією лише перемогою Петракова. Уже перший розіграш молодіжного ЧС-1977 заслужив, щоб його завжди згадували в Україні із задоволенням. Золотий м'яч, приз найкращому гравцеві того турніру отримав Володимир Безсонов! І було за що: перш за все, збірна СРСР стала переможницею турніру, а майбутня легенда Динамо оформив дубль у фіналі, забив переможний м'яч Парагваю в групі й просто зачарував грою.
Та перемога збірної СРСР так і залишилася єдиною на турнірі, але саме наші брали найпрестижніші нагороди ще й ще. У 1989-му Олег Саленко виграв свою першу Золоту бутсу – після дублів Сирії та Колумбії, а також голу в плейоф Нігерії він став найкращим бомбардиром. Хтозна: можливо, радянська збірна виграла б і той турнір, але нігерійці здійснили "диво Даммама": відігралися з 0:4 і виграли серію пенальті.
Уже на наступному ЧС найкращим бомбардиром став гравець Шахтаря Сергій Щербаков. Він теж забив п'ять м'ячів: Єгипту, Тринідаду і Тобаго, два Іспанії, один – Австралії в переможному матчі за третє місце. Можливо, тоді португальцям він і сподобався: незабаром Щербаков перейшов у Спортинг, став одноклубником Луїша Фігу. На жаль, автокатастрофа зробила гравця інвалідом лише у 22 роки.
У 2015-му Віктор Коваленко примудрився стати найкращим бомбардиром турніру, граючи за оборонну команду: після 0:0 з новозеландцями він оформив дубль М'янмі, хет-трик американцям – і цього вистачило для Бутси. І, звісно, пам'ятаємо про перемогу команди-2019: з трьома (!) переможними голами Дениса Попова, з фантастичним дублем Супряги, з найкращим турніром у кар'єрі Сікана, із "Золотою рукавичкою", яку виграв Лунін... Петраков змусив усю Україну стежити за турніром юніорів.
І це тільки якщо брати по верхах. Так, звісно, можна згадати, що якби приз "Золота рукавичка" з'явився одразу, а не 2009-го року, то з великою ймовірністю її взяв би ще один українець. У 1977-му Юрій Сивуха виграв серії пенальті в півфіналі та фіналі! Серед найкращих бомбардирів турніру українців більше, ніж німців, італійців, англійців (стільки ж, скільки іспанців, більше тільки у бразильців і аргентинців). У команді-1989 були динамівці Зайцев і Матвєєв, у команді-1991 – Коновалов, Шаран, Похлебаєв і... Михайленко. Так-так, тренер нинішньої збірної сам грав, і дуже успішно, на молодіжному ЧС – і це гарний привід перейти до нинішніх справ.
Це було здорово, але це було давно – а зараз сам турнір переживає кризу ідентичності. Думаю, ви самі розумієте в чому: якщо збірна України в суботу зіграє з Південною Кореєю, то Атлетіко в цей час зіграє з Реалом, Динамо – з Карпатами, а Ювентус з Аталантою.
ЧС проходить одночасно з клубним сезоном – накладаючись на нього, можна сказати, нахабно. Не частково, не зачіпаючи який-небудь Суперкубок і передсезонку – а у вересні-жовтні, коли грають абсолютно всі. Зрозуміло, готові приїжджати не всі.
Утім, давайте спочатку подивимося, хто готовий.
Воротарі: 1. Станіслав Ванівський (Сталь Жешув, Польща), 12. Владислав Крапивцов (Жирона, Іспанія), 16. Маркіян Бакус (ЛНЗ Черкаси).
Захисники: 3. Кирило Дигтяр, 13. Даніель Вернаттус (обидва – Металіст Харків), 4. Микола Киричок (Карпати Львів), 5. Владислав Кисіль (Понферрадіна, Іспанія), 6. Максим Мельниченко (Полісся Житомир), 17. Максим Деркач (Тукумс 2000, Латвія), 20. Олексій Гусєв (Кудрівка).
Півзахисники: 10. Геннадій Сінчук (Монреаль, Канада), 11. Данило Кревсун (Боруссія Д, Німеччина), 7. Артур Шах (Карпати Львів), 18. Богдан Будко (АЗ, Нідерланди), 8. Данило Ващенко (Металіст 1925 Харків), Матвій Панченко (Металіст 1925 Харків), 14. Крістіан Шевченко (Вотфорд, Англія), 2. Віталій Катрич (Інгулець Петрове), 15. Ярослав Караман (Полісся Житомир).
Нападники: 9. Матвій Пономаренко (Динамо Київ), 19. Олександр Піщур (Дьйор, Угорщина).
Будемо чесними: багато людей, чиї імена стали знайомі тільки в момент публікації заявки. Бакус навіть у топ-2 воротарів ЛНЗ не входить: Паламарчук підпирає Ледвія. Крапивцов провалив свої шанси й вибув із топ-2 воротарів Жирони (вона ще й Ліваковіча до Газзаніги взяла), Ванівський грає, але тільки в другому польському дивізіоні.
До речі, Ванівський перейшов до Сталі з львівського Руха – і тим самим довів представництво наймолодшої команди ліги в збірній до нуля. Багато представників Харкова, причому обох команд – щоправда, жахливий старт Металіста (12-те, а тиждень тому було і чисте останнє місце в Першій лізі) не вселяє великих надій. В обороні не вистачає лідера – про харків'ян сказано вище, а Мельниченко, Киричок і Гусєв-молодший все ж таки запасні у своїх клубах.
Гаразд, багато хороших, а за мірками ЧС так просто топових півзахисників: Синчук, Кревсун, Шах. Дуже не вистачає бомбардира – в атаці багато надій на силу генів. Олександр Піщур – не повний тезка, а син легенди Волині! Якщо тато виріс "тільки" до 196 сантиметрів, то син виріс надзвичайно високим: 204 уже у 20 років. Про Крістіана Шевченка всі й так все знають, він регулярно грає за молодіжку Вотфорда. І, звичайно, на Пономаренка теж великі очікування: відрізки в Динамо він видавав найяскравіші.
Проти кого граємо? Ви здивуєтеся, але представники Першої ліги України приїхали не тільки в нашу збірну. Панамець Анель Райс приїхав до Чилі з Чорноморця. Та й представники династій є теж не тільки в нас: Карло Кураньї – син відомого німецького форварда Кевіна Кураньї.
Карло приїхав із Фрайбурга, але загалом нетривіальних у хорошому сенсі слова клубів мало. У панамців більша частина гравців представляє місцевий чемпіонат або ж інші слабкі американські ліги. Ті, хто приїхав із великих клубів (Фламенго, Греміо, той самий Фрайбург), представляють їхній резерв. У парагвайців 17 гравців із місцевого чемпіонату, три "аргентинці" та Енсо Гонсалес із Вулвергемптона, у корейців узагалі один легіонер, і той із Портімоненсе.
А тепер поговоримо про найтригерніше. У списку Михайленка немає кількох імен, які потрапляють у заголовки частіше, ніж Ванівський або навіть К. Шевченко. Емполі не відпустить Богдана Попова, який б'ється за звання найкращого бомбардира (!) Серії Б. З Німеччини не приїхав Артем Степанов, який зараз у Нюрнберзі, але раніше бив рекорди результативності юніорських турнірів. Динамо не відпустило Михавка, Зоря – Саленка (а могло бути чотири представники династій в одній команді!) і Маткевича, Карпати – Домчака.
З цього приводу, як то кажуть, "несеться". Багато звинувачень Суркісів, які давно стали найзручнішим об'єктом для критики, Степанова, який відмовляється вже не вперше, Шевченка (не Крістіана), який погано керує УАФ... Але я б запропонував подивитися на це більш відсторонено.
Минуло шість років після тієї легендарної перемоги Петракова. Героям тієї команди по 25-27 років. Скільки дорослих чемпіонатів вони виграли? На скільки хоча б відібралися? Супряга, герой фіналу, п'ять років не міг забити; Веремієнко і Хахльов зараз разом грають за СК Полтава; Мусолітін готується до матчів проти Ванівського у Другій лізі Польщі. Багато хто, звичайно, знайшов собі місце в УПЛ, багато у чому через деградацію ліги – але національна збірна завдяки подвигу молодіжної сильнішою точно не стала.
Думаєте, це наш казус, наслідок якоїсь нашої дурості? Та ні. У фіналі ЧС-2019 Супряга забивав Південній Кореї – і чи так сильно просунулася за ці шість років її національна збірна? У 2009-му цей чемпіонат виграла Гана – і ці гравці не домоглися у футболі буквально нічого (успіх дорослих на ЧС-2010 жодного стосунку до тих юніорів не мав); чинний переможець турніру – Уругвай, але навіть фанат розвитку юніорів Марсело Б'єлса не може підтягти тих чемпіонів до національної команди, граючи досить віковим складом.
І, якщо зайти з іншого боку: чим неймовірний, унікальний провал бразильців на тому ж ЧС-2019 (вони навіть не пройшли відбір) завадив їм виховати зірок на десять команд? Вінісіус за ту команду не грав, а Родріго в її складі відбір не пройшов – але зіркою топ-рівня стати це йому не завадило. Та що там Родріго: Ямаль щойно ледве Золотий м'яч не виграв, не сильно й запалюючи на юніорських турнірах. Після того, як він у 15 (!) років разок з'їздив у збірну U-19, історія різних "молодших" команд для нього закінчилася. Почалося доросле життя.
Успіхи на молодіжних турнірах не завжди позначають рівень розвитку гри. Це може бути наслідком дуже специфічних чинників: таких, як розвиток кількох акселератів, які проводять найкращий рік (місяць) у житті; тренер, який ставить ефективну тактику, просто везіння. Але будь-який шанс у Другій Бундеслізі/Серії Б говорить більше про шанси реалізувати талант у дорослому футболі, ніж перемога на юнацькій першості. Щоб створити сильну збірну, потрібно добре працювати десятиліттями, а не один потужний місяць.
