Після групового етапу Клубний чемпіонат світу нагадує серіал на Netflix: актори змінюються, декорації нові, сюжет наче інший — та голос Дедпула переслідує тебе всюди.
Це не провал і не прорив. Просто турнір дуже хоче бути літнім блокбастером — але відчувається як рімейк старої мелодрами з бюджетом у мільярд доларів.
І хоч би як склалися матчі плей-оф, кілька вражень вже в’їлися в цей турнір, як голос Терещенка у Netflix — і витравити їх уже навряд чи вдасться.
Гігантські арени, зіркові клуби, амбіції — все як у трейлері до фіналу Ліги чемпіонів. "Реал", "Баварія", ПСЖ, "Челсі" — бренди, що мали продавати квитки ще до першого свистка.
Але ось що важливо: у США футбол усе ще не входить до прем’єр-ліги емоцій.
Матч "Флуміненсе" проти "Ульсана" — це зустріч двох екзотик, назви яких середній глядач ESPN не ризикне вимовити вголос. І байдуже, що на полі був колишній гравець "Арсенала" — навіть якби вийшов сам Тьєррі Анрі, без локального інтересу трибуни все одно залишаться глухими.
Another Club World Cup game, another empty stadium ???????? pic.twitter.com/IK2n2MQEGJ
Відвідуваність стала дзеркалом цього турніру — нерівною, хаотичною і нелогічною.
На матчі ПСЖ проти "Атлетіко" в Пасадені зібралося понад 80 тисяч глядачів. Справжнє шоу. А вже за кілька днів, у Флориді, на грі "Мамелоді Сандаунз" проти "Ульсана" було всього трохи більше трьох тисяч. Різниця — у 23 рази.
Окремий випадок — Атланта. Матч "Челсі" проти "Лос-Анджелеса", дві зіркові команди з різних півкуль, але стадіон на 71 тисячу місць був заповнений лише на третину — трохи більше за 22 тисячі глядачів.
ФІФА хизується, що через турнікети загалом пройшли понад мільйон вболівальників. Звучить солідно, але ця цифра — щось на кшталт одного аншлагу тут і трьох тисяч там. На екрані — багато сірих плям, які ріжуть око гостріше за неонові бутси з початку нульових.
❗️Stadiums attendance in the Club World Cup (1st round). Real Madrid - Al Hilal had the best %. pic.twitter.com/5pcKICpiin
Маямі — це зовсім інша планета. Там футбол не просто продають — його несуть на плечах. Фани "Боки" перетворили місто на хаотичний карнавал: синьо-жовтий дим, гучні барабани і англомовні стюарди, які виглядали зовсім зайвими.
У Пасадені латиноамериканська хвиля підняла звук до такого рівня, що кожен пас, кожен удар по м’ячу супроводжувався реакцією, ніби це було друге пришестя Мессі. Атмосфера не просто жила — вона перекрикувала сама себе.
Здається, цей турнір відбувається у паралельних світах. В одному — фаєри, пісні й ейфорія, що нагадує Буенос-Айрес. В іншому — діти в футболках "Messi 10", які прийшли просто тому, що квитки були дешевими.
І ще один вимір — порожні трибуни, бо матч призначили на вівторок о 15:00 під +37 градусів.
Це не провал — це симптом гібридного турніру, який сам не до кінця розуміє, хто його цільова аудиторія. Поки ФІФА малює графіки "зростання охоплення", справжній показник — це не цифри, а звук. А точніше — його відсутність.
І все ж, коли "Реал" виходив на поле в Шарлотті, трибуни загуділи. І знову — не через бренд, а через відчуття причетності. Можливо, цей турнір не потребує 32 команд, але точно потребує таких моментів.
Як фінал матчу "Боки" проти "Баварії", коли на 94-й хвилині логіка відступила перед емоціями, а фанати співали кожен своє — не розуміючи одне одного, але точно знаючи, чому вони тут.
The number of people, sites, and purists constantly trying to derail the Club World Cup is fantastic. Look at this. Boca just went toe-to-toe with Bayern Munich. Messi just beat Porto. MTY defied the odds vs Inter. And the fans love it. pic.twitter.com/ottyMlICyO
Хот-доги — це святе. Як і VAR, який усі ненавидять, але все одно дивляться. Але на Клубному чемпіонаті світу хот-доги подають не просто з гірчицею — їх приправили пеклом, що повільно і методично плавить усіх без винятку.
38 градусів у тіні — цифра, яка ледве передає справжню реальність. Вологість така, ніби тебе загорнули в поліетилен і відправили на ранкове кардіо в сауні.
Не дивно, що навіть службові собаки на стадіоні носять крокси.
"Асфальт, тротуари, штучна трава — усе розігрівається до температур, які можуть викликати мозолі й опіки на подушечках лап", — попереджає головний ветеринар Американського клубу кінологів.
Conditions are so sweltering at the Club World Cup, working dogs are having to wear Crocs to protect their paws from the heat on the pavement. ???? @peterrutzler pic.twitter.com/aTKRC9by63
Гравці, мабуть, дивляться на собак і заздрять. Лише одна арена дає якусь тінь — вона хоч трохи приглушує цей невблаганний, пекельний жар. Решта ж — як мангали, розпечені до червоного.
Маркос Льоренте з "Атлетіко" після матчу з ПСЖ у Пасадені не приховував роздратування: "Було неможливо. Нігті на ногах боліли, не міг ні розігнатися, ні загальмувати. Це було справжнє пекло".
Тренер "Челсі" Енцо Мареска каже, що тренуватися в такому пеклі — а відчувається воно як +41 — майже неможливо. Під час гри з "Есперансом" команді довелося ставити вентилятор розміром із літак, щоб хоч трохи освіжити лаву запасних.
"Боруссія" пішла ще далі: запасні провели матч під кондиціонером у роздягальні. В готелі ж хлопці так уперто намагалися відтворити європейський клімат, що перестаралися з кондиціонером — і голкіпер Кобель навіть застудився.
Тим часом Джоб Беллінгем хихикає у крижаній ванні. Ідеальна метафора.
Поки всі задихаються, ФІФА робить вигляд, що це просто літня спека. Томас Тухель уже майже втратив дипломатію і сказав усе, крім "ви це серйозно?". Мабуть, він уже знає прогноз погоди на наступне літо.
ФІФПро стукає в двері ФІФА з вимогою переносити матчі хоча б на вечір. Там готові, але лише якщо буде гроза. А поки — ось вам медичні консультації і перерви на водопій. Дякуємо за ваш дзвінок.
Фанати теж страждають. На деяких матчах забороняють проносити власну воду, а до кулерів стоять такі черги, що не зрозуміти — ти на футболі чи на завозі в секонд-хенд у Житомирі.
Але серед цього абсурду і страждань є супергерой — Томас Мюллер:
"Якщо я в свої майже 36 можу, то всі інші теж можуть. Досить скиглити. Беріть м’яча і грайте".
Слухаєш його і думаєш: чорт забирай, діло каже. Але десь глибоко в душі все одно хочеться ті крокси.
☀️????️ Thomas Müller on the heat: “If an almost 36-year old guy like me can run 90 minutes, then everybody should do it. So there are no excuses.” ???? pic.twitter.com/FUbregN8on
На цьому турнірі є два типи клубів: одні виходять на поле, щоб перемогти, інші — щоб вижити.
Перші — з Європи, прилетіли бізнес-класом, із суворим тайм-менеджментом: коли грати, коли тиснути, коли берегти сили. Другі — з Південної Америки, Азії, Африки — вкладають у матчі все: фізику, голос, кров, останні гроші.
Контраст став не просто естетичним — він засвітив глибинну нерівновагу мотивації, що в цьому форматі вже не маскується. Її чути. Її видно. Її можна відчути — на пульсуючих скронях форварда "Боки" чи мокрій спині півзахисника "Ульсан Хьонде".
"Реал" виходить на гру з "Аль-Гілялем" без зайвих емоцій. Погляди холодні, темп контрольований, ротація — обережна, наче це черговий етап передсезонного турне.
"Хабі Алонсо — тренер, який мислить календарем", — написав Томас Ронсеро в AS. І це дуже точно: "Реал" дозовано працює, дозовано перемагає — і дозовано страждає, коли матч іде не за планом.
Тим часом "Бока Хуніорс" грає з "Баварією" на межі легальних пульсів. 63 тисячі глядачів у Маямі ревуть, наче в Буенос-Айресі, і кожне зіткнення — немов останнє в кар’єрі. Команда програла, але виглядала живішою за суперника з Мюнхена.
Клуби з Європи виглядають, мов професіонали з відпрацьованою посмішкою для корпоративної фотосесії.
"Реал" розпочав з нічиєї проти "Аль-Гіляля" (1:1), граючи, здається, в іншу гру — без ризику, без глибоких емоцій.
"Баварія" пройшла далі, але залишила по собі враження людини, яка прийшла за подарунковим сертифікатом, а не за враженнями.
"Челсі", попри енергію Марески, виглядав так, ніби думав не про плей-офф, а про кондиціонер у роздягальні.
Інші клуби не мали такої розкоші. "Бока" вгризалася у кожен метр. "Ульсан" викладався до межі. Гравці "Монтеррея" майже билися з трибунами — стільки емоцій і гарячої крові Серіхо Рамоса.
Sergio Ramos sigue impecable a sus 39 años de edad, jugando para el Monterrey de México la intervención ante Gonzalo Montiel de River por el #MundialDeClubes 2025 ????pic.twitter.com/a4fP9O8sP1
Футбол, як і література, живе не раціональним сюжетом, а нервом. І поки "Реал" веде гру, як лікар під час професійного огляду, "Монтеррей" мчить, мов п’яний водій без гальм на спуску. Саме це розриває матчі на контрасти.
Можливо, цей турнір і задумувався як лабораторія глобального футболу, але поки що він більше нагадує гіпермаркет амбіцій: в одному проході — срібло і латекс, в іншому — піт і віра.
Це не скарга — це спостереження. Турнір дав змогу побачити, наскільки по-різному клуби сприймають свій статус. Європа — обережна, цинічна, пунктуальна. Решта світу — відчайдушна, емоційна, голодна.
На чемпіонаті світу серед національних збірних це працює на іншому рівні. Інфантіно це розумів — інакше б не купував інтерес топів до свого турніру шаленими грошима за саму лише участь. Наступного разу теж купить?
Цей турнір не про міфічну справедливість, не про історичне вирівнювання і навіть не про утопію світового футболу.
Це продукт. Подія. Комерційна платформа. І працює він саме так, як і має: збирає якусь увагу, продає якісь телеправа, дає комусь шанс показати себе — але не міняє ієрархій.
"Реал", "Баварія", "Ман Сіті" залишаються в центрі сцени, навіть якщо ставляться до неї як до тренувального збору. "Бока", "Урава", "Аль-Аглі" додають спецій і колориту. "Ботафого" може підпалити — але диктувати правила гри не буде.
Попри всі старання ФІФА створити справжній глобальний турнір, для багатьох європейських клубів це лишається міжсезонням — дорогим і з підвищеним градусом, але все ж періодом, де важливіше зберегти сили, ніж виграти красиво.
І це не проблема — це баланс інтересів у форматі, який не для рівності, а для масштабу. ФІФА зібрала цей турнір не з віри у справедливість, а щоб урвати свій шматок пирога.
Зрештою, ніхто не обіцяв, що "глобальний" означає "рівний". Бо з одного боку — "Манчестер Сіті", а з іншого — фактично аматорський "Окленд". І якщо ви читаєте ці матчі як дзеркало реального світу — вітаю, ви не помиляєтесь.
Це не нова глава історії футболу. Це спецвипуск. І фінал тут — як голос Дедпула в серіалах Netflix: завжди поруч, незважаючи на спроби щось змінити.
Фото — Getty Images / Global Images Ukraine
