4 липня Жюль Кунде прокинувся, глянув на календар і написав у соцмережах діагноз світовому футболу:
"Є команди, чий сезон почався в середині липня 2024-го... зараз 4 липня 2025-го, і вони досі грають".
І він не перебільшує. Це не просто “втомився від зборів” або “дайте мені літню відпустку, будь ласка”. Це метафізика нового футболу. Час більше не має сенсу. Сезон не починається і не закінчується — він просто... є.
Футбол увійшов у свою еру зміщеної реальності. Схоже, що дні, коли сезон починався у серпні і закінчувався у травні, пішли туди ж, куди DVD-плеєри і здоровий сон. Тепер у нас: міжсезоння без міжсезоння і гравці, які наближаються до меж людських можливостей.
Про це говорять на пресс-конференціях, пишуть у колонках, згадують у подкастах. Але з календарем нічого не змінилося. Навпаки — матчів стало більше, пауз менше, турніри з’являються швидше, ніж клуби встигають оновити форму.
Рекордні показники ігрового часу тепер не дивують — вони стали частиною пейзажу.
Про це говорили ще у 2010-му. Філіп Лам тоді відіграв сезон майже без пауз. "Баварія" дійшла до фіналу Ліги чемпіонів, збірна Німеччини — до півфіналу чемпіонату світу, а Лам ще й відіграв матч за третє місце.
Протягом кількох сезонів Лам не пропускав жодної хвилини в Бундеслізі. Зіграти всі матчі сезону від свистка до свистка для нього було нормою — лише одну гру він не дограв до кінця через пошкодження.
Попри все це, Лам у підсумку все одно зіграв на 500 хвилин менше, ніж Йозуа Кімміх у сезоні 2024/25. Такий розрив показує, як поступово зміщується межа того, що вважають прийнятним в ігровому навантаженні.
The Athletic підрахував: Феде Вальверде, мотор “Реала”, відіграв у сезоні 2024/25 аж 6674 хвилини. Це з урахуванням доданого часу, клубу, збірної Уругваю — всього. Якщо перекласти це у класичні 90-хвилинні матчі, виходить 74 повноцінних гри за менш ніж 11 місяців.
Попередній сезон для нього закінчився в липні, коли Уругвай дійшов до півфіналу Кубка Америки. Новий стартував 14 серпня — матчем за Суперкубок УЄФА. Завершився — 9 липня, у Нью-Йорку, півфіналом Клубного чемпіонату світу. Тобто майже рік без пауз.
Жюль Кунде теж потрапив до топ-20 гравців за загальною кількістю хвилин на полі. У своєму дописі в соцмережах він відзначив, наскільки затягнувся сезон, а Рафаель Варан йому відповів:
“Сезон, що триває більше року... Більше турнірів, більше матчів, більше травм. Менше турботи про гравців”.
Зростання ігрового навантаження — це результат того, що турнірів стає все більше, а координації між організаторами немає.
ФІФА, УЄФА, національні ліги і континентальні федерації працюють майже як окремі світи, які не домовляються між собою, чия черга заробляти. Від цього календар стискається, матчі накладаються, а гравці змушені грати майже без перепочинку.
FIFPRO неодноразово била на сполох.
Генеральний директор Маета Моланго прямо сказав, що гравці, які грають на Клубному чемпіонаті світу, "не відрізнятимуть один сезон від іншого". Межа між сезонами фактично стирається. Відпочинок скорочується або зникає зовсім — і це вже не форс-мажор, а правило.
FIFPRO також наголошує на кумулятивному навантаженні. Йдеться не лише про кількість хвилин у сезоні, а про довгострокові наслідки для фізичного і психологічного стану гравця. Так, те саме "вигорання на роботі".
Випадки на кшталт Педрі чи Фабіана Руїса, які грають на Євро-2024 і практично одразу входять у новий сезон, показують, що це не тільки про м’язи чи травми. Психічна втома — менш очевидна, але не менш серйозна штука. Вона впливає на концентрацію, відновлення і мотивацію, хоча її й не видно на Transfermarkt.
У самій профспілці це називають втратою логіки в структурі змагань. Календар перетворюється на симулятор з режимом "безкінечного сезону". Нескінченний марафон без фінішу.
Футболісти топ-рівня дедалі частіше говорять про втому і перевантаження. Але багато фанів просто знизують плечима: "Ну, ви ж заробляєте мільйони, тож не скигліть". Така реакція, здається, вже частина гри, і це додає ще одного шару напруги.
Цей дисонанс особливо помітний у коментарях під постами типу того, що писав Жюль Кунде, коли згадував, наскільки затягнувся сезон. Більшість відповідей там діляться на дві категорії: або "перебільшуєш, не вигадуй", або класика — "тобі за це платять шалені гроші, мовчи й грай".
Це додає ще один рівень виснаження — вже не фізичного, а емоційного. Ти наче граєш без перепочинку, а ще й маєш доводити, що твоє виснаження — це не фантазія.
Про перевантаження календаря вже не раз говорили й топ-тренери. Але проблема в тому, що їхня позиція — не завжди послідовна.
У 2023-му Гвардіола відкрито критикував щільний графік і надлишок турнірів:
"Чемпіонат світу у середині сезону, подовжений чемпіонат, Кубок Англії, Ліга націй – і все це з меншою перервою. Календар розширюється, навантаження стають непідйомними. Ми постійно про це говоримо, але ситуація лише погіршується. Гравці на межі".
У 2025-му Юрген Клопп назвав Клубний чемпіонат світу "найгіршою ідеєю в історії футболу", розкритикувавши його за те, що він відірваний від реальних потреб гравців і тренерів.
Гвардіола, який роками був чи не головним критиком перевантаженого календаря, раптом виступив на захист ідеї:
"Тренери не організовують цих змагань, але пишаються можливістю бути тут. Багато, багато команд скаржаться на ці змагання, тому що їх тут немає, а інакше їм могло б сподобатися бути тут".
З одного боку, всі визнають, що виснаження — реальна проблема. З іншого — критика організаторів звучить тихо, якщо взагалі звучить. Усі обережні, обтічні, як у політичному ток-шоу. Висловлювання Гвардіоли про календар завжди десь між “я турбуюсь” і “але давайте без скандалів”.
І буквально в той самий тиждень, коли він захищає Клубний чемпіонат світу, Пеп каже: "так, у листопаді ми точно відчуємо наслідки цього турніру". Виходить певна класика про труси і хрестик.
Поточна структура календаря — це міна з таймером. Особливо це б'є по тих, хто грає і за клуб, і за збірну, і ще проходить всі ці фінали, півфінали — тобто фактично не має пауз. І з кожним сезоном це б’є не тільки по формі, а й по тривалості кар’єри.
Профспілки вже давно попереджають, що цей ефект накопичується, і рано чи пізно це виллється в кризу — як для самих футболістів, так і для команд, які будуть втрачати ключових гравців через перевтому чи рецидиви. Гроші — грошима, але треба не забувати, що мова — про можливості людського організму і гру, яка вбиває кардіо, суглоби і будь-яке поняття про баланс.
А головне — це впливає на якість гри. Гравці часто виходять не в топовій формі. Темп — нижчий. Рішення — повільніші. Матчі — рвані. І фанати це бачать. І бренди це бачать. Коли гра стає менш видовищною, починають страждати не тільки гомілкостопи, а й рекламні контракти.
Врешті-решт, календар — це питання не лише про здоров’я гравців, а про стійкість всієї системи. Якщо нічого не зміниться, перевантаження стануть не винятком, а базовим елементом професійного топ-футболу.
Питання ж, насправді, не лише у тому, чи витримають гравці. Питання в тому, чи витримає сам футбол. Чи зможе він зберегти свій темп, драйв і сенс, коли календар уже давно втратив межі й перетворився на нескінченний список матчів.
Фото — Getty Images / Global Images Ukraine
