У 59-й окремій штурмовій бригаді безпілотних систем ім. Якова Гандзюка розповіли історію воїна на псевдо «Смурфик», бійця 11 батальйону першої штурмової роти 59 ОШБр БпС.
«Пішов працювати на завод у 17 років. Перша зарплата – 45 гривень. А найбільш пам’ятне придбання – тепла чорна кофта за 92 гривні. Великі гроші як на початок нульових. Їй уже понад 20 років.
Коли сиджу в окопі, то згадую, як міняв доньці памперси. Зараз Валерії 18. Студентка Київського національного економічного університету. Головна її риса – ощадливість. З нею у мене тісніші взаємини, ніж з сином. Артему – 13. Він більше до мами тягнеться.
Навесні минулого року стояв з приятелем і пив пиво. Мав бронь. Але і кредитні борги – 58 тисяч. Вирішив, що треба йти до армії, аби «покрити» їх. Тому і пішов до ТЦК. Підписав контракт на три роки», - розповідає військовий.
Військовослужбовець каже, що зараз фінанси довів до ладу. А коли його донька Валерія святкувала 18-річчя, чоловік оплатив кафе, виклавши 13 тисяч гривень: «Сімейні таки посиденьки. Для свого студентського кола донька «накривала» окремо».
Під час БЗВП воїн мав їхати до Великої Британії. Зі слів чоловіка, поїхати не вдалося, «переграли» - проходили навчання за програмою «Азову»: «Було жорстко. Але зміг. Віджатися від підлоги 90 разів у «броніку» - не проблема».
22 липня – «Смурфик» вважає другим днем народження.
«Позиції за Муравкою. 14 днів там провів. Ліг спати в бліндажу. Прокидаюся – увесь засипаний землею. Шок і жах. Волаю: «викопайте мене». Ніхто мене не чує. Просто почали копати, знаючи місце, де я спав — під стінкою. Відчуття, що це тривало вічність. Найгірше – втрата орієнтирів. Я ж не знав, що «нагорі» робиться. Раптом там уже солдати ворога. Добре, що поки мене відкопували, нічого додатково не прилетіло. Коли побачив світ Божий, думки роїлися, було важко зібрати їх докупи. Наступної ночі просто боявся лягати спати — постійно «ловив» флешбеки.
Чорний гумор поважаю. От і мультикам собі такий купив, що у домовині на мені гарно сидів і ще квітки в неї помістилися.
Люблю футбол. Уболіваю за «Динамо», завжди проти «Шахтаря». Після війни мрію побувати в Бразилії та відвідати легендарний стадіон «Маракана» у Ріо-де-Жанейро», - ділиться захисник.
Боєць каже, що у собі йому дуже не подобається егоїзм: «Завжди думаю тільки про себе. Єдина дитина в сім’ї. Саме тому у своїй хотів двох дітей. Вдячний жінці, що уже 20 років терпить мене такого».
Вінниця.info, фото зі сторінки бригади
