Хотілося дочекатися рецензії на цей триллер від Marca. Було цікаво, чи напише вона про те, про що в підсумку не написала, лише обережно натякнула. Зате вказала на помилки в захисті - і то, мабуть, бо вони надто очевидні, щоб їх ігнорувати.
За великим рахунком, коли команда провалює матч на всі 100%, критикуй будь-що — обов'язково влучиш у тренд. Бо "Реал" дійсно зіграв на рівні, на якому часто не грають навіть новачки Ла Ліги. Якби цього вечора замість ПСЖ на поле вийшов "Реал Ов'єдо", Санті Касорла цілком міг би оформити 2+3 і епічно завершити кар'єру.
На "МетЛайф Стедіум" мадридці пропустили два голи ще до того, як почався матч.
Усе почалося з курйозу: Асенсіо невдало намагався вибити м’яч, послизнувся – і дивився, як ПСЖ відкриває рахунок.
ПСЖ гол 1 pic.twitter.com/mv1NpvZx49
Минуло три хвилини – і вже Рюдігер подарував другий гол асистом на Дембеле.
ПСЖ гол 2 pic.twitter.com/tIBFNO5TAT
Та якби ж все зводилось лише до цих двох помилок. Насправді ж оборона "бланкос" була нестабільною від першої до останньої хвилини.
Фран Гарсія, ще нещодавно один із найкращих на турнірі, не встигав взагалі ні за ким. Правий фланг тріщав не менше: Вальверде не справлявся, бо, здавалося, не розумів, кого він грає — правого латераля чи центрального бокс-ту-боксера.
Можливо, усе виглядало б інакше, якби у старті були Гейсен і Трент. Гейсен став найстабільнішим захисником "Реала" цього літа – і навряд чи допустив би той хаос, який вчинив Асенсіо. А Трент хоча б спробував би вивести команду з-під пресингу, надавши їй контроль через пас.
Але ПСЖ цього вечора був просто кращим. Брутально організованим, ефективним, без сентиментів. У той час як "Реал" повернувся до оборонної розгубленості з епохи Анчелотті – тієї самої, коли Белінгем мусив гасити пожежі по всьому полю.
Marca промовчала про головне: передня лінія "Реала" не грала у футбол.
Хабі Алонсо дійсно здивував вибором в атаці: Мбаппе вийшов замість Вінісіуса зліва, Гонсало Гарсія в центрі, а, власне, Вінісіус — на незвичному правому фланзі.
Ставка не зіграла. У першому таймі атака виглядала хаотичною, без структури і логіки. Вінісіус у другому таймі взагалі почав зміщуватися в центр. Але було вже пізно — його замінили на 64-й хвилині після 10-ти точних передач, нуля створених моментів і жодного удару по воротах.
Гонсало Гарсія вперше на турнірі виглядав розгубленим. Частково через нестабільну підтримку з глибини, частково через власну неспроможність створити щось путнє: жодного удару, сім програних єдиноборств.
Здавалося, що за таких умов гру на себе має взяти Мбаппе, але й він не врятував ситуацію. Максимум, на що вистачило основного фінішера "Реала" — два створених моменти. Це, звісно, більше ніж нічого, але ніщо в контексті впливу на загальний результат.
Зараз модно звинувачувати Рюдігера і Асенсіо (і вони це заслужили), але чому їх помилки стали фатальними?
Бо ПСЖ, зокрема Дембеле, тиснув і створив ситуацію, в якій імовірність помилки від захисту зростала. Це настільки елементарний атрибут сучасного футболу, що його розуміють навіть на юнацькому рівні.
Так, пресинг. Якщо вже ти в пошуках м'яча заходиш на половину поля суперника, то, очевидно, не для того, щоб подивитися, якого кольору бутси у голкіпера, правда? І особливо, якщо ти звешся мадридським "Реалом".
Нижче - просто епізод, який стався одразу після другого пропущеного голу. Порівняй: як грає передня лінія ПСЖ, коли м'ячем володіє "Реал", і як грає передня лінія "Реала", коли м'яч перейшов до ПСЖ.
Тиск Парижа форсував помилку від суперника і відповідно втрату м'яча, а відсутність тиску з боку Мадрида форсувала... появу суперника на власній третині поля, причому майже у тренувальному темпі.
У цьому епізоді — весь матч. Ніякі хитросплетені метрики не мають жодного значення, коли ти гориш у базових речах. Гюлер виявився єдиним, хто побіг пресингувати суперника в зародку його атаки. Не знайшовши підтримки, просто махнув руками і пішов на свою позицію.
"Реал" вийшов на матч з двома пасажирами в атаці. Причому він хотів перемогти на рівні, де навіть мінус один гравець із структури пресингу — це вже катастрофа.
Ця фігня переслідує "Реал" відтоді як до нього приєднався Мбаппе. Раніше було багато питань до тренерської роботи, але тепер питання до тренера — це останнє, що приходить у голову, коли дивишся на гру зірок Мадрида у даному конкретному матчі.
"Байєр" у Алонсо, коли бачив трігери, зривався і тиснув наче скажені пси. Чи хотіли вони цього? Хтозна. Але ж робили. Вінісіус, Дембеле, Мбаппе, Кварацхелія — актори однієї сцени. То чому одні можуть, а інші — ні? Бо не хочуть. Дитячі капризи у виконанні професіоналів.
Фантастичним зіркам "Реала" треба переосмислити фундамент власної ментальності. Бо це питання банальної профпридатності. У тебе є буквально все, щоб грати на топовому рівні, але тобі, як тому хлопцю з U-13, треба пояснювати, що футбол — це командна гра.
Зрештою, оборона Мадрида так чи інакше стабілізується після повернення Трента і Гейсена. Та й Рюдігер давно не хлопчик, щоб розвалюватися після таких помилок; Джеррард якось помилився ціною титулу для "Ліверпуля" — і нічого. А от що робити з его зіркових форвардів — питання цікаве.
Фінальний цвях — третя результативна атака ПСЖ. Футбол — це, звісно, гра хаосу і помилок. Але явно не таких.
ПСЖ гол 3 pic.twitter.com/vUJk4RUPvt
Для Хабі Алонсо цей матч став жорстким сигналом. Його команда ще не готова боротися за трофеї – надто багато незакритих питань, надто мало відповідей. І надто голосно все це прозвучало на найвищому рівні. Це був навіть не ляпас. Це був панч з нокаутом.
Фото — Getty Images / Global Images Ukraine
