Від перших нот рок-опери ти відчуваєш, як музика Євгена Лапейка у сучасному аранжируванні Сергія Дмитрієва проникає в саму глибину душі. Це не просто фонограма — це пульс вистави, її подих. Голоси Володимира Токарчука (Ромео) і Владислави Григоренко (Джульєтта) сплітаються в такій гармонії, що здається, ніби їхнє кохання звучить у кожній ноті. Їхній дует у сцені на балконі — це не просто класика, а щось абсолютно нове, що змушує затамувати подих. Ти бачиш не просто Ромео і Джульєтту, а двох закоханих, які кидають виклик долі, і їхня пристрасть, що переростає у велику Любов, розриває серце.
Вокал артистів — це справжній катарсис. Владислава Григоренко в ролі Джульєтти зачаровує своєю ніжністю й силою водночас. Її голос, то кришталево чистий, то сповнений болю, змушує сльози котитися по щоках. Володимир Токарчук, зігравши Ромео, передає таку щирість і відчайдушність, що ти віриш: заради такої любові можна пожертвувати всім. А хор під керівництвом Сергія Савенка додає глибини й драматизму, створюючи відчуття, ніби весь світ співає про цю трагедію.
Сценографія Станіслава Зайцева ― це окрема розповідь… Кожен елемент декорацій, кожна деталь костюмів від Ніни Гуцу, кожна маска Юлії Шкрабак і гра світла від Олени Корольової створюють відчуття, ніби ти потрапив у середньовічну Верону, але водночас у сучасний світ, де рок-музика переплітається з вічними темами. Вороже протистояння Монтеккі й Капулетті оживає в динамічних боях, а акробатичні трюки вражають своєю точністю й енергією. Георгій Ковтун як балетмейстер створив хореографію, яка не просто доповнює сюжет, а стає його серцем, додаючи виставі пульсуючої сили.
Особливо вражає сцена балу, де маски й костюми створюють атмосферу таємничості, а танці балету театру й вихованців дитячої студії «Забава» під керівництвом Світлани Смірнової звучить так чисто й зворушливо, що ти відчуваєш, як у горлі стоїть клубок.
Кожен актор у цій рок-опері — це не просто виконавець, а жива душа, що проживає свою історію. Денис Рудий у ролі Меркуціо зачаровує своєю харизмою. Сергій Федоренко (Лоренцо) несе в собі мудрість і біль, намагаючись врятувати закоханих від фатальної долі. А Тимофій Криницький у ролі Герцога додає виставі необхідної суворості, що підкреслює невідворотність трагедії…
Ця рок-опера — не просто вистава, а подорож, яка змушує пережити весь спектр почуттів: від ейфорії першого кохання до розпачу втрати. Є моменти, коли здається, що у Ромео і Джульєтти все буде добре, що їхня любов переможе смерть. Але Шекспір нещадний, і ця нещадність помножена на рок-ритми й потужну драматургію. Ти виходиш із зали з відчуттям, що побачив щось вічне, щось більше, ніж просто історія.
Режисерська робота Георгія Ковтуна й асистентки режисера Ауріки Ахметової, сценографія, музика, хореографія — усе це сплелося в єдине ціле, що назавжди залишиться в серці.
«Ромео і Джульєтта» в одеській Музкомедії — це не просто рок-опера, це гімн любові, що долає час і простір. І якщо ви ще не бачили цієї вистави, біжіть за квитками. Бо це не просто театр — це життя, що пульсує в кожній ноті, кожному русі, кожному погляді…
