Трійця увібрала традиції язичництва і християнства, а в народі здавна склалися звичаї святкування. Як на них вплинув культ рослинності, які створювалися обереги, чим цікавий Русалчин Великдень, що відомо про заклинання, які прийшли з давнини, а також про деякі ворожіння та заборони на Зеленому тижні «ФАКТИ» почули від Ніни Главацької, етнографині, старшої наукової співробітниці відділу виставкової роботи Національного музею народної архітектури та побуту України (Музей під відкритим небом у Пирогові).
— Трійця — одне з 12 найважливіших церковних свят, яке прив'язане до Великодня, тому дата його щороку змінюється, — Ніна Главацька торкається теми історії християнської події. - Свято припадає на 50-й день після Світлого Христового Воскресіння, тому існує ще назва — Свята П’ятидесятниця, яка і завершує Пасхальний цикл свят. Головна подія у християнській традиції присвячена зішестю Святого Духа на апостолів (їм це обіцяв Ісус Христос перед своїм Вознесінням на небеса) і появі Всевишнього в трьох іпостасях триєдиного Бога у вигляді Отця, Сина і Святого Духа. Трійця за значенням стоїть в одному ряду з Різдвом та Великоднем. З III століття це свято загальновизнане у християнському світі. У VIII столітті літургійну службу на його честь уклали святий Іоанн Дамаскін і святий Косма Маюмський. Великдень-25 віряни відзначали 20 квітня, тож Трійця припадає якраз на 8 червня.
В храмах в цей день проводяться святкові богослужіння і великі вечірні служби. Православні священники на літургії одягають святкові шати зеленого кольору, а католицькі — білого. Основними символами Трійці у християн східного обряду є різнотрав’я і зелені гілки дерев (здебільшого це береза, липа, клен або дуб). Тиждень перед Трійцею називали «Зеленим», а ще «Клечальним» або «Русальним». Починаючи з четверга Зеленого тижня і перші три дні Троїцького тижня називають Зеленими святами. До християнства торжество відзначали протягом шести днів (три перед сьомою після Великодня неділею і стільки ж наступного тижня). Церковний календар освячує лише три дні. Власне звідси й назва — Трійця.
В народі цей день називають Зеленими святами і зеленню прикрашають церкви та домівки, щоб гілочки допомогли закликати добробут, радість та щастя в дім. Пращури здавна в цей час святкували початок літнього календарного періоду. Це свято пов’язане з культом рослинності, а важливими його мотивами є магія заклинання майбутнього врожаю, вшанування предків, дівочі ворожіння, створення оберегів.
З дохристиянських часів у наших предків зберігся культ природи, дерева, в чому вбачали поєднання трьох світів — неба, землі та підземелля. Головний народний обряд свята — клечання (прикрашання зеленими гілками) житла і господарських приміщень. Вважалося, що разом з гіллям до господи приходив добрий дух предків — Дід-Ладо, щоб захистити людину та її житло від недобрих сил. Тож зелень, за народними віруваннями, вважали потужним оберегом, її зберігали впродовж року і використовували за потреби.
У Клечальну неділю зранку люди вбиралися у святковий одяг і йшли до церкви. Особливо гарно були вбрані дівчата — у білих сорочках, намистах, замаяні стрічками, квітами. Кожна дівчина тримала в руках китицю полину, барвінку чи любистку. Після служби майже по всій Україні посвячували і робили обхід полів з хоругвами та священником. «Благослови, Боже, святий хліб, най файно родить», — промовляв священник на Буковині і кадилом відганяв лихі сили. У деяких краях на Зелені свята освячували і криниці: спочатку спільну, а потім у кожного господаря. Дівчата свої вінки навішували на плодючі дерева, щоб і самим мати плідну силу.
Після обідні всі збиралися коло церкви. Тут була закопана жердина, заквітчана гіллям та квітами. Таке прикрашене дерево називали «явір», або «віха». Сюди сходилася молодь водили хороводи, співати пісень. «Віха» — це і символ світового дерева, і своєрідний аналог представленого у європейських культурах «майського дерева», яке на межі весни і літа заносили з лісу у село, а разом з ним — процвітання і добробут. Встановленням віхи виконуються декілька функцій: оберегова, поєднання світів, ушанування культу предків, ототожнення з рослинною символікою. Обрядом встановлення віхи селяни ще сподіваються забезпечити хороший врожай.
На Зеленому тижні, а саме у четвер, дівчата традиційно ворожили: виходили у поле, збирали різні трави і квіти (барвінок, незабудку, полин, ромашку, любисток, конвалію) і плели для кожного члена сім’ї вінки. Заносили їх додому і спостерігали: як зелені витвори до неділі збережуть свіжість і красу, то їхні власники житимуть довго і при здоров’ї.
Також у четвер на Зеленому тижні дівчата ходили до лісу, щоб провести обряд кумлення. Після цієї ініціації чи посвяти (яка була частиною циклу весняно-літніх свят) дівчата отримували право одружуватися і ставати матерями. Кумилися дівчата, які досягли повноліття, і проводили це наступним чином: підходили до завитого на березі вінка, в якому вішали хрест чи яйця, цілувалися та обмінювалися подарунками через цей вінок.
Береза, за народними повір’ями, має хорошу енергію та силу зростання, а ще одною з перших починає зеленіти. Тож це дерево з давніх-давен обране символом Зелених свят. Біля берези дівчата проводили трапезу, готуючи яєчню (в яйця наливали молоко, перемішували і робили страву у вигляді каші, в яку додавали смажені шкварки та цибулю). А на Поліссі дівчата готували пироги з повидлом, яблуками, а ще коржі з медом. Після трапези виконували обряд завивання дерев. З гілок берези (не обламуючи їх) виплітали віночки, загадуючи на щасливу долю і співаючи: «Пусти мене, мати, у гай погуляти, до білої березоньки про щастя спитати»… А у неділю кожна власниця віночка перевіряла, чи, бува, він не зав’янув, бо тоді чекай чогось недоброго, а як знаходила вінок свіжим, то на серці відлягало — то на добро.
Етнографам відомо про ще таке ворожіння четверга. Гарно вбрані дівчата у вінках водили хоровод навколо берези, прикрашеної стрічками. Ввечері берізку розряджали і йшли до річки пускати по воді віночки, щоб дізнатись про своє майбутнє: якщо пішов на дно, то до поганої події, прибився до берега — власниця скоро закохається, а поплив без зупину — до заміжжя.
Вважалося, що впродовж Зеленого тижня по землі ходять русалки. В Україні існує багато повір’їв про русалок, які пов’язані зі стихією води, а тому в народних уявленнях ці істоти впливали на родючість полів, зокрема жита, що саме цвіло на Зелені свята. За народною уявою, русалки — це дівчата або молоді жінки, котрі під час купання втопилися, або це діти, що померли нехрещеними. Вони переселилися в таємничу сферу, на дно глибоких рік і озер, плавають там у подобі золотих рибок. А на Русальному тижні обертаються на дівчат, переміщуються на берег і манять до себе перехожих.
У четвер на Зеленому тижні з давніх-давен ніхто не працював, щоб не розгнівити русалок, у яких був Русалчин Великдень. Взагалі намагалися не братися до важкої роботи. В цей час русалки виходили з води і дивилися, чи шанують їх люди. Як примічали тих, хто працює, то могли нашкодити нивам. А як відчували шанобливе ставлення до своїх звичаїв і вимог, то намагались зберегти поля людей.
Взагалі впродовж Русального тижня діяла заборона на відвідування полів або лісів. В цей період люди обходили стороною водойми, тому що вірили: русалки можуть залоскотати і затягнути на дно. Щоб убезпечитися від русалок, люди носили з собою захисне зілля з полину та любистку. Аби задобрити русалок, на підвіконні клали гарячий хліб (за віруваннями, русалки живляться парою від свіжоспеченого хліба), щоб так нагодувати нечисту силу і задобрити. А господині на деревах розвішували рушники чи полотно, щоб русалки, коли вийдуть із води, мали у що вдягнутися. Про це співалося у русальних піснях:
«Сиділа русалка на білій березі, Просила русалка в дівочок сорочки. — Дівочки-сестрички, Дайте мені сорочки, Хоч не біленької, Аби тоненької»
Дівчата, виходячи в поле, зазвичай не дотримувалися заборон. У четвер на Русалчин Великдень ті, що мріяли про заміжжя, плели квіткові вінки і старалася закинути їх на дерево поряд з водоймою. Якщо русалка його «забере», значить бажання здійсниться цього року. На Київщині в Русальний четвер зі сходом сонця дівчата йшли на жита і клали на ниву свого батька для мавок хліб («щоб задобрити і жито вродило»), спечений з житнього борошна на свяченій воді. А жінки впродовж семи днів Русального тижня згадували в молитвах померлих дітей, особливо неохрещених, інакше в оселі могли посилитися злі духи.
В понеділок (на кінець Русального тижня) влаштовували проводи русалок в полі, на житах. Колись це робилося для покращення умов для врожаю збіжжя. Дівчата й жінки плели вінки, одягали чистий одяг і, співаючи обрядові пісні, виходили в поле. Також виконували примовки: «Йдіть, русалоньки, йдіть, і наше жито не ломіть». Розходились по домівках вже опівночі, коли всі духи поверталися туди, звідки прийшли.
На Зелені свята цвіте жито. Аби вберегти врожай і захистити його від лихих сил, виконувався хліборобський обряд водіння «тополі» (Полтавщина, Харківщина), «куща» (Рівненщина) та «верби» (Чернігівщина). Ці персонажі — символічне уособлення врожаю. Наприклад, прикрашали найвищу дівчину («тополю») намистом, стрічками, хустками і водили селом. «Тополя» вклонялася господарям хат, зичила здоров’я, врожаю, а за це отримували подаруночки — «на стрічки».
Вважалося, що на Трійцю прокидаються мерці, які, за давніми віруваннями, впливають на землю навіть сильніше, ніж хлібороби, що ходять по ній з плугом. Зі своїх глибин померлі можуть змусити поля рясніти збіжжям або затримати сили землі. Покійні мислились прадавніми хліборобами як своєрідні хтонічні божества, що приносять благословення та родючість полям і добробут землеробу. Люди боялися, щоб із цвітом чогось лихого не сталося і просили мертвих допомогти їм, а на віддяку за це справляли на гробках обід-тризну у суботу, напередодні Трійці. На Гуцульщині субота напередодні Трійці називалася «дідівна субота». В церкві святили молоко, сир, калачі і все це несли на цвинтар і обдаровували один одного — на «помин померлих». На Буковині «дідівна субота» справляється у неділю, після служби Божої. Священник правив панахиду, провадилась спільна тризна, на якій обдаровували один одного калачами, печеними пташками та пасочками із сиром за померлі душі. На Бойківщині у «дідівну суботу» обдаровували книшами та банниками, а дітям дарували калачики і печені голубочки.
Таку ж семантику вшанування померлих, які б вберегли врожаї, мало клечання. Напередодні святої Трійці, в суботу до схід сонця, дівчата, молодиці та діти йшли в гаї, на левади, луки збирати запашне зілля (чебрець, полин, папороть, любисток, канупер, татарське зілля). Хлопці увечері готували клечання (гілля з липи, берези, дуба, клена), яким прикрашали хату, бо гадали, що душі померлої рідні на обійсті ховаються у клечанні. Не квітчати хати вважалося гріхом. Домівки вбирали в Україні по-різному. На Чернігівщині та Буковині в стріхи встромляли клен, липу, листя лопухів. На Покутті двері і стіни хат та стаєнь прикрашали гіллям із липи. На Львівщині гілки липи ще й затикали в городи. На Гуцульщині скло вікон оздоблювали хрестами з листків барвінку, а на долівці викладати хрест із царської папороті. По всій Україні у помешканні долівку вистелили татарським зіллям, чебрецем, полином, любистком. За ікони клали васильки і м'яту, а перед божником запалювали свічку або лампадку.
У клечальну суботу дівчата також плели вінки — символи молодості, чистої, незаплямованої краси. Звитий з живих квітів вінок, за народним повір'ям, мав силу оберега, тож його могли зберігати впродовж року в хаті.
Здавна на Трійцю заборонялось прибирання домівки й взагалі працювати вважалось гріхом. Діє заборона на рукоділля, городні роботи (ні-ні копати, висаджувати рослини, косити траву, обрізати або рубати дерева) — вважається краще не тривожити землю в день її іменин, щоб уникнути біди й негараздів. У святковий день не рекомендується лаятися і лихословити, провокувати конфлікти, сваритися, висловлювати претензії. Виключаються косметичні процедури, не можна стригтися. Не купатися в річках і озерах, бо у водоймах вирує нечиста сила, яка може забрати людину на дно. Погана прикмета — весілля на свято, але на Троїцькі гуляння допускається сватання. Не можна ходити поодинці в лісі або полях — дорогу подорожньому можуть заплутати нечисті сили.
На Трійцю варто придивитись до прикмет, аби дізнатись про ближню та дальню перспективу:
В народі живе немало вірувань. Так, здавна збирають на Трійцю трави і використовують відвари з них для лікування. Але ще вважалося, якщо вмитися росою на Трійцю, можна продовжити здоров’я і зберегти красу. Жінки та дівчата виходили зранку на двір чи у поле, щоб зібрати цю життєдайну вологу. При цьому промовляли: «Свято Трійці Святої обдаровує красою: блиск в очах і волоссі, червоний відблиск на губах, шкіра оксамитова, а дума моя світла».
Нагадаємо також традиції святкування давнього свята Івана Купала, яке припадає на 23−24 червня.
Фото з архіву музею у Пирогові
