Люди давно мріяли про дощ, шепотілися про нього на вулицях, але коли перші краплі впали – ніхто й уваги не звернув. А потім… ніби хтось розкрив небесні шлюзи! Грім загудів, наче пробуджуючи місто, а дощ полився стіною, омиваючи розпечену землю.
Здається, серця одеситів затріпотіли від радості – спека, що висушувала душу, нарешті відступила. Діти сміялися, вибігаючи під краплі, дорослі стояли з розкритими долонями. Грім і злива! Для багатьох – щастя!
Та в цьому щасті був і тремкий відгомін – грім нагадував про прильоти, про тривожні ночі, про війну, що не відпускає. І все ж дощ перемагав страх, приносив надію, ніби промиваючи не лише вулиці, а й серця. Ця злива – як подарунок долі, що шепоче: життя триває, навіть крізь бурі.
2
2
Джерело
