Колишній нападник "Динамо" та збірної України Віктор Леоненко відповів на історії, викладені про нього Олегом Лужним у автобіографічній книзі під назвою "Без компромісів. Чесна історія нашого футболу".

– Вікторе Євгеновичу, Лужний пише, що гру зі "Спартаком" ви подали як власну перемогу і задається питанням: "А чому це Леоненко – герой, адже робота форварда – забивати, не мені ж, правому захиснику, забивати голи або Кутепову, воротарю?". Ви відчули себе великою зіркою тоді?

– Це журналісти почали писати, що я самотужки вирішив результат матчу, вболівальники теж були не проти. Я тут до чого? Хочу задати питання Лужному: я став гірше грати після того, як про мене почали добре писати у пресі?! Я згоден з Лужним, що нападник повинен забивати і віддавати, що я й робив, і досі це кажу.

Великою зіркою, як каже Лужний, я себе ніколи не відчував, а відчував себе серйозним футболістом. Мене всі в команді вважали таким, можете у будь-кого запитати з 90-х.

Але всі тренери, крім Петровича [Павлова], звинувачували в тому, що у мене зайва вага. Я їм, дурним, пояснював, що у мене хокейна фігура – купа м'язів, а жиру нема. Тому я і бігав швидко. З зайвою вагою так не побіжиш.

– Лужний писав, що ви називали себе "папочкою" і говорили, що "втомилися вже всіх тягнути", на вас команда тільки і виїжджає?

– Тут вже дитячим садком попахує. Я так жартував! Думав, і Лужний це розумів. Коли півжиття на базі, то треба щось вигадувати, щоб було смішно. Це не зараз, коли приїхали за дві години до матчу, зіграли і поїхали додому.

Я навіть на базі різні ігри вигадував, щоб не було нудно, крім карт і нард. Пам'ятаю, в Норвегії купив дартс, у нас в той час його було не дістати, і ми кидали дротики всією командою. Хто менше за всіх набирав очок, повинен був проповзти під більярдним столом.

– Лужний уточнював, що ви жартували, при цьому кажучи, що в "кожному жарті є лише частка жарту" і що він намагався вас заспокоїти, тому що іноді ви сідали на голову. Шевченку і Реброву говорили: "Ну що, чайники, вирішили, хто буде грати з татком попереду?".

– Це було один раз, і то – при Лужному. Я можу ще раз повторити, що то був жарт, але хтось доніс це Лобановському. Можливо, через це я і перестав грати в першій команді "Динамо". Якщо Лужного щось не влаштовувало в мені, то чому він це не сказав тоді, а починає говорити тільки зараз? Я б йому пояснив, що це жарт.

– Далі Лужний пише, що вас розбалували, тому що дозволяли собі так поводитися: купили вам квартиру в центрі Києва, дали найбільшу зарплату, плюс преса вас на руках носила. У підсумку ви вирішили, що є королем футболу та українським Пеле з Тюмені. Наприкінці Лужний віддає вам належне і каже, що ви дійсно були сильним футболістом і за потенціалом не слабкішим за Шевченка.

– Я не розумію, навіщо Лужний про це говорить. Не тільки ж мені дали квартиру. Наді мною жив Веремеєв, у сусідньому під'їзді – Шаран, Дем'яненко, Яковенко, Цвейба, адміністратор команди. Лужний їм не хоче задати питання?

Це сьогодні квартиру можна не давати, футболісти з нинішніми зарплатами можуть їх купити, причому – за кордоном. Я ж не сам відібрав квартиру у президентів, мені її заслужено дали. Те, що я отримував більше за всіх, то я тут при чому? Тому смішно читати, що мене розбалували.

Якщо мене розбалували, то як я міг ставати кращим футболістом України кожного року?! Я взагалі не розумію, чого Лужний від мене хоче. Більшість з того, що він написав, я говорив вже давно і ніхто мене не називав "зазвездившимся". Ті, хто зловив зірку, закінчують, а не грають стабільно кожен матч.

– Лужний сказав, що якби вас продали, то ви могли б побудувати класну кар'єру в Європі. Куди вас могли продати з "Динамо", зізнавайтеся?

– Тут питання до Ігоря та Григорія Михайловичів [Суркісів]. Це вони мене не продали. Навіть зараз з "Динамо" важко виїхати за кордон, а уявіть, як було в той час, та ще й без агентів. Мною "Тоттенхем" цікавився, але у них не вистачало грошей, які запросило "Динамо".

У "Сандерденд" я сам їздив на перегляд на запрошення мого друга з Англії, це не "Динамо" домовлялося. Але я був після травми, в коліні рідина, тому не склалося.

Також в Японію у Йокогаму сам літав, друг домовився. Японський клуб пропонував рік контракту, а Григорій Михайлович хотів три. На цьому все закінчилося. Стоїчкова теж спочатку підписали на рік, а потім продовжили.

– Повернемося до книги Лужного. Він пише, що ви не вміли поводитися в колективі, і коли прийшов Лобановський, "цього "татка" відразу перевели в другу команду, де він і скис. Васильович не любив тих, хто ставить себе вище за команду".

– Я не згоден з тим, що я скис у дублі. Лобановський, коли прийшов, відразу мені сказав: "Будеш забивати два голи, будеш грати". Подивився б на Лужного в цій ситуації! Я в дублі таку команду створив, що Григорій Михайлович просив касети з нашими матчами. У дублі тоді виступали Хацкевич, Калитвинцев, Михайленко, брати Маковські.

Пам'ятаю, як дубль грав проти "Динамо-3" в Кубку України. Ми програємо 0:2 після першого тайму. У перерві в роздягальню залітає розлючений Григорій Михайлович: "Ви що робите?". Я кажу: "Все буде нормально, заспокойтеся". У підсумку ми перемогли 5:2, я забив два голи і віддав три асисти, або навпаки, вже не пам'ятаю.

Я ніколи не ставив себе вище команди, а якби ставив, то зі мною б ніхто не розмовляв і Лужний у карти б не грав. Лобановський мене не любив, тому що я його не боявся. Всі, хто залишився при ньому в команді, боялися його як вогню. Ось про це треба було написати Олегу Романовичу.

Коли я побачив ТТД, які вимагав Лобановський, то почав сміятися. Гравці почали віддавати один одному паси, аби тільки 15 дотиків зробити за 15 секунд, щоб ТТД набрати. Після матчу не гру розбирали, а хто скільки ТТД зробив.

– Які у вас були стосунки з Лужним під час ігрової кар'єри?

– Завжди нормальні. Я ніколи про нього погано не говорив. Єдине, що він міг зірватися і почати кричати на гравця, навіть коли той не винен. Але це робочі моменти.

– Як ви думаєте, чому Лужний у своїй книзі "пройшовся" по вас, Хацкевичу, Сабо та інших?

– Не знаю. Може, він на мене образився за те, що капітаном зробили Калитвинцева. Для нього і Калитвинцева – це важливо, а для мене ні. Я капітаном ніколи не хотів бути.

– А ви причому до того, що Калитвинцева зробили капітаном?

– Можливо, Лужний подумав, що я цьому посприяв, тому що саме я порадив Григорію Михайловичу запросити Юрія в Динамо, але до його капітанства я не маю ніякого відношення. Думаю, Григорій Михайлович сам взяв і призначив Калитвинцева.

Тут треба знавців з "Що? Де? Коли?" викликати, тому що я багато чого не розумію з висловлювань Лужного. Реально пахне дитячим садком, образами і непрофесіоналізмом.

– Чи будете ви і далі спілкуватися з Лужним і чи потиснете йому руку при зустрічі?

– Я на нього не ображений, але спілкуватися, швидше за все, не буду, а то знову щось дитяче в книзі напише. Але при зустрічі, звичайно, привітаюся.