Футбольний менеджер Костянтин Лемішко поділився своєю версією подій щодо скандального відходу Желько Любеновича з полтавської «Ворскли».
– Костянтине, прокоментуйте скандал із Желько Любеновичем. Чи справді ви йому погрожували?
– Ні я, ні мій партнер Ярослав Зварич не погрожували Любеновичу. Це повна нісенітниця. Навіщо нам було це робити, якщо ми самі запросили його у «Ворсклу» півтора місяця тому? Де логіка? Ми ж не силоміць його туди тягнули. І взагалі — абсолютно безкоштовно.
Ні клуб, ні тренер нам нічого не платили. І ми цього, по суті, не вимагали. Любенович самостійно домовлявся про умови співпраці з керівництвом «Ворскли».
– Навіщо тоді Любенович заявив про погрози з боку агентів, якщо саме ви знайшли йому варіант із «Ворсклою»?
– Я взагалі не розумію, навіщо Желько це зробив. Не виключаю, що це могла бути спланована диверсія. Уявіть, як цю тему можуть роздути ЗМІ в Сербії — країні, де більшість симпатизує нашому ворогу, росії.
Уявіть собі маніпулятивні заголовки на місцевих сайтах про «нацистів», які до смерті налякали «бідного сербського тренера»! Таку нахабну брехню легко можуть підхопити і в самій росії. Тамтешні пропагандисти обожнюють смакувати подібну «кринжатину».
Тому, на мою думку, провокація Любеновича має конкретну мету — очорнити Україну і скомпрометувати весь вітчизняний футбол.
– Зварич розповідав нам в інтерв’ю, що у вас трьох була телефонна розмова з Любеновичем. Ви йому не погрожували, але бесіда була на підвищених тонах. Розкажіть детальніше про ці розмови.
– Я познайомився з Любеновичем тільки тоді, коли нас із Зваричем попросили знайти тренера для «Ворскли». Спілкувався з ним двічі телефоном і ще двічі обмінялися СМС. Після призначення я написав йому у WhatsApp: «Вітаю! Успіхів і удачі».
Він відповів: «Дякую». Наступне повідомлення було після розмови на підвищених тонах щодо «особливого» гравця. Я привітав його з днем народження — у відповідь отримав подяку. А наступного ранку його вже не було в Полтаві.
Ще дві розмови були телефоном, коли Ярослав додавав мене до дзвінка. Чую у слухавці істеричний крик Любеновича: «Я не можу зібрати команду! У мене немає гравців!». Я почав його заспокоювати: «Спочатку завжди важко.
Якби у “Ворсклі” все було добре — тебе б тут не було. Використай шанс, доведи, що ти — кваліфікований тренер. Не вийде — нічого страшного. Кожен тренер має пройти через труднощі». А він знову істерить: «Мене тут не люблять і не хочуть бачити!».
Я відповідаю: «Нехай об тебе зуби зламають. Тренер має мати характер. Використай складну ситуацію собі на користь». На цьому ми й закрили тему.
Через кілька днів знову подзвонили втрьох. Знову істерика від Любеновича — цього разу щодо «особливого» гравця.
Я кажу йому: «Послухай, якби цей гравець був справді хороший, ніхто б тобі й слова не сказав. Закінчуй з цим “особливим” — дай шанс молодим, голодним до футболу хлопцям, які будуть “рвати” на полі». Щоб ви розуміли, проти цього гравця були всі: тренери, керівництво і навіть футболісти «Ворскли».
Я його особисто знаю і все розповів Жельку. Він відповів: «Дякую, що ти мені все про нього розказав».
Також він постійно повторював: «Я багатий і можу поїхати будь-якої миті. Мені нічого не потрібно».
– Назвете прізвище «особливого» гравця?
– Ні, не назву. Не хочу підставляти людей, які не мають стосунку до цього скандалу. Увесь скандал почав розкручуватися з подачі цього гравця, його батька та журналістів, які все це підхопили.
Блогера я називаю «дешевий актор», а ті двоє, які «злили» у мережу наші з Ярославом прізвища, просто виконують чиїсь вказівки. От і все.
– «Особливий гравець» — це не Вакула?
– Ні, Вакула тут взагалі ні до чого.
– Ви намагалися зв’язатися з Любеновичем після скандалу?
– А сенс? Я вже зрозумів, що він за людина.
– Ви плануєте звертатися до Комітету етики та чесної гри УАФ?
– Я не можу туди поїхати через сімейні обставини. У мене старенька мама, я за нею доглядаю. І взагалі — чому це я маю їхати в УАФ?
Хай спочатку приїде Любенович, пройде поліграф і доведе, що з мого боку були погрози. Це ж він має претензії до мене, а не я до нього.
– Якими будуть ваші подальші дії?
– Заявивши про погрози, Любенович думав, що оклеветав нас і спокійно поїде додому. Але так не буде. Щоб захистити себе і свою репутацію, ми розглядаємо можливість подати на серба позов за наклеп і образу честі та гідності.
А далі — нехай з ним розбирається український суд. Але тут є один нюанс: Любенович — іноземець. Потрібно з’ясувати, як правильно притягти його до відповідальності за наклеп.
– Ми б хотіли почути і позицію самого Любеновича. І наостанок — як ви вважаєте, чому все це сталося?
– Без поняття. Але давайте проаналізуємо його роботу як тренера. Перша самостійна робота — у «Минаї». Чи досяг він результату?
Ні. Вилетів у Першу лігу й не захотів працювати далі. Потім, за словами Олександра Поворознюка, довго водив за ніс «Інгулець», вимагаючи космічну зарплату.
Відтоді рік сидів без роботи. Ми йому знайшли клуб. З історією, іменем, традиціями. І чим усе закінчилося? Скандалом, який нікому не потрібен. Який ще клуб в Україні захоче запрошувати такого тренера? У нас що, є клуби-камікадзе?
