Може, так природа так вчить нас любити життя, всупереч пекучому сонцю? Ви ж тільки погляньте на ці гордовиті троянди и скромні чорнобривці, на мальви, на інші квіти.

Так, липневі вулиці Одеси дихають квітучою красою, незважаючи на пекуче сонце, яке висушує землю в очікуванні дощу. Останній дощ був дощиком-крихіткою, його ледве й помітили, але одеська природа ніби вперто тримається, нагадуючи нам про життя.

Ці гордовиті троянди, скромні чорнобривці, пишні мальви, ніжні ромашки… Усе це творить диво посеред спеки й тривог. Вулички, оздоблені квітами, виглядають так, ніби війна й шахедні атаки десь далеко, ніби природа сама кличе нас любити кожен момент, кожен промінь.

Але в серці осідає смуток. За цією красою ховається біль – війна не стихає. А троянди гордо стоять, і їхні пелюстки трохи тремтять під легким вітерцем… Чорнобривці скромно клонять голівки, ніби в жалобі за спокоєм, якого нам так бракує.

У всій цій красі є головне, вона немов шепоче, що життя триває, що навіть посеред лиха природа знаходить спосіб цвісти. Погляньте на ці квіти, відчуйте їхній аромат, і нехай він на мить зігріє душу, попри все.

Кожна квітка – мов мовчазний крик про мир, якого нам бракує. У цих вуличних живих квітах – сама надія. Природа не здається, вона цвіте крізь біль…

Погляньте на ці квіти, вдихніть їхній аромат, відчуйте, як вони лоскочуть душу, і нехай ця краса на мить зігріє серце, попри сльози й тривогу.