27 лютого 2022-го російська армія прорвала оборону Харкова. Приблизно тисяча солдатів та офіцерів Псковської дивізії готувалися захопити обласну адміністрацію, СБУ, міськраду, телецентр. Усе мало бути швидко і без опору. Але щось пішло не так.

У те саме ранкове недільне пекло понад 600 добровольців організувалися протистояти ворогу. Серед них – Костянтин Немічев, який у 18 років уже бився з тітушками, згуртувавши фанатів місцевого футбольного клубу "Металіст" проти Антимайдану. 

Разом із товаришем Сергієм Величком (Чилі), автором кричалки "Путін – ху*ло", він створив "Кракен" – підрозділ, який відтоді встиг дати бій окупантам у Харкові, Балаклії, Куп'янську, Часовому Яру, Бахмуті, Соледарі. 

Нині "Кракен" – це один із найбільших підрозділів штурмової піхоти Головного управління розвідки Міністерства оборони. 

В інтерв'ю УП Немічев розповів про оборону Харкова без підтримки держави, як ГУР став партнером добровольців та чому в 2024 році фортифікації знову довелося будувати лопатами.

– Основа спецпідрозділу "Кракен" – футбольні фанати на чолі з вами та Сергієм Величком. Щонайменше двічі ви та ваші бійці відіграли важливу роль у боротьбі за Харків, який намагалися захопити росіяни. З чого розпочався ваш бойовий шлях? 

– Підготовка до війни розпочалася в 2021… 

– Але до того була ваша знаменита кричалка 30 березня 2014 року "Путін – ху*ло".

– Це 2014 рік, Євромайдан. У Харкові був дуже активний антимайдан. Був такий сепаратист Жилін, який володів клубом "Оплот" і таксопарком "3040". Вони наймали тітушок, які били активістів Євромайдану. 

Євромайдан у Харкові був представлений жінками, професорами – людьми, які не могли постояти за себе, але хотіли жити в європейській країні, в європейському місті. Як футбольні фанати ми вирішили захищати Євромайдан, захищати активістів від нападів цих тітушок. 

– Скільки вам років тоді було? 

– Мені було 18 і я був студентом архітектурного коледжу. 

Антимайдан збирався біля пам'ятника Леніну в Харкові, вони не ховали обличчя. 

У нас був марш, якщо не помиляюся, з фанатами "Шахтаря". Тоді вперше лунала кричалка, яку придумав Сергій Величко.

Згодом був ще один марш, після якого я для себе зрозумів, що Харків захищений. 

Марш був з фанатами "Дніпра" і на нього вирішив напасти антимайдан. Вони цілеспрямовано зібралися і йшли нам назустріч, але антимайдан провалився, ми його знищили. Фанати "Металіста" та "Дніпра" його, м'яко кажучи, розігнали. 

Після того ми зібралися з хлопцями і вирішили їхати на фронт. Для себе зрозуміли, що Харків – під захистом. Ми пішли у батальйон "Азов".

– І ви рушили звільняти Маріуполь? 

– Це було літо. Ми пройшли двотижневий курс молодого бійця. До цього я навіть не тримав автомат. Там хоч якихось навичок навчили нас, тактиці. Нас тренували офіцери "Альфи". І після цього ми рушили на Донбас: Іловайськ, Павлопіль, Широкине. Дуже багато операцій, у яких ми насамперед набралися досвіду. Це була дуже класна підготовка. У 2015 році, коли "Азов" став полком, я був заступником штабу батальйону. 

Ми проходили курси НАТОвські, приїжджали американці, які вчили нас штабній культурі, управлінню, що дуже знадобилося в 2022 році.

– Ви розуміли, що 24-го лютого 2022-го буде повномасштабний наступ Росії? 

– У 2021 році Росія почала навчання на кордоні з Харківською областю. В рамках ініціативи Андрія Білецького "Не панікуй – готуйся!" ми вишколили в Харкові близько 5000 осіб. Ідея полягала в тому, щоб військові ветерани передавали досвід цивільним. 

Щосуботи і щонеділі до нас приходили харків'яни, яким ми викладали тактику пересування, показували, як користуватися зброєю, що робити, якщо обстріл, де бомбосховища. Ці люди і стали основою "Кракена". Останній вишкіл перед вторгненням був 22-го лютого, і на нього прийшло понад тисяча осіб – люди вже розуміли, що буде війна і треба готуватися. 

24-го лютого ми зібрали велику кількість добровольців.

– Що відбувалося 24 лютого? Як поводилася влада, поліція, Служба безпеки України? Зараз триває суд щодо очільника місцевої СБУ, який начебто вчинив державну зраду. 

– 23 лютого з представниками Монастирського (міністра внутрішніх справ 2021–2023 – УП) ми домовляємося про зброю. Як добровольці ми розуміли: якщо починається війна, ми знаємо, де зможемо отримати зброю.

Усі, хто пройшов вишкіл, 24-го лютого знали, куди приходити.

Я прогнозував, що зв'язок буде перебитий і транспорт не працюватиме. Але зв'язок був, навіть метро ще їздило 24 лютого. 

У нас було три точки збору. Перша точка для тих, хто вже з досвідом. Друга – для тих, хто хоче допомагати, але без досвіду, і треба їх натягувати. І третя для тих, хто "знайомий знайомого, кум, брат…", тобто людей, що хочуть долучитися, але інформацією про них ми не володіємо.

На перші години, о 7-ій, о 8-ій ранку, було вже 600 добровольців, які прийшли саме до нас. На жаль, військкомати були зачинені, ніхто не знав, куди йти і що робити. Були великі черги на виїзд з Харкова.

Метро працювало недовго, люди одразу почали використовувати його як укриття. Тим часом ми озброювалися і ставали на захист окружної дороги. Через декілька днів Харків був уже в напівоточенні. І наші добровольці, 92-а, 93-я бригади стояли на окружній дорозі й стримували натиск росіян. 

Натиск був на Північну Салтівку, яку вони знищили при спробі зайти. 

27-го лютого росіяни прорвали стик двох бригад. Перших своїх солдатів вони завозили на цивільних фурах. Скоріш за все, на фурах, відібраних у наших водіїв на кордоні з Росією. Росіяни почали розвертатися на Олексіївці (житловий масив на півночі Харкова – УП). 

Вже о 6-й ранку люди нам почали скидати фото, дзвонити, що якась незрозуміла ситуація і люди в зеленій формі, тобто росіяни. 

Почали заїжджати їхні "Тигри". Щоб не знімати людей з позицій (бо якщо ми знімемо, то вони почнуть прориватися з інших флангів), ми почали збирати добровольців. На той момент ми вже з вечора відправили добровольців на одну з позицій. І я думав, що вільних людей зараз немає. 

Викликаю людину, яка в мене відповідала за поповнення особового складу, кажу: "Що по людях, треба збирати групи?". Він повідомив, що в нас 46 груп. Звідки вони взялися? Просто приходили, бо весь Харків тоді гудів: "Куди йти?". 

У кого був бойовий досвід, ми назначили старшими груп, видали зброю, видали РПГ. Жінки робили "коктейлі Молотова"…. У нас був один пікап із ДШК (великокаліберний кулемет – УП), який ми знайшли на одному з кинутих складів.

Ці групи ми відправляємо по секторах зачищати місто і знищувати росіян. 

– А скільки було приблизно російських груп по місту?

– У Харків зайшла Псковська дивізія, але не в повному складі. Думаю, до тисячі осіб. 

Полонені російські офіцери, яких ми взяли на 134-ій школі, розповідали, які в них були задачі. Солдати, які прорвали фронт, повинні були захопити п'ять основних об'єктів: державну адміністрацію, міськраду, СБУ, поліцію і радіотелевишку. Після реалізації цього плану вони мали дати відмашку наступній хвилі. Тобто далі поїхали б танки. Завдяки добровольцям з "коктейлями Молотова", автоматами їхні плани не були втілені в життя. 

Їх зачистили по всьому місту. Останнім форпостом росіян була 134 школа. І там ми намагалися їх знищити, хлопці пробували штурмувати, але вони дуже якісно закріпилися. Це були контрактники, які розумілися на своїй справі. 

І тоді з фронту 92 бригада виділила танк, який розібрав цю школу. Росіянам пропонували здаватися в полон, але вони казали, що ні – "будемо триматися". 

Був бій всередині школи. Наші були на 1-му поверсі, а росіяни на 3-му, гранатами намагалися закидати. Тобто важкий бій був. Завдяки танку 92-ої бригади вдалося розібрати школу і знищити останніх росіян. Решта розуміли, що вони не закріпилися, і відходили по лісах, по лісосмузі. Вони їздили по Салтівці, заїжджали на Петра Григоренка, метро Армійська – по всьому місту блукали. 

Ми знаходили їх по лісах і знищували. 

Тому ось такий був важкий день 27 лютого.

– Після цього розпочалося формування "Кракена"? Як ви опинилися в ГУР МО? 

– Формування "Кракена" почалося ще з вишколів. Бо це були перші добровольці, перші командування, розбиття секторів. 

24 лютого ми були вже підготовлені. Шукали зброю, щоб видавати добровольцям, знаходили по різних кинутих складах. З цим нам допоміг ГУР. І тому ми співпрацювали, виконували разом різні задачі. Наприклад, підривали міст, коли повинен був бронепотяг їхати з напрямку Дергачів на Харків. Ми там підірвали рейки. Це все разом із ГУР було. 

На той момент ми почали оформлюватися в територіальну оборону, але задачі в нас були різні. Тому призупинили оформлення і почали планувати наступальні операції, щоб розбивати, розтягувати росіян, якнайдалі відкинути їх від Харкова, і припинити ці обстріли. 

ГУР запропонував оформитися, і ми погодилися разом з усіма добровольцями. 

– Якщо порівняти з "Азовом", у якому ви воювали в складі Нацгвардії, в чому відмінність? 

– У першу чергу це дві різні війни. У 2014 році були артилерія, ГРАДи, автомати – це максимум. У 2022 війна повністю змінилася: це й авіація, це й ракети, це й новітні технології. 

У 2014 році ми підіймали якийсь китайський БпЛА, який летів на кілометр, і думали, що ми володарі цієї війни. У 2022 році у нас були особисті "Мавіки", завдяки яким ми на Північній Салтівці дивилися за пересуванням противника. Війна змінюється кожного дня.

Противник використовував "Орлани", завдяки чому він володів інформацією про наш тил та позиції. "Мавіки" в них пізніше з'явилися, як в принципі масово і в нашій армії. 

Війна дуже змінилася, але в 2014 році ми освоїли школу, яка допомогла надалі нарощувати м'язи.

– Всередині міста були зрадники? 

– Я впевнений на 100%, і у нас є інформація, але вона не доведена. Судом нічого не доведено, та й зрадникам не дали відкритися. 

Якби тоді, 27 лютого, ми провалилися, ми б вже зрозуміли точно, хто зрадники і яка в них мета. 

Дехто з них втік, деякі, я вважаю, що досі живуть у Харкові й займаються якимись справами. Бо Служба безпеки України кожного дня ловить навідників. 

На жаль, є і такі харків'яни. Тому, звісно, зрадники є на різних рівнях. Але я маю надію, що Служба безпеки буде їх знаходити і за законом карати.

– У 2014 році проросійські сили в Харкові були представлені Добкіним та Кернесом. У 2022-му лишився тільки Добкін. Він яку займав позицію?

– Зайняв дивну позицію. Він зараз священник у Московському патріархаті. 

– Він же фотографувався з автоматом, сказав, що тепер за Україну. Це правда?

– Виїжджав на фотосесію в Куп'янськ, після того як ми провели контрнаступ. Він там до когось приїхав, щось навіть передав, зробив декілька фото. 

Не думаю, що змінив свої погляди. Він служить у російській церкві, а ми бачимо, що це п'ята колона України. Вони реально налаштовують людей, проводять агітацію. Впевнений, якщо там пошукати, буде дуже багато зрадників, які працюють точно не на Україну. 

Є люди, які справді змінили позицію після того, як ракета на голову впала. 

Хтось у військо пішов, хтось займається волонтерством. Позиції Добкіна я не бачив. У нас є навіть депутати Шарія з міськради, які пішли в армію. Мали з ними конфлікти, але після вторгнення ці люди зрозуміли, що війна не десь там на Донбасі, війна у нас тут з Російською Федерацією. 

І це був просто час, коли РФ зайшла на Донбас. Далі – Харків, далі, можливо, будуть інші регіони. Тому треба завжди готуватися і кувати націю. Якщо ми цього не будемо робити, то ми її просто втратимо.

– У 2024 році для Харкова знову був досить великий ризик – росіяни почали наступ, захопили низку населених пунктів. Є суди щодо наступу в росіян у травні 2024-го. Що відбувалося?

– 10 травня розпочався другий наступ на Харків. На той момент ми виконували операцію на Часовому Ярі, тримали місто, бо Путін заявив, що хоче взяти його до 9 травня. Як спецпідрозділ нас задіяли в обороні Часового Яру, і ми 4 місяці протримали, не втративши жодної позиції. 

Перед тим у 2023 році в ході харківського контрнаступу ми вибивали околиці міста. Після контрнаступу нас уже задіювали по всій Україні, по всій лінії фронту: Бахмут, Соледар, Часів Яр, Запоріжжя.

Вже в лютому минулого року до нас доходила інформація, що росіяни починають накопичення на кордоні й знову мають на меті захопити Харків. Ми почали розвідку. Попросили керівництво ГУР, щоб нам виписали бойове розпорядження на кордон Харківської області для розвідки, знайомства з підрозділами, які там стоять, щоб подивитися на їхню роботу. 

Фортифікаційні споруди були не готові зовсім, за винятком тих, що підготували ТрОшники, які там стояли. Нагадаю, в 2023 році ми звільнили Харківську область на 95%, і можна було будувати фортифікаційні споруди будь-якої складності – не було ні обстрілів, нічого. Можна було там підземні міста будувати. Але, на жаль, можливо, були інші пріоритети.

– Лідер батальйону ОУН Коханівський постив відео, як вони риють самі собі траншеї лопатами, підручними засобами…

– Це було в лютому 2024 року. Ми підбили підсумки, що нічого немає, просто треба готуватися. Зустрілися з ОТУ Харківської області, поспілкувалися з чиновниками і прискорили, навіть запустили процеси з облаштування фортифікацій. 

Але, знову ж таки, це не робиться за півтора місяця, і це повинно було відбутися раніше. 

– А хто відповідальний за це? 

– Відповідальне в першу чергу військове керівництво, це керівник ОТУ Харківської області, щодо якого провадження в суді. 

– Екскомандувач ОТУ "Харків" бригадний генерал Галушкін, тодішній комбриг 125-ої бригади ТрО генерал-лейтенант Горбенко та інші були відповідальні за це?

– Сто відсотків. Коли ми приїжджали на позиції, бачили, як бійці ТрО викопували собі по коліна якісь окопи і на цьому все, чого було явно недостатньо. 

Бійці нашого спецпідрозділу почали будувати вже наступну лінію оборони – від Малих Проходів до Вовчанська. 

Ми намагалися зробити так, щоб, якщо буде наступ, у нас були позиції підготовлені, де можна закріпитися і вести бій.

У нас трапилася трагічна ситуація. Вже розуміючи, що буде наступ, ми зняли одну з рот з Часового Яру і відправили у Харків. 

На жаль, суміжні підрозділи відступили, і наша рота потрапила в оточення, яке довелося розбивати резервами. Декілька бійців потрапило в полон, декілька загинуло, але все ж таки вдалося відбити наших хлопців. Після оточення вони почали займати далі вже оборонну лінію. Ворога вдалося стримати.

Росіяни підійшли ближче до Харкова, але не так, як могло це відбутися. 

Зупинивши наступ, ми настільки ускладнили логістику ворогу, що вони по 10+ кілометрів просто змушені були йти пішки. 

Була цікава ситуація. Їхала їхня машина з провізією, ми її підбили. Їхав квадроцикл – ми також його підбили. Через 4 дні на наших хлопців виходять росіяни. Взяли їх у полон, починаємо спілкуватися. Усі вони – контрактники 3–4 місяці. Росіяни задіяли в наступі не досвідчених, а свіжі сили. 

Пригадую, як у Бахмуті, Соледарі, росіяни в оточенні сиділи місяцями. Пили воду з калюж, їли черв'яків, але вони не здавалися місяцями. Це були досвідчені люди. Хтось "вагнери", хтось просто зеки, але вони були ідейні. 

У тих, які здалися під час харківського наступу, запитуємо: "Чому здалися?". І вони розповідають: "Нам провізію не привозять, як нам сидіти? Ми їсти хочемо. Ось і здалися в полон". 

Тобто в 2023 році вони реально просто на смерть стояли, а до цих просто не доїхала провізія. 

Добровольців, які готові були на втрати і жертви, російська армія втратила. 

Зараз спілкуємося з полоненими, і вони кажуть: "А що, я працюю на заводі, мені потрібні гроші. Дають 30 тисяч доларів за вхід і зарплату нормальну. Звісно, я піду". Але мотивація грошима – це не та ідейна мотивація, яка була раніше.

– Що залишали після себе росіяни в окупованих містах і селах?

– У Харківській області люди не знали, що буде війна, і, прокинувшись, бачили на своєму ґанку російські війська. Вони просто опинилися в полоні росіян. Розповідали, що їх заганяли в погреби без їжі, без речей. Над ними знущалися там. Когось ґвалтували.

У Вільхівці, яку ми звільняли, дідусь приховав російські снаряди до РПГ і приніс нам з погреба, коли наші снаряди закінчилися. 

Або Балаклія, Харківський контрнаступ – спецпідрозділ "Кракен" іде в авангарді, звільняємо Вербове, перед нами – військові склади і місто. З втратами та боями зайшли в Балаклію. І коли ми піднімали прапор над адміністрацією, побачили, як площа наповнюється людьми з жовто-блакитними прапорами. Хоча за ці прапори людей розстрілювали, ґвалтували. 

Під час зачистки Балаклії ми знаходили катівні, де людей мордували і вбивали. І нам розповідали місцеві, як вони писали вірші, як вони ховали ці прапори. 

Загалом на рахунку спецпідрозділу "Кракен" звільнення 27 населених пунктів. 

– І потім частина з них знову опинилися в окупації? 

– Фронт рухається. Зараз 3-тя штурмова тримає якраз ті ділянки. Але, на жаль, фронт рухається, і зараз втрачаються ті населені пункти, де у нас була минулого року оборона Куп'янського району. 

Тоді ми знищили підрозділ, який навпроти нас стояв, збили їм наступальний темп на пів року. Далі нас перекидали на інші напрямки. 

Але, на жаль, зараз війна розгорнулася настільки, що важко втримувати фронт. 

У 2022-му Росія провалилася повністю – вони відступили з Київської, Харківської, Херсонської областей. Вони зробили висновки. І в 2023 році розпочали переформатування російської армії. 

Побачили, що тактичними групами, бригадами, воювати недієво, їх просто розбивають. Бо немає комунікації, немає просто зв'язку між бригадами. Вони перейшли на систему дивізій. 

У 2023-му фронт майже не зсувався ні в ту, ні в іншу сторону. Тоді вони закріпилися, зробили фортифікації, замінувалися.

На Запорізькому напрямку росіяни побудували цілі підземні міста. Нам звідти дуже важко буде їх вибивати. Росіяни зробили реформу в армії, виконали роботу над помилками, використали свої сильні сторони – піхоту. 

У 2022-му ми щодня бачили, як горить колона російської техніки. Тому вони зробили висновок, що тактика Вагнера – дієва, малі групи знищуються, але хтось залишається. 

Вперше росіяни почали застосовувати цю техніку на Соледарі, далі на Бахмуті. Тоді вони в першу чергу зеками воювали. Зараз російська армія воює контрактниками, тобто добровольцями. 

До речі, другий наступ на Харків на 80% був пішим ходом. Як зараз на Суми. 

Це групи, які постійно, як зомбі, на тебе йдуть. Коли ми Куп'янськ обороняли, у нас просто стволи перегрівалися. 

Під наші позиції росіяни підвозили на техніці піхоту, висаджували, ми її знищували. Вони просто стрибали в бліндажі, де сиділи ми та Збройні сили. Когось знищували. Але коли так триває день, місяць – це просто наступ зомбі. 

І вийшло так, що ми деякі позиції втратили, але потім їх відновили. І, я ж кажу, тоді ми знищили наступальний потенціал, і зупинився цей "зомбі апокаліпсис". Зараз таке по всьому фронту. 

– Вас багато разів на моїй пам'яті росіяни "хоронили" і "брали в полон". Що це було?

– Як я розумію, Путін нерівно дихає до нас, до мене, до Чилі (Сергій Величко, командир "Кракена" – УП). Я думаю, що це почалося після того, коли ми вибили росіян з Харкова. Полонені розповідали: вони знали, що в Харкові нікого немає, вони повинні заходити на об'єкти і взяти місто. 

Ми зламали їм ці плани, і виходить так, що ми надалі побудували успішний спецпідрозділ, який рухається далі і зачищає російського окупанта. І коли ми зачистили 27 лютого Харків, саме місто, на наступний день по нашому штабу прилетіло 2 ракети. Вони розуміли, хто їм зірвав план. 

Під час операції у Вільхівці, коли ми перебували без нормального зв'язку, депутат Госдуми Шаманов заявляє російським ЗМІ, що мене і Чилі взяли в полон. Це було, щоб збити нам темп.

Далі вони нам приписують, що ми розстрілювали полонених у Рогані, хоча там ми не вели ніяких боїв і на той момент були у Вільхівці. 

Вони постійно заводять на нас кримінальні справи, додали нас в топ-10 розшукуваних злочинців Російської Федерації. Наші фотографії висять у райвідділках Росії. Намагаються через кримінальний світ Харкова замовляти нашу ліквідацію. 

Але поки ми цією інформацією володіємо, можемо реагувати на неї і робити контрдії.

– Яка історія знаменитої на весь світ кричалки авторства Сергія Величка "Путін – ху*ло"? 

– Це був хіт, присвячений президенту київського "Динамо". У нас з ними були конфлікти. Кричалку просто переробили. Фанати між собою всі об'єдналися, тому переформатували цю кричалку на головного ворога. І ось вона вистрелила. 

Тоді це була забавка, щоб означити головного ворога, який напав на Україну в 2014 році. Кричалку вигадав Чилі, він же її і відтворив. 

– З кричалкою розібралися, а чому "Кракен"? Як з'явилася ідея?

– Довго ми не знали, як назватися, але мого побратима Чилі тоді кинули до в'язниці і довго не випускали. З'явилися меми по інтернету – випускайте Кракена. І хтось жартома сказав: "Давайте "Кракен". "Кракен" – страшний сон для ворогів, який з'являється нізвідки і їх знищує". 

– У багатьох військових депресивне бачення того, що на фронті. Іноді суспільство не дуже розуміє складність ситуації. Якою видається вона вам? 

– На ентузіазмі довго протриматися складно. Необхідні системні кроки. Почалися невеликі реформи в армії. Але армія потребує масштабних реформ. Звісно, що під час війни це важко зробити. Тому, якщо ми навіть зараз зробимо якусь паузу, підпишемо якусь угоду, ми повинні працювати. А не як завжди: пауза – все нормально, можна розслаблятися. 

Не можна розслаблятися! Треба закопуватися, треба будувати фортифікації, треба піднімати ВПК, треба реформувати армію. Такі перші кроки ми повинні зробити, якщо зупинимо цю війну.