На Вінниччині у містечку Козятин найбільш топовим місцем для туристів вважається вокзал. Він побудований у 19 столітті всього лише за один рік. Чимало цікавих деталей довгий час приховувала ця історична споруда. Кореспондент Вінниця.info зібрала найцікавіші факти із історії Козятинського вокзалу.
Понад 100 років тому архітектор Валеріан Куліковський взявся проектувати козятинський вокзал. Керував будівництвом Олександр Кобелєв, цивільний інженер. На момент будівництва Олександру Кобелєву було лише 27 років, але він не побоявся очолити великий та складний проект.
«Вокзал збудували за один рік, у вигляді корабля, який ніби заходить у залізничну гавань. Він справді нагадує корабель. На його будівництво виділили 292 144 карбованців. А його загальна площа понад 3 гектари», - розповідає Вікторія Долечек, екскурсовод та дослідниця історії вокзалу.
Під час великої реконструкції у 2012 році краєзнавцям вдалося отримати більше інформації як побудували Козятинський вокзал.
«Вокзал будувався з використанням яєчних жовтків. Історія, звичайно, замовчує, яку кількість їх використано для фундаменту, але гадаю чималу. Це по суті цементування того часу. В цеглу додавали яєчну шкаралупу. Збереглися по сьогодні історичні цеглини з яких побудований вокзал та елементи сторічної підлоги. Будівельні матеріали всі мають логотипи виробника, приміром ініціали виробника Г.С Ясько на цеглинах. Маркетинг виник далеко не сьогодні, а був вже достатньо розвинений і сто років тому», - зазначає Вікторія Долечек.
Усі будівельні матеріали були високої якості, навіть, стовпи, які підтримують дебаркадер вокзалу привезли за спеціальним замовленням з Франції.
Вони автентичні, історичні, їм 135 років, з французької сталі й нагадують Ейфелеву вежу.
«Також цікавий момент, коли проводили реконструкцію, помітили хутро соболя. Уявіть, його використовували для утеплення дубових вікон. З того часу, коли ми про це дізналися, називаємо наш Козятинський вокзал «лакшері-стайл», - додає жартома співрозмовниця.
Окремої уваги заслуговує велична люстра. На думку пані Вікторії в Одесі існує її копія.
«Під час фашистської окупації в Козятині, німців дуже привабив цей неймовірний витвір мистецтва, адже люстра виготовлена з багатьох сплавів металу. Німецькі окупанти виготовили її копію, та намагалися вивезти до Німеччини оригінальну. На щастя, їм це не вдалося, копія люстри залишилась у Одесі й на сьогодні прикрашає Одеський оперний театр», - зазначає пані Вікторія.
Вражає красою буфетна зала вокзалу. Саме їй була приділена найбільша увага, оскільки вокзал станції Козятин будувався саме як буфетна станція і навіть розклад руху поїздів підпорядковувався розкладу роботи буфету.
«Всередині буфету працював телеграф, який на сьогодні вже можна вважати історичним атавізмом, але на той час – це був дуже актуальний спосіб зв’язку на кшталт сьогоднішніх месенджерів. Подавали у буфеті форель, морозиво та чай у срібних підстаканниках», - додає Вікторія.
Снідав у буфеті Козятинського вокзалу останній цар Російської імперії. Про це свідчить запис у його щоденнику, датований 19 грудня (за старим стилем) 1904 року. Ці рукописи надрукували у Берліні у 1926 році.
У часи Радянського Союзу цей заклад діяв вже не як буфет, а як ресторан. Працював він і після розпаду СРСР. У 2012 році розпочалася реконструкція і після цього ресторан більше не функціонує.
В свій час Козятинський вокзал відвідало багато відомих та видатних людей.
«Бували на вокзалі станції Козятин серед історичних постатей Михайло Грушевський, Микола Щорс, Григорій Котовський, Василь Боженко, Леся Українка.
Симон Петлюра 11 грудня 1918 року перебував на переговорах у Козятині і підписав домовленість з делегацією вищого німецького командування про негайну евакуацію кайзерівських військ з території УНР.
Отож, крім приємних спогадів про вокзал станції Козятин у відомих людей, залишились і не дуже приємні.
Гетьман Скоропадський, також, мав свої особисті спогади на рахунок вокзалу Козятин, де йому почистили кишені, поцупивши гроші, документи, годинник та револьвер, коли він після відсторонення від влади, інкогніто їхав транзитом до Києва», - розповідає Вікторія Долечек.
На Козятинському вокзалі проводили зйомки фільму «Смерш 2», «Дорога в Нікуди», четвертий сезон «Кріпосної», а також проходили зйомки фільму «Діло Безп'ятого» Валерія Шалиги.
Вокзал – це перетин не лише доріг, а й різних людських доль. Тут дуже велике скупчення різноманітної енергії, оскільки на вокзалі багато радості, багато сліз, прощань, зустрічей.
«В нас є моменти співіснування з деякими паралельними проявами. Якщо хтось хоче в цьому переконатися, може забронювати номер в готелі вокзалу і провести ніч. Гості готелю розповідали, що було відчуття присутності когось невидимого в номері. Ще є такий цікавий містичні момент, що перемикач під номером 13 постійно іскрить. Скільки його не ремонтують, він все рівно продовжує іскрити. За історіями і легендами довгожителів є така версія, що підвальні приміщення вокзалу можуть довести до сусідніх сіл», - каже пані Вікторія
У 1989 році адміністрація вокзалу вирішила залишити нащадкам вокзалу послання. Вони заклали у будівлю вокзалу капсулу часу. Її мета залишити історичну пам'ять нащадкам, які мають дістати цю капсулу у 2089 році.
Вокзал станції Козятин має чотири направлення – Київське, Жашківське, Шепетівське та Жмеринське. Побудований, як вокзал берегового типу з виходами на дві платформи – Київську та Шепетівську. Кожну з платформ прикрашає сторічний дзвін, за допомогою якого раніше оголошували прибуття потягів. Сьогодні туристів та гостей вокзалу запрошують подзвонити у дзвін і загадати бажання.
