До Дня міста ми вирушаємо у подорож Дніпром — містом контрастів, яке народилося на переправах. У сюжеті — історія найстаріших будівель і сучасних хмарочосів, монументів і мініскульптур, найдовших вулиць і найкоротших провулків. «Наше місто» покаже, як від козацьких перевозів до сучасних мостів формувалася унікальна архітектура та характер міста. Це розповідь про Дніпро, що поєднує минуле і майбутнє, традиції та рекорди.
Дніпро — місто, яке народилося на переправах. Його історія — це будівництво фортець і мостів, зведення найстаріших будівель і сучасних хмарочосів. Тут усе живе у контрастах: від козацьких поселень — до рекордів XXI століття.
На вулиці Сергія Єфремова збереглися два «казенні будинки» кінця XVIII століття, зведені за циркуляром Григорія Потьомкіна 1790 року. Вони стали найстарішими житловими будівлями міста.
«Їх було в комплексі 6–8 і вони планувалися для подальшого продажу. Будувалися вони з казни, тобто з державного бюджету, потім для чиновників, купців, міщан. Надавалася навіть безпроцентна розстрочка на 10 років, але після смерті Потьомкіна багато його проєктів були закинуті», — зазначає старша наукова співробітниця “Музею історії Дніпра” Катерина .
У XIX столітті тут розташовувався пансіон Кременчуцького училища, пізніше шпиталь. А в 1840-х будівлі викупили землемір Іван Івченко та дворянин Микола Леонов, які й надали їм вигляду з фронтонами та декоративними фасадами.
Контрастом до старих споруд став багатофункціональний комплекс «Маяк» — новий «рекордсмен» міста. Із 2023 року це найвища будівля Дніпра — 127 метрів, 32 поверхи. Усередині — житло, офіси й торгові площі. Особливістю є зростаюча догори висота стель, що підкреслює символічність «маяка» в силуеті міста.
«Він дуже гармонійно вписався в архітектурний ансамбль нашої Січеславської набережної, у хмарочоси ще авторства міського архітектора Олександра Дольніка. Архітектори комплексу намагалися гармонійно вписати його в існуючий ансамбль: навіть теракотова цегла перекликається з кольором комплексу “Амфітеатр”» , — розповідає Катерина.
Монумент Вічної Слави, відкритий у жовтні 1967 року, став одним із найвищих символів пам’яті міста — 29,5 метра. Скульптори Василь Агібалов та Михайло Авсянкін увічнили героїв Другої світової війни.
«Складається цей пілон із фігури Батьківщини-матері заввишки 4,5 м та гранітного рельєфу — на пам’ять про воїнів, партизанів і підпільників, які загинули в роки війни», — пояснює співробіниця “Музею історії Дніпра”.
Цікаво, що монумент збирали на заводі «Південмаш», для цього навіть вирили спеціальну яму в одному з цехів.
На противагу велетням — мініскульптури. «Марафонець» із проєкту «Відчуй Дніпро» Карена Агаджаняна встановлений на Січеславській набережній — одній із найдовших у Європі (23 кілометри). Скульптурка символізує любов міста до бігу та марафонів.
«У 60-х роках інженер Борис Мільман і архітектор Володимир Зуєв створили справжню індустріальну оазу на шлакових відвалах металургійних заводів. Вона стала улюбленим місцем відпочинку дніпрян. Сьогодні ж тут популяризують біговий спорт і марафони», — згадує Катерина.
Найкоротша вулиця Дніпра — Різнична. Її довжина лише 100 метрів. Колись вона була частиною Лісового Майдану, де з XVII століття розташовувалися лісопильні та склади. У 1970–80-х роках стару забудову знесли під час будівництва цирку, але один будинок і невеликий дворик лишилися.
«Раніше вона займала більший масштаб — від берега Дніпра до теперішньої вулиці Коцюбинського. Тут мешкала чисельна єврейська громада», — зазначає краєзнавиця.
А найдовша вулиця — Передова в Амур-Нижньодніпровському районі. Її протяжність — 12,5 км. Це майже суцільний приватний сектор із нумерацією будинків до 816-го.
«Назва вулиці походить від переднього краю, де в 1941 році зіткнулися радянська та німецька армії. Тут розташований і найстаріший у місті пам’ятник Тарасу Шевченку 1927 року, а також сквер із похованнями оборонців Дніпропетровська», — наголошує Катерина.
Дніпро завжди був містом переправ. Ще в козацькі часи тут діяли перевозні шляхи між Новим Кодаком, Кам’янкою та укріпленнями на обох берегах.
У ХХ столітті їх замінили мости. Найдовший із них — Кайдацький, відкритий у 1982 році. Його довжина сягає 1 732 м, а конструкція складається з двох частин, розділених островом Намистанка.
А наймолодший — Південний міст, відкритий у 2000 році. Він з’єднав Придніпровськ і Перемогу, повторивши давній шлях перевозу біля Лоцманської Кам’янки. Будівництво тривало майже два десятиліття, із численними перервами.
Разом ці мости стали символами єднання міста через ріку та водночас — продовженням історії переправ, з яких починався Дніпро.
Дніпро — це місто, де переплітаються час і простір. Старі квартали та нові мікрорайони, найкоротші вулиці й найдовші магістралі, мініатюрні скульптури й монументи-велетні, давні перевози та сучасні мости. Усе це — живий характер нашого міста, яке завжди дивиться вперед.
Категорія: Новини Дніпра, Тема дня, Унікальний Дніпро
Позначки: Головне, Історія Дніпра
