7 вересня Росія вперше зуміла завдати цілеспрямованого удару по урядовому кварталу Києва і влучила в будівлю Кабміну. Фото прем'єр-міністра України Юлії Свириденко на тлі зруйнованих приміщень, напевно, облетіло весь світ. Однак ця світлина спровокувала неоднозначну реакцію українців. Замість слів підтримки і співчуття суспільство також ставило запитання: то де ж наші розпіарені ракети «Фламінго»?
Окрилений нерішучістю Заходу, сентиментальною поведінкою Трампа та негласною підтримкою Китаю, Путін продовжує загарбницьку війну. Агресор демонструє нові рекорди за кількістю БПЛА, які щодоби запускає для ударів по Україні. Також ворог знову починає бити по енергетичній інфраструктурі й навіть по мостах через Дніпро. Немає ніяких ознак, що Москва налаштована на припинення вогню. Політичне керівництво РФ досі вважає, що зможе військовими методами досягти своїх цілей. Усі розмови про переговори є димовою завісою. Для того щоб Кремль погодився зупинити бойові дії, потрібні дійсно серйозні аргументи. Наприклад, українські ракети дальнього радіуса дії, здатні ефективно вражати цілі далеко у глибині території РФ аж за Уралом. А також досягати Москви і Санкт-Петербурга – сакральних місць російського імперіалізму.
Російсько-українська війна – це перша велика війна XXI століття не лише в Європі, а й у світі. Проте, незважаючи на появу принципово нових засобів ураження та зміну характеру ведення бойових дій, хід протистояння відповідає універсальному правилу взаємної еволюції й постійної адаптації противників. Ні масове застосування дронів, ні поява систем штучного інтелекту, ні використання інформаційних технологій не здатні скасувати цю жорстку аксіому.
Війна завжди прискорює технологічний прогрес. На жаль, це прискорення спрямоване не на покращення життя людства, а на винахід нових способів його знищення. Перша і Друга світові війни були не лише змаганнями військових доктрин, а й змаганнями технологій. Невпинний пошук ефективних засобів ураження і засобів протидії, розробка нових видів озброєнь, змагання між масовістю застосування і якісними характеристиками мали безпосередній вплив на перебіг війни. Вигравали ті, хто зумів швидше продемонструвати еволюційні переваги, знайти правильні технологічні рішення і швидко налагодити їх масове виробництво.
В умовах війни багато дрібних адаптацій можуть привести до швидких і глибоких змін. Однак ці адаптації переважно є прямою реакцією на дії противника. На початку Першої світової війни авіація була надто примітивною і її застосування мало символічний характер. Проте поступово ворогуючі сторони вдосконалювали свої повітряні сили. А наприкінці війни з’явилися літаки, здатні нести до тонни бомб. Перші танки було застосовано 1916 року в битві на Соммі. Через два роки держави Антанти вже мали сотні танків, які частково допомогли їм проривати оборону противника і виходити на оперативний простір. Масове застосування кулеметів під час Першої світової війни можна порівняти з масовим застосуванням дронів сьогодні. Тоді кулемети фактично зупинили лінію фронту, оскільки наступ піхоти під щільним вогнем був майже неможливим.
Друга світова війна також стала змаганням технологій. З’явилися перші ракети, реактивні двигуни та реактивна авіація, радари для виявлення літаків і сонари для виявлення підводних човнів. Масове використання танків спричинило появу протитанкових засобів. Авіація, окрім тактичної підтримки сухопутних сил, стала виконувати стратегічні завдання. Ця війна також показала, що в певних випадках масовість застосування нівелює технічні переваги. А хибне розуміння потенціалу певних винаходів здатне призвести до поразки.
Німецькі танки першого періоду війни суттєво поступалися радянським Т-34 і КВ-2. У другому періоді війни Вермахт прийняв на озброєння «Пантери» і «Тигри», які технологічно вже переважали танки противників. Але і в першому, і в другому випадках вирішальну роль зіграла не якісна, а кількісна перевага. А вона була на боці США, Великої Британії і СРСР. Німецька ФАУ-2 була грізною зброєю. Як і перші реактивні винищувачі «Месершміт-262». Проте ці технологічні винаходи Райху вже не могли вплинути на хід війни. Союзники впевнено завоювали панування над повітряним простором противника і методично знищували його промисловий потенціал.
На прикладі російсько-української війни ми бачимо швидку еволюцію дронів, засобів РЕБ, появу нових систем ППО та зміну характеру бойових дій. На жаль, агресор має переваги в масштабуванні виробництва, демонструє вміння швидко вчитися й копіювати вдалі українські винаходи. До того ж РФ не відчуває еволюційного тиску у сфері ракетобудування. А значить володіє відчутною технологічною перевагою.
На початку повномасштабної російсько-української війни бойове застосування БПЛА було чимось унікальним. Згадаймо легендарний «Байрактар» та кадри ураження ним позицій ворога. Україна демонструвала першість у використанні дронів. Та згодом ситуація почала змінюватися. Агресор, використовуючи потужну індустріальну базу, потік нафтодоларів і допомогу союзників (передусім Ірану), оцінив переваги нового виду зброї і налагодив масове виробництво. Перші атаки «Шахедів» сталися в жовтні 2022 року. Тоді це були радше поодинокі випадки. Але вже через два роки – у вересні 2024-го – Росія змогла запустити по Україні понад 1300 безпілотників. Якщо у 2024 році ворог міг атакувати нашу країну кількома десятками «Шахедів» за добу, то зараз він може дозволити собі випускати кілька сотень.
Українська оборонка теж не стоїть на місці і демонструє серйозні технологічні прориви. Та агресор зберігає першість у масовості. А ще він володіє технологіями, які, на жаль, недоступні для Києва – ракетною індустрією.
Знищення чверті нафтопереробної галузі РФ за допомогою дронів українського виробництва – це, звісно, добре. Проте в БПЛА є суттєві обмеження і вразливі місця – від дальності польоту й низької швидкості до незначної ваги бойової частини. Хай яким успішним буде удар дрона, його руйнівний потенціал суттєво обмежений, коли порівняти з ракетою. Противник також не стоїть на місці і вдосконалює засоби протидії дронам. А ще зумів доволі надійно прикрити системами ППО свою столицю. Тому потрібно шукати альтернативи.
Українські топпосадовці уже кілька разів анонсували початок серійного виробництва української зброї далекого ураження. Ішлося, зокрема, про балістичну ракету «Сапсан», ракету «Довгий Нептун» та вже згадану «Фламінго» з бойовим навантаженням одна тонна і рекордною дальністю у 3000 км. Утім є одна проблема: якщо такі ракети і виробляються, то сумнівно, що у великій кількості. Свідчення про їхні бойові застосування є, але вони переважно фрагментарні. Кілька днів тому в медіа поширювали інформацію про приліт «Фламінго» по військовим цілям у Криму. У травні писали про бойове застосування ракети «Сапсан». У березні – про вдалий візит «Нептуна» на нафтопереробний завод у Туапсе.
Ефективні масові прильоти «Фламінго» по жирним цілям у Москві, Санкт-Петербурзі, на Уралі, за полярним колом чи на території азійської частини РФ здатні нівелювати російську самовпевненість і створити нову реальність. Реальність, яка може змусити ворога як мінімум змиритися з неможливістю завдати поразки Україні й погодитися на припинення бойових дій. Якщо в нас є «Фламінго», напевно, уже настав час їх активно застосовувати.
