Вже більше двох тижнів минуло відтоді, як президент Володимир Зеленський та ключові європейські лідери разом відвідали Вашингтон та провели тривалі переговори з Дональдом Трампом про шляхи завершення російської агресії. Відтоді мир не став ближчим. Росія лише посилила атаки на Україну, у тому числі на цивільні об'єкти.
Поза тим, переговори у Вашингтоні дійсно мали значення.
Вони були потрібні і для того, щоби скоригувати позицію Трампа після його теплої зустрічі з Владіміром Путіним. І для того, щоби здобути підтримку Білого дому у питаннях, які досі лишалися поза його увагою (включаючи тиск на Віктора Орбана, який блокує рух України до ЄС і підриває перспективи миру).
А ще зустріч у Білому домі запустила переговори про зміст безпекових гарантій.
За два тижні "коаліція рішучих" досягла проміжної домовленості, але враження від неї – суперечливі.
Західні партнери дійсно посилили свою риторику (наприклад, почали говорити саме про гарантії, хоча раніше принципово уникали цього терміна). З'явилися конкретні ініціативи щодо безпеки у небі і на морі, які, втім, ще не фіналізовані.
З іншого боку, рівень амбітності держав у так званій коаліції рішучих, що має формувати ці гарантії безпеки – відверто розчаровує.
Заява французького президента Емманюеля Макрона про те, що "26 держав готові надати війська", виявилася перебільшенням. Частина важливих учасників коаліції вже зробили заяви, що виключають таку можливість за будь-яких умов і бачать за собою "іншу роль" у стримуванні Росії. Польща, наприклад, планує обмежитися тільки логістичною підтримкою (що, напевно, має налякати і стримати Росію?)
До того ж усім коаліціантам бракує "рішучості" для того, щоб узгодити хоч якусь конкретику до того, як зі своєю роллю визначаться США. А Трамп продовжує уникати відновлення тиску на Путіна.
І насамкінець, треба наголосити, що гарантії безпеки можуть бути фіналізовані виключно у разі завершення війни або перемир'я. Все це робить ідею з гарантіями і досі потрібним, але поки що віртуальним інструментом.
Зустріч у Парижі, якщо виходити з офіційних заяв, претендувала на суперуспіх. Так, у Єлисейському палаці наперед оголосили, що у переговорах візьмуть участь представники 33 держав, і майже усі, за кількома винятками, долучаться на рівні лідерів. Згодом у Макрона уточнили, що зібрали ще більше – 35 держав-учасниць.
Тут варто нагадати, що Франція зараз переживає період серйозної політичної кризи, Макрону вкрай бракує успіхів, і його досягнення в об'єднанні цивілізованого світу та у допомозі Україні (яка зберігає високу підтримку з боку французького суспільства) було потрібне президенту Франції також із внутрішньополітичних міркувань.
Якщо ж подивитися углиб, то зустріч виявилася дещо скромнішою.
Особисто у Париж прибули лідери лише шести держав ЄС – Бельгії, Нідерландів, Данії, Фінляндії, Польщі, ну і звісно ж, самої Франції (мав бути ще іспанський прем'єр, але не долетів до Парижа через несправність літака). Решта долучилися по відеозв'язку.
Це вже викликало певні сумніви щодо амбітності переговорів. Якщо лідери ключових держав Європи вирішили, що їхня особиста присутність не обов'язкова – то хіба можна розраховувати, що там ухвалюватимуть рішення з чутливих безпекових питань?
Емманюель Макрон спробував розвіяти ці сумніви.
На пресконференції після саміту він оголосив про доленосну домовленість.
"Сьогодні 26 країн формально взяли зобов'язання (а інші – висловили інтерес), щоб надіслати контингент в Україну або внести певні засоби для підтримки коаліції із забезпечення безпеки на морі або в небі", – заявив президент Франції.
Ця цитата розлетілася світовим медіа із заголовками про 26 держав, які нібито готові насилати миротворців в Україну. Однак реальність виявилася принципово відмінною. У заяві Макрона не дарма йшлося про бажаючих надіслати "контингент або допомогу". І багато хто (схоже, що більшість) готові лише на другий варіант.
Так, прем'єрка Італії Джорджа Мелоні (яка, нагадаємо, не поїхала до Парижа) у пресрелізі за підсумками саміту наголосила, що "не має наміру відправляти солдатів до України". І йдеться не лише про участь у воєнних діях чи чомусь подібному – такої готовності немає у жодного з партнерів. Мелоні підкреслила, що Італія не надсилатиме військових навіть для участі у символічних тренувальних місіях для ЗСУ, а натомість вона підтримуватиме "ініціативи з моніторингу та навчання за межами кордонів України".
Навіть серед тих небагатьох лідерів, хто особисто приїхав до Парижа, не всі готові надсилати в Україну контингент, який мав би стати ключовим елементом гарантій безпеки.
"Польща не планує відправлення військ в Україну. Також і після закінчення війни", – наголосив, зокрема, прем'єр Дональд Туск. Він пояснив, що для участі Польщі у "коаліції рішучих" достатньо того, що зараз саме через Польщу в Україну заходить військове постачання. "Ми відповідаємо за логістику. Відомо, що в Польщі знаходиться цей найбільший хаб (у Жешуві. – ЄП). Це завдання достатньої, якщо не сказати виняткової важливості", – підкреслив Туск.
Який сенс буде у польському хабі у разі відновлення безпечного авіаційного та морського сполучення з Україною? Це – гарне і, здавалося б, очевидне питання, адже йдеться про період після стійкого перемир'я або завершення війни. Утім, для Польщі це не є перепоною у баченні її "особливої місії" у миротворчій коаліції.
До слова, Польщі ще доведеться позмагатися з іншими державами за роль транзитного хабу. Так, Румунія теж заявила про намір надати авіабазу, що виконуватиме роль транзитного хабу, як внесок в "коаліцію рішучих".
Подібної рішучості та ініціативності у надсиланні контингенту, який забезпечив би мир в Україні, з боку учасників коаліції не помітно.
На початку переговорів про присутність західного контингенту в Україні у Києві розраховували, що західні військові будуть розміщені уздовж лінії зіткненні і самою присутністю зроблять неможливим новий російський напад. Бо, мовляв, у такому разі атака РФ фактично означатиме їхній напад на натовських військових.
Разом з британцями порахували чисельність контингенту для виконання цієї задачі, вийшло 64 тисячі… Але дуже швидко стало ясно, що ці плани – за межею фантастики. Вже на перших нарадах з іншими країнами "стелю" скинули до 25 тисяч, але і цього виявилося забагато, і немає певності у тому, що таку кількість вдасться зібрати.
Утім, певний контингент все одно буде – це стало принциповим питанням, вирішальним для довіри до майбутніх гарантій. Інша річ, що тепер ця присутність матиме радше символічне, аніж військове значення.
А щоб компенсувати втрату ефективності, європейські партнери запропонували сконцентруватися на двох компонентах, які не потребують фізичної присутності європейських військових на території України. Першим про них розповів у інтерв'ю "ЄвроПравді" британський адмірал Ентоні Радакін, який у вересні завершив роботу на посаді очільника генштабу і до того особисто вів переговори про гарантії з військовими відомствами інших держав.
"Зливи" у медіа з зустрічі у Парижі підтверджують, що ця ідея лишається однією з ключових, однак деталі її роботи ще не визначені.
Відомо лише, що йдеться, серед іншого, про патрулювання українського неба західними літаками із західними пілотами, що будуть розміщені на території держав-членів НАТО.
Про спеціальний формат захисту неба заявив і президент Зеленський. Уникаючи деталізації своєї ідеї, він повідомив, що цей формат може передбачати також участь США.
Лишається додати, що, на відміну від ідей, що циркулювали близько пів року тому, зараз не обговорюється можливість "повітряного перемир'я", яку Росія відкинула ще тоді. Та й загалом, будь-які гарантії можуть запрацювати лише у разі, якщо буде досягнуте стабільне довгострокове перемир'я або ж буде підписаний мирний договір з Росією. Запуск механізмів, які розглядає коаліція, у період гарячого збройного протистояння навіть не обговорюється.
І це робить нинішні переговори до певної міри "віртуальними", адже усі визнають: Росія не має планів припиняти війну. Між тим ті, процеси які відбуваються зараз із США та за їхньої участі, мають значення незалежно від того, чи буде припинення вогню на практиці.
Повертаючись до питання контингенту, варто згадати про ще одну державу: Німеччину. "Якщо Німеччина хоче зміцнювати свою роль як лідера Європи, то уряд Фрідріха Мерца не може ухилятися від участі у проєкті, у плануванні якого він місяцями брав участь. І якщо німецький уряд скаже, що він вирішив відправити в Україну лише гроші, а не військових, це стане потужним ударом по його міжнародному іміджу", – наводить німецьке видання Spiegel слова неназваного дипломата з цього приводу.
Утім, наразі Мерц послідовно ухиляється від конкретики щодо того, чи погодиться він надіслати війська в Україну, і пояснює: це рішення буде згодом. У тому числі тоді, коли буде більше ясності з форматом участі США у цій спільній місії.
Добра новина: принципово США дають згоду на свою участь у гарантіях.
І це вже є серйозним позитивним зсувом, адже ще донедавна американці категорично заперечували можливість своєї долученості до цієї роботи.
Втім, незмінним лишається те, що Трамп принципово виключає надсилання в Україну американських військових. Тож дискусії точаться навколо "гібридних" форматів, зокрема заснованих на американських розвідувальних даних. Одна з ідей – моніторинг демілітаризованої зони, що розмежовуватиме територію під контролем України та окуповану росіянами територію. Жодних фінальних рішень з цього приводу немає, але учасники зустрічі у Парижі зберігають певний оптимізм.
Так, однією з домовленостей, якої досягли Трамп та європейські лідери протягом приблизно години переговорів, стала вказівка американським, європейським військовим керівникам та представникам НАТО зустрітися у Вашингтоні найближчими днями для переговорів про деталі американської залученості до гарантій.
До слова, те, що саме американці погодилися на використання терміна "гарантії безпеки" (тобто "security guaranees"), також не варто недооцінювати. Так, для нинішнього керівництва США термінологія не має такого значення, як для попередників, однак для американської державної машини це має значення. Через це досі Вашингтон був принциповим противником такого формулювання, бо воно тягне сильніші міжнародні зобов'язання.
Ще одна домовленість саміту в Парижі різко контрастує з публічним іміджем Трампа.
Не секрет, що Трамп украй не хоче переходити до тиску на Путіна, давно та усіма силами намагається уникнути такої потреби.
Втім, і у цьому за останні місяці відбувся серйозний прогрес. Зустріч на Алясці його зупинила; але зараз механізм знову почав рухатися. Дані, які є в розпорядженні "ЄвроПравди", свідчать, що Трамп і керівники ЄС дійсно домовилися про те, щоби розпочати трансатлантичну роботу над новими санкційними рішеннями. У разі, якщо ця вказівка буде втілена, можна буде говорити про повернення механізму, що успішно діяв за Байдена.
Трамп, утім, намагається розвернути цю співпрацю на свою користь. Але треба визнати, що вимоги, які він висунув у Парижі, грають і на користь України.
По-перше, Трамп хоче, щоб Європа (а отже, і Орбан) зупинила купівлю нафти з РФ.
"Європейська правда" вже повідомляла про це – і за словами Макрона, який переказав тези, почуті від лідера США, і за даними джерел західних медіа, які кажуть про вимогу повного припинення купівлі нафти у РФ.
Дані "ЄвроПравди" також підтверджують цю інформацію та наголошують, що це стало однією з небагатьох ключових тез на трансатлантичних переговорах у Парижі.
Причому ЄС загалом вже давно готовий до цього кроку. Головним його противником є Угорщина, і там продовжують опір. Очільник МЗС в уряді Орбана вже відповів Трампу відмовою, заявивши, ніби Угорщина "не має іншого вибору", окрім як купувати нафту в Путіна. Втім, ультиматум Трампа розпочав нову сторінку цієї дискусії, тож у Єврокомісії вже пообіцяли прискорити дискусію про повну відмову від енергоресурсів з РФ.
Друга теза, з якою Трамп включився у відеопереговори з європейцями – це те, що ЄС має допомогти США у протидії Китаю. Жодне джерело не повідомляє конкретних вимог у цій царині, тож найімовірніше, що наразі йдеться про принциповий підхід. Але можна припустити, що це стане важливим елементом американської політики щодо ЄС – у тому числі узгодження нових санкційних елементів.
До речі, Угорщині Орбана, яка також робить значну ставку на відносини з Китаєм, і тут доведеться робити складний вибір.
І насамкінець, варто додати, що у схемі гарантій безпеки записаний окремий пункт, який для Орбана є "проблемним", а для України – навпаки, надзвичайно важливим. Це – те, що однією з гарантій повоєнної стабільності у Європі має бути рух України до членства і зрештою – вступ до ЄС. Про це йшлося на пресконференції Зеленського і Макрона за підсумками паризького саміту.
І це ще одна реальність, у просуванні якої допомога Трампа і вплив на його європейських друзів матиме для нас важливе значення.
редактор "Європейської правди"
